ЩОДЕННИК

— Мамо, зазирни в мій шкільний щоденник. Ти не забула, що нам перед школою треба пройти медогляд? — звернулася до мене моя старша донька-другокласниця.

Я таки забула.

— Здається, потрібно пройти педіатра і перездати деякі аналізи...

Проте — стоп — у щоденнику перелічені всі лікарі, яких ми проходили перед першим класом.

Роблю паузу, і ми... збираємося до поліклініки. Спочатку проходимо хірурга. Дякувати Богові, він у нас нещодавно з’явився, потім їдемо в поліклініку іншого району, бо в нас не приймає окуліст. Вистоюємо чергу — людей двадцять п’ять, приблизно така ж ситуація з лором. Невропатолог і педіатр у відпустці. Про те, що майже всі лікарі приймають у вранішній час, коли всі батьки на роботі, уже навіть не йдеться. Деяких лікарів батькам радять пройти приватним чином. Це для тих, хто не має ні часу, ні можливості стояти в довгих і нудних чергах. Утім, і плата в приватних клініках, з огляду на середній рівень доходів наших громадян, теж багатьом не по зубах. До речі, в поліклініці я зустрілася з батьками і четверокласників і п’ятикласників. У черзі на аналізи — людей зі сто.

І я пошкодувала, на жаль, за старими «радянськими» часами. Тоді до школи на профогляди приїздили всі спеціалісти. Коли ні, то в поліклініці виділявся день спеціально для огляду школярів. Що діється нині — незрозуміло, проте на тлі останньої інформації, що батькам потрібно буде роздруковувати перші розділи з підручників 10-класників, ці щорічні профогляди «за рахунок» батьків виглядатимуть не так уже й дико.

Так, у нашій державі медицина та освіта безкоштовні. А як насправді, і яка якість цих послуг?