Феномен корупції

Українські хабарники й інші суб’єкти злочинної «змички» влади та бізнесу тремтять: після підписання Президентом у країні почали діяти антикорупційні закони. «Останні 15 місяців ми напружено працювали над викорінюванням цього ганебного явища (корупції). Результатом цієї роботи стало ухвалення, врешті-решт, антикорупційного законодавства, зокрема закону про принципи попередження й протидії корупції», — сказав Віктор Янукович у середу в Києві на засіданні національного антикорупційного комітету.

Як заявив Президент, «через корупційні операції у сфері державних закупівель від 10% до 15% державного бюджету осідають у кишенях чиновників. Це 4—7 мільярдів доларів». На думку глави держави, «Україна платить велику ціну за корупцію. «Корупційний податок» є тяжким тягарем і лягає в цілому на всю економіку держави». Янукович зауважив, що корупція в Україні перетворилася на спосіб існування бюрократичного апарату і є причиною масштабної тінізації економіки, «несе загрозу безпеці нашої країни».

«Відповідально заявляю, що Україною виконуються послідовні дії з удосконалення антикорупційного законодавства та ефективної боротьби з корупцією», — сказав Янукович і зазначив, що важливим кроком в антикорупційній політиці стало ухвалення закону про доступ до публічної інформації. Попереду створення нових редакцій законів про прокуратуру та міліцію, а також Кримінально-процесуального кодексу. Розгортається робота над новим кримінальним законодавством. Президент пропонує зробити процес розслідування корупційних злочинів гучним і вимагає прискорити ухвалення підзаконних нормативно-правових актів до закону про принципи попередження та протидії корупції.

Усе це виглядає досить потужно й послідовно. Але чому міжнародне співтовариство не бачить, що в Україні відбуваються якісь зміни в цьому напрямку? Директор Комісії попередження корупції Словенії Горан Кліменчич наприкінці травня заявив на нараді комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю в межах реалізації заходів Стамбульського плану дій для боротьби з корупцією: «Треба чесно й відверто сказати, що Україна, на жаль, «пасе задніх» серед усіх країн перехідного типу в боротьбі проти корупції». За словами Кліменчича, рейтинг України в антикорупційній боротьбі невисокий, навіть порівняно з іншими країнами, які перебувають під моніторингом — Узбекистаном, Таджикистаном, Вірменією. Чому? Він вважає, що головна увага в Україні приділяється законотворчій стороні, але, на його думку, набагато значимішою є імплементація ухвалених законів.

Ще краще видно підсумки п’ятнадцятимісячних антикорупційних пильнувань громадянам України. Генеральний директор об’єднання металургійних підприємств України «Металургпром» Василь Харахулах наводить яскраві приклади корупційних дій. Так, за його словами, впродовж п’яти місяців у меткомбінату «Запоріжсталь» не розмитнюється устаткування для готової на 95% пиловугільної установки, що скорочує використання енергоресурсів у доменному виробництві. «При цьому посилаються на недосконалість законодавства, проте в законі все сказано», — констатує фахівець. А кілька місяців тому, розповідає він, «ArcelorMittal Кривий Ріг» завіз коксоване вугілля за імпортом, проте державні органи не дозволяли розмитнювати й використовувати це вугілля, оскільки, на їхню думку, воно мало ввозитися за вищими цінами. Як наслідок, вугілля почало диміти, й виникла загроза його спалаху. Лише після цього меткомбінату дозволили його розмитнити. «Ці приклади не хочеться продовжувати. Ментальність нашого суспільства залишається такою ж, як і була, тому чекати поліпшення не варто», — впевнений Харахулах.

Утім, із ним далеко не в усьому погоджується професор Інституту законодавства Верховної Ради Микола Недюха. Відповідаючи на запитання про те, в чому коріння нашої корупції, він сказав «Дню»: «Феномен корупції в Україні полягає в тому, що одвічна національна культура нашого народу в усі часи як метод виживання обирала усунення від держави. У період трансформації суспільства вона була вимушена відступити під тиском субкультури або навіть антикультури правлячого класу, прагнення якого спрямовані на приватизацію держави, й піти з владною номенклатурою на морально-етичний компроміс заради виживання українських сімей».