Результати передвиборних інтриг непрогнозовані й значною мірою залежать від способу голосування

Щоправда, існують і серйозніші обставини, які дуже ускладнюють будь-які розрахунки та припущення і на які зазвичай чомусь не зважають. Передусім абсолютно незрозуміло, хто є суб’єктом торгівлі всередині парламенту і між фракціями та Президентом — лідери фракцій, самі фракції, партії, що їх утворили, чи й гірше від того — блоки. А може, головні суб’єкти — окремі «впливові» депутати або фінансово-промислові угруповання, що стоять за кожною партією?

На останній обставині слід наголосити особливо. Часто цю проблему розглядають спрощено, передбачаючи заздалегідь, які могли б бути інтереси тих чи інших груп, що підтримують партію. Реально у партій, фракцій і окремо взятих депутатів не існує одного «господаря», який визначає їхню поведінку. Ба більше, інтереси «господарів» ситуативні — одні проблеми цікавлять одних господарів, інші — інших. Тому передбачити поведінку фракції в кожному конкретному випадку дуже складно. Яскравий приклад — у попередньому парламенті «права» фракція «Реформи» дуже часто голосувала проти проринкових законів, тоді як деякі комуністи — «за» (не кажучи вже про те, що всередині фракцій дуже часто кожний голосував як хотів).

Отже, в умовах, коли на фракції ще не тиснуть власні партії (це станеться після наступних виборів), у торгах за пост спікера беруть участь усі названі вище суб’єкти і тому будь-які обіцянки та домовленості мають досить низьку ціну.

Серед інтриганського хаосу існує одна позапарламентська сила, що діє цілеспрямовано і з відомою заздалегідь метою — це, звісно ж, адміністрація. Набір її способів досить обмежений і найдійовіший з-поміж них — загрози на адресу депутатів — фінансистів і бізнесменів. Усі вони дуже добре знають можливості та «об’єктивність» податкових адміністрацій та МВС, коли ті «несподівано» починають цікавитися бізнесом «неправильних» людей. Хоча депутат, якого було піддано обробці, все одно може проголосувати як захоче — бо голосування таємне. Ця обставина, — мабуть, головний чинник, здатний зруйнувати всі хитромудрі конструкції адміністрації. У Криму, щоправда, влада перемогла «таємність» голосування просто — біля кабінок стояли «потрібні» люди і забирали в депутатів незаповнені бюлетені, до яких відтак записували «що треба». Навряд чи до цього дійде в Києві, — все-таки столиця, телебачення тощо, хоча на вибори спікера непогано було б запросити якихось іноземних спостерігачів. Але не таких, які спостерігали за парламентськ

ими виборами й поїхали в найцікавіший момент — коли почався підрахунок голосів.

Тому «обробку» депутатів можна розглядати як профілактичні дії, а головного удару адміністрації може бути завдано в інших напрямках. По-перше, можливо, «правильні» фракції спробують внести зміни до регламенту, щоб замінити таємне голосування на відкрите (що малоймовірно й малореально), по-друге — влаштувати якусь обструкцію виборів. Обскурантів контролювати легше бодай тому, що від них нічого особливого не вимагається (одна справа під тиском голосувати за спікера, з яким тобі жити чотири роки, інша справа — просто «каламутити воду»).

Власне кажучи, Мороз в спікерському кріслі бентежить Президента з однієї причини — повторне спікерство значно збільшує його шанси на президентських виборах. При цьому решта конкурентів Леоніда Кучми в президентській гонці не одержать таких дивідендів від спікерського поста, як Мороз. Тому версія про те, що пропрезидентські фракції підтримають Симоненка, виглядає не такою вже божевільною — кандидат у Президенти з Петра Миколайовича слабенький... Хоч як це дивно, Петра Симоненка може підтримати союзник Мороза із боротьби з Президентом Павло Лазаренко. Причому виходячи з тих самих міркувань, що й Леонід Кучма.

У результаті, кажучи про вибори спікера, з упевненістю можна стверджувати лише те, що шанси мають усі кандидати, інтриги в цьому напрямі малоефективні, а правдоподібність результатів виборів забезпечується таємним голосуванням і активним контролем за його перебігом.