Минуле не зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духовної енергії, породжує людину, яка має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві.
Євген Сверстюк, український письменник, доктор філософії, президент Українського пен-клубу

Уже є українці!

12 листопада, 2004 - 00:00

Не вщухають пристрасті громадян України, пов’язані з виборами президента нашої держави. Під час гострих суперечок, гарячих дискусій, напруженого аналізу результатів голосування кожен виборець хоче знайти для себе об’єктивну відповідь на запитання, чому, наприклад, сусід голосував за Віктора Ющенка, знайомий надав перевагу Вікторові Януковичу, а дехто сподівався, що президентом стане Олександр Мороз чи Петро Симоненко. Другий тур виборів президента України, як відомо, відбудеться 21 листопада 2004 р. У цей день, як і 31 жовтня цього року, влада знову перебуватиме в руках кожного з нас. Отже, від нас з вами, від десятків, сотень, тисяч, мільйонів громадян України, які знову опускатимуть бюлетені в урни, залежатиме, кому ми делегуємо своє право здійснювати нашу владу, хто морально, духовно, політично, ідеологічно, фахово захищатиме людську гідність, свободу, життєві потреби кожного з нас, національні інтереси соборної, вільної, демократичної України.

Безперечно, не кожному легко зробити вибір навіть серед двох претендентів на посаду президента України.

Особисто для мене одним із орієнтирів є, зокрема, те, що Кабінет Міністрів, який очолював Віктор Ющенко, зробив колосальний прорив у економічній політиці держави, адже вперше акцентував на заходах, спрямованих на стратегічне зростання економіки України. Слід пригадати, що головним пріоритетом для урядової команди В.Ющенка стало погашення пенсійних боргів. Поточні виплати фінансували повністю, а нової заборгованості не виникало. Середній розмір пенсій із січня 2000 р. до квітня 2001 р. зріс на 42%. Реальні доходи пенсіонерів збільшилися на 10%. В урядовому проекті держбюджету на 2001 рік було закладено на 176 млн. грн. більше для допомоги сім’ям з дітьми. Для допомоги малозабезпеченим сім’ям у бюджеті передбачали 280 млн. проти 7 млн. 2000 р. Упродовж 2000 р. та трьох місяців 2001 р. загальну бюджетну заборгованість було скорочено в 2,6 разу. Загальні видатки на соціальну та гуманітарну сфери зросли майже на 30%.

Зрозуміло, ще не було досягнуто бажаного результату. Але у 2000 р. уряд В.Ющенка скоротив заборгованість зведеного бюджету із заробітної плати на 63,6%. Вперше в історії незалежної України почав зростати внутрішній валовий продукт — на 6%. Промислове виробництво збільшилося на 12,9%. Валова продукція сільського господарства зросла на 9,2%. Стабільність національної валюти стимулювало зростання вкладів у банках на 2,3 млрд. грн. на рік. Без зовнішньої підтримки було збільшено на 36% обсяги внутрішніх резервів Нацбанку. Зросло кредитування української економіки на 62%. Посилився контроль за рухом грошових коштів. Платежі живими грошима зросли зі 110 млн. щомісяця в 1999 р. до 1,2 млрд. грн. у березні 2000 р. Припинили видавати заробітну плату цеглою, горілкою, пральним порошком, зубною пастою, дровами, кремом для взуття тощо. Нормалізували ситуацію в електроенергетиці, що дозволило розпочати структурну реформу в усьому паливному секторі.

Є і ще один аспект. Відомий єврейський поет і перекладач, патріот України Мойсей Фішбейн закликає жителів України — Східної, Західної, Північної, Південної, Центральної — зробити все, «щоб вона нарешті не була аморфним клаптиком пострадянського простору, що на ньому є напис «Україна»... Україна має бути українською Україною. Як французька Франція, італійська Італія, німецька Німеччина... Лише тоді буде добре всім у ній сущим: етнічним українцям, українцям російського роду, українцям єврейського роду, українцям татарського роду». На запитання в одному з інтерв’ю, чи нинішня політична, економічна, культурна еліта України обстоює її національні інтереси, чи свої власні — не пов’язані з її майбутнім і народом, Мойсей Фішбейн зазначив, що «еліта в нас не при владі. На жаль... Знаєте, мене часом запитують: «Ну, гаразд, ми підтримаємо Ющенка, а як він ставитиметься до росіян, а як він ставитиметься до євреїв?» Я відповідаю: «Так само, як і до всіх, в Україні сущих». Що ж до євреїв — то, ми, євреї, маємо вклонитися мамі Віктора Андрійовича: під час війни мама й бабуся Віктора Ющенка в селі Хоружівка, що на Сумщині, переховували в себе в хаті трьох єврейських дівчаток із міста Ромни».

«Я маю бабусь — на Луганщині та Волині, а сама живу в Києві, — пише у газеті «Голос України» (29 жовтня 2004 р.) Віка Орлик. — Тому точно знаю, що немає різниці між нами, українцями. Протидії Заходу і Сходу нема, просто інколи двоє хороших людей не розуміють одне одного. І це не війна, а лише небажання розуміти й поважати погляди іншої людини. Річ не в мові спілкування, а у ставленні до неї, у повазі й любові до рідної української. Чомусь замість того, щоб об’єднуватися, ми боремося самі із собою. Ми пошкоджуємо частинки власного тіла, замість того, щоб його лікувати, і стаємо слабкими; ми руйнуємо себе ізсередини. Ми не хочемо зрозуміти, що Україна — неподільна, що кожне найменше селище по обидва боки Дніпра створює її самобутність. І я щаслива, що живу в Україні, такій бідній і такій багатій».

Секретар Косівського районного штабу блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» Ганна Петрівна Димніч розповіла, що прихильники В.Януковича, які приїхали у села краю Черемоша й Прута, були дуже настороженими, ніби переляканими. Жителі карпатських сіл побоювалися провокацій з їхнього боку. Адже в пам’яті багатьох — події у Мукачевому. Однак все обійшлося без ексцесів. Прикарпатці виявили свою природну гостинність і доброзичливість. Депутат Івано-Франківської міської ради Євген Щупак спілкувався на виборчій дільниці № 60 з викладачем Луганської міліцейської академії, і пан полковник щиро зізнався, що в нього кардинально змінилося уявлення про західних українців. Вони, мовляв, такі, як ми: хочуть злагоди, порозуміння, миру, заможного життя. Пан полковник пообіцяв, що відтепер радитиме усім своїм знайомим відвідати чудовий Прикарпатський край і поспілкуватися з його мешканцями.

Секретар однієї iз виборчих дільниць на Львівщині Ірина Процик та журналістка Галина Миць розповіли, що спостерігачі з Донецька вражені теплим прийомом жителів Львова та області. Їхній стан, вважають у комітеті виборців, можна окреслити як «культурний шок». Їх у Донецьку настрахали, а від’їжджали зі Львова вони спокійними, задоволеними, бо збагатилися новими приятелями, друзями. Прощаючись із західняками, казали, що й східняки, й західняки — одна етнічна спільнота.

На початку 90-х років минулого століття поетеса Антоніна Листопад з Краснодона у вірші «До Лесі Українки» написала: «Ви знаєте, Лесю, вже є Україна, //Але українців ще майже нема». Нинішні вибори президента України яскраво засвідчили, що вже є українці як етнічна спільнота, є українці як політична, православна спільнота. Треба ще зробити важливий крок 21 листопада 2004 р. — обрати президентом того, хто не словом, а чесним ділом сприятиме тому, щоб кожен громадянин України створював для себе заможне життя, зміцнював Українську Державу, яка зможе відстояти своє геостратегічне місце і важливу роль у розвитку сучасної європейської та світової цивілізації.

Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри радіомовлення й телебачення Львівського національного університету імені Івана Франка, лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка, академік Академії АН ВШ України, заслужен
Газета: 
Рубрика: