Відносини є. Стратегії немає

«Відносини між Україною і Росією мають бути приблизно такими, як між США і Канадою». Таку думку вчора висловив під час прес-конференції у Києві депутат Держдуми РФ, координатор Групи зi зв'язкiв iз Верховною Радою України Олександр Лебедєв. «Якщо брати приклади у світовій практиці, то оптимальними я уявляю відносини між США і Канадою. Щоправда, ці відносини вибудовувалися впродовж кількох сотень років, а у нас досвід набагато менший, але понад тисячу років спільного існування наших народів вартi того, аби не дозволити на порожньому місці зводити бар'єри і вигадувати ведосипед», — наголосив парламентарій. На його думку, «політична кон'юнктура не повинна відсувати на другий план національні інтереси двох країн, а на першому місці мають стояти економічні розрахунки».

За останній рік відносини України і Росії характеризувалися постійними суперечками і конфліктами. Їх досі прийнято називати стратегічними, однак мало хто може роз'яснити, в чому полягає така «стратегічність». Виходить банальна ситуація: відносини є, однак стратегії — немає... Декларації з боку Києва про прагнення до рівноправності наштовхуються на нерозуміння і відповідні досить гострі заяви в Москві. Скарги з боку Росії на не партнерську поведінку наштовхуються на емоційні звинувачення від України. Визначальною рисою останнього року українсько- російських відносин стали недомовки, які красномовно заповнюються виливами інформації через мас-медіа. А тому якщо на офіційному рівні можна спостерігати відносний спокій (на безпроблемності і «вічних стратегічних відносинах» намагаються наполягати керівництва обох держав), то на інформаційному панує ледве не воєнний стан. Мають рацію ті експерти, які прагнуть не зосереджуватися лише на причинах, які призвели до такої ситуації, оскільки ці передумови часто взаємопов'язані, а тому, дошукуючись «першоджерела» двосторонньої напруги, можна дійти до прадавніх часів. Хтось звертає увагу на «запрограмованість» російської влади не сприймати всього «помаранчевого», хтось звинувачує у всьому схильність росіян до імперськості, комусь не до вподоби рух України до НАТО і ЄС...

«Рятувати» стратегічне партнерство України і Росії зібралися цими днями провідні політики й експерти двох країн. (Дискусії проходили в рамках політичного клубу «Діалог» на тему «Росія — Україна: чи можливе стратегічне партнерство?». Учасники круглого столу майже одностайно дійшли висновку, що в середньостроковій перспективі про стратегічні віносини, на жаль, говорити не доводиться, а найбільші песимісти вважають, що українсько-російськi вiдносини не скоро полiпшаться. Депутат Держдуми Росії Сергій Глотов вважає, що українсько- російські відносини дійшли свого логічного кінця в рамках СНД, яку було створено для безболісного розпаду Радянського Союзу і переходу до інших форм державності на його теренах. Недоцільність у веденні розмов про розвиток стратегічних відносин між Україною і Росією між режимами, які представляють близько половини (Україна) і верхній прошарок (Росія) інтересів суспільства, вбачає голова правліня Фонду «Інститут розвитку», член Ради по національній стратегії (Росія) Віктор Мілітарьов.

Що може стати поштовхом для відновлення стратегічних відносин? Експерти зійшлися на думці, що результат парламентських виборів в Україні суттєво не вплине на російський напрямок української зовнішньої політики. «Найважливішим і принциповим моментом для оздоровлення відносин є не поточна внутрішньоукраїнська кон'юнктура, а зміст наших відносин. Сьогодні завдання для політиків наших країн — зробити так, щоб зміст був вищий за будь-яку кон'юнктуру», — зазначив директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень Валерій Чалий. Директор Інституту національної стратегії Станіслав Бєлковський вважає, що спочатку зі спільними цілями має визначитися російська сторона. Він також висловив думку, що стратегічні відносини між двома країнами можуть розвинутися лише зі зміною влади в Росії. Вашій увазі пропоную думки інших експертів.

Віктор КУВАЛДІН, директор Центру політологічних програм «Горбачов-Фонду» (Росія):

— Стратегічне партнерство між Україною та Росією найкоротший шлях у Європу для обох країн. Водночас у Москві ми розуміємо, що шансів на відновлення відносин не так багато. Відношення російської сторони в цьому плані не дуже плідне, оскільки там зараз не відбувається нічого епохального. Країна перебуває в очікуванні 2008 року, з економікою все більш менш нормально, з державними фінансами гаразд, яких-небудь політичних потрясінь не передбачається. Тобто в цьому тандемі рухомим елементом є Україна.

Тут відбуваються досить цікаві речі, оскільки, незважаючи на те, що ми заявляємо про стратегічне партнерство, наші відносини розвиваються не в кращу сторону. Це відбувається дуже хворобливо для однієї й іншої сторони. Складається таке враження, що наближається точка неповернення. Тобто точка прийняття таких рішень, після яких вибір буде зроблено і, можливо, запущено механізм розриву. Які питання нас цікавлять із боку наших українських колег? По-перше, чи будуть порушені суттєві питання про рух України після 26 березня. Євроінтеграція — це добре, але членом Європейського Союзу найближчі 20 років Україна не буде. Вступ у НАТО в цьому значенні нічого не міняє, крім ослаблення економічних позицій України, оскільки буде втрачена частина високотехнологічних галузей, ускладниться товарообіг із Росією, можливо з'явиться перспектива введення візового режиму й інші неприємні наслідки. Як український уряд має намір долати різницю в рівні життя між Україною та Європою, яка нижча від європейського вдесятеро? У Росії рівень життя нижчий щодо європейського, але вищий відносно українського. Тут і виникає можливість об'єднання зусиль, спільної інтеграції, за рахунок чого Україна здійснюватиме прискорену модернізацію. Як бачать наші українські партнери перехід до нової політичної системи? Ми бачимо на прикладі Латинської Америки, що такі режими достатньо складні й нестабільні. Є два джерела легітимності — президент і парламент. Нас це привело до національної катастрофи в 1993 році. Ми дуже хотіли б, щоб Україна уникла такого розвитку подій, але ця можливість парламентської, позиційної політичної кризи реальна, враховуючи обмежену лояльність ваших політичних еліт. Або ж це дійсно буде майданчик для розвитку відносин із Росією, іншими країнами пострадянського простору, на якому буде враховано інтерес українського суспільства.

Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» (Україна):

— Сьогодні навряд чи можна говорити про те, що найближчим часом, принаймні відразу після виборів, можна чекати поновлення стратегічного партнерства між Україною та Росією в тих формах, у яких воно здійснювалося до президентських виборів 2004 року. Зараз, мабуть, можна навіть говорити про те, як зберегти партнерство взагалі. Останні місяці ми спостерігаємо ланцюжок локальних криз в українсько-російських відносинах. Сюди можна зарахувати газову кризу, так званий м'ясо-молочний конфлікт, останні події, пов'язані з Придністров'ям — тут проявляються елементи як конфронтації, так і елементи справжніх інформаційних воєн. Сьогодні ці відносини характеризуються жорстким протистоянням. Увага швидше акцентується на тому, що нас роз'єднує, ніж на тому, що об'єднує. Перейти від такої конфронтаційної реальності до партнерства буде не просто. На це потрібно буде дуже багато часу. Як вплинуть на розвиток стратегічних відносин вибори? Багато вважає, що формат майбутньої парламентської коаліції вплине на якість українсько-російських відносин. Зокрема, якщо до влади прийде Партія регіонів. На мій погляд, навряд чи навіть у цьому випадку відбудуться зміни в українсько-російських відносинах. По-перше, Президент зберігає вплив на зовнішньополітичний курс уряду. Саме Президент пропонує кандидатури міністра закордонних справ і міністра оборони. Відповідно, навіть якщо буде прийнята спроба створення так званої антипомаранчевої коаліції на чолі з Партією регіонів, то виникне непроста дилема як для Президента, так і для антипомаранчевої коаліції. Як вирішиться структурний конфлікт? Або Президент піде на поступки й запропонує компромісні кандидатури на посади цих міністрів, або жорстко наполягатиме на своєму виборі. Тоді питання про зовнішньополітичний курс уряду стане джерелом серйозної внутрішньополітичної кризи, аж до повторних виборів у парламент. Якщо створюватиметься помаранчева коаліція, то можна передбачити, що однією з головних умов її формування буде збереження стратегічного вибору України на користь Європейського Союзу та євроатлантичної інтеграції. Третій варіант — так звана велика коаліція, про яку так багато говорять. Однією з умов, на які може піти «Наша Україна» на об'єднання з Партією регіонів будуть не лише кадрові питання, але й дотримання курсу на європейську інтеграцію. У зв'язку з цим Партія регіонів може піти на поступки. Що ж нам все таки необхідно зробити, щоб зберегти партнерські відносини між нашими країнами? Кожний повинен чітко сформулювати свої національні інтереси. Це стосується і газових угод, і Чорноморського флоту, і Придністров'я, всього спектра проблем у питаннях наших відносин. Тільки після цього ми будемо готові до компромісів із кожної окремої проблеми.