За рогом — праворуч...

Лідер ультраправої угорської партії «Йоббік» Мартон Дендеші запропонував створити «список євреїв, які являють загрозу національній безпеці». Представників єврейських товариств така ініціатива змусила згадати про період гітлерівської окупації. Організація євреїв Угорщини збирається подати до суду на Дендеші.

До речі, нещодавно, перебуваючи в Будапешті, я поставив місцевому історику запитання про причини успіху тамошніх радикальних націоналістів. Літній угорець інтелігентно ухилився від відповіді. Мабуть, йому не хотілося прямими поясненнями зіпсувати мої політичні враження про його батьківщину, де третє місце на виборах посідає партія, яка може виступати з недоречними пропозиціями, що принижують певну етнічну групу. У Будапешті, до речі, стоїть найбільша синагога в Європі...

Що ж, натиск ультраправих настроїв на континенті дійсно міцнішає з кожним посткризовим роком. Від очевидного зростання популярності ідей, що тією чи іншою мірою розпалюють і підігрівають ненависть до окремих груп населення, стає явно ніяково.

У своєму коментарі Euronews соціолог Поль Бако пояснює ультраправий тренд у країнах ЄС економічною глобалізацією. «Делокалізація бізнесу та її наслідки впливають на значну частину населення. Глобалізація спричиняє імміграцію. Змішення культур. А Європа опинилася в самому центрі цього процесу. Тут кордони відсутні буквально. У людей відчуття, що в них віднімають каркас звичного життя. Вони прагнуть убезпечити себе», — зазначає експерт.

У той же час багато фахівців вважають, що успіх європейських радикалів не є небезпечним і тривалим не буде. Мовляв, економічна криза та проблеми з незаконною міграцією просто зумовили політичну моду на ультраправих, які полюбляють проводити полум’яні мітинги й бентежити народ популістськими гаслами. Передбачається, що в стінах парламенту вони потихеньку починають вростати в систему, стають помірнішими й частенько не здатними реально щось зробити. Усе це, ймовірно, має призвести до втрати цікавості до таких сил.

Логіка цілком прийнятна, але слід враховувати, що далеко не кожна ультраправа партія, пройшовши до законодавчого органу, прямо-таки стримає свій запал і стане м’якшою. Адже радикали потрапляють до парламенту за рахунок своєї емоційної гри на межі фолу, а подеколи й за його межею. Це їхня зброя, що приносить шмат влади, який, у принципі, з легкістю можна втратити, якщо зменшити оберти.

Антиемігрантські настрої навряд чи зникнуть разом з якоюсь політичною модою. Якщо суть обурення європейців з приводу гостей з Азії й Африки полягає виключно в економічних мотиваціях, то за рік, два або п’ять подібні проблеми не розв’язуються. Отже, енергія невдоволення шукатиме політичної форми вираження, а не підкорятиметься законам розвитку моди.

Якщо ж ідеться все-таки про моду, то обачливий антиглобалізм — це всього лише вершина айсберга. Оскільки політичні захоплення більшою мірою належать до емоційного вибору, ніж раціонального. І проблема в цьому випадку корениться не в політико-економічній площині, а в соціальній психології. Точніше, в людиноненависництві щодо певних груп людей і перенесенні власної ворожості на «чужих», які нібито заважають нормально жити.

Тотально звинувачувати всіх європейських громадян, які голосують за ультраправих, у ненависті до емігрантів, звісно, не варто. Просто очевидні певні політичні тенденції, від яких віє холодом, і в запобіжних цілях, на думку автора, висвітлювати треба все, що прямо чи побічно стосується проблемного питання.

Для довідки зауважимо:

• Угорська партія «Йоббік» на виборах 2010 року отримала 44 з 386 парламентських місць.
• На регіональних виборах 2010 року у Франції серйозного успіху досяг крайнє правий «Національний фронт», що зібрав близько 2 мільйонів голосів.
• Голландська ультраправа «Партія свободи» 2010 року зміцнила свої позиції в законодавчому органі країни, посівши на виборах третє місце.
• «Австрійська партія свободи» 2008 року здивувала всіх своїм результатам на дострокових парламентських виборах, набравши 17,5% голосів виборців.
• За результатами торішніх парламентських перегонів у Фінляндії, третій рядок у списку лідерів дістався націонал-популістській партії «Істинні фіни».
• Грецька партія «Золота зоря», яку дедалі частіше називають неонацистською, на виборах цього року отримала майже 7%.
• Окрім цього, варто відзначити електоральні прориви таких ультраправих партій, як: «Північна ліга» в Італії, «Смер» у Словаччині, «Британська національна партія» та «Велика Румунія».
• У Держдумі поки немає відверто ультраправих фракцій, але всі ми бачимо, як у Росії на позасистемному рівні посилюються нацистські організації й товариства.

Ну а у нас в Україні є «Свобода», яка вразила багатьох своїм результатом на останніх парламентських виборах. Партія, представники якої в ХХІ столітті вважають слово «жид» емоційно не забарвленим і не образливим для євреїв незалежно від того, що із цього приводу думають самі євреї. (Навіть у Microsoft Word «жид» підкреслюється як «слово з яскраво вираженим експресивним забарвленням»).

Безумовно, якщо вже Олег Тягнибок зі своєю командою опинився в стінах парламенту, хочеться, щоб українські ультраправі дійшли розуміння, що слід зміщуватися ближче до центру, ставати цивілізованішими й не ображати цілі етнічні групи недопустимими висловлюванями.

«Свобода» багато в чому наслідує європейські радикально-націоналістичні партії в концептуальних моментах: стилі самопрезентації, програмних положеннях, політтехнологічних підходах тощо. Цілком імовірно, що команда Тягнибока, будуючи свою стратегію поведінки в Раді, орієнтуватиметься на парламентський досвід європейських ультраправих. Кажучи ж у цілому, у радикальних націоналістів Європи й української «Свободи» є два шляхи, один з яких несе загрозу для партії, а другий — для суспільства. Перший шлях — це отямитися й стати м’якішими. Але тут можливий ризик позбутися підтримки електоральної групи, що прагне радикалізму. Другий шлях — залишатися радикальними й продовжувати сіяти в суспільстві щось небезпечне, холодне й припудрено коричневе. Хочеться вірити, що розсудливість візьме гору й буде обрано перший шлях.