Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

На Маланку — в Осички!

У селі на Одещині можна побачити давні традиції святкування, хоча дещо місцеві зберігають у суворій таємниці
18 січня, 2019 - 11:24

Любов до подорожей і цікавих традицій підштовхнула мене рано-вранці в неділю 13 січня поїхати до села Осички Савранського району Одеської області, щоб знімати свято Маланки.

Сама подорож почалась у суботу вдень з пошуку авто на сервісі BlaBlaCar, де можна знайти місце в попутці. Забронювавши місце та приїхавши зранку на Одеську площу, я з подивом дізнався, що забронював усього лише місце в маршрутці, що прямує до Одеси. Все-таки традиція обманювати в Україні дуже давня, тому треба бути уважним при виборі авто на BlaBlaCar. Проте дорога до повороту Одеською трасою виявилась легкою, попри численні ями на цьому автобані.

Хвилин за двадцять після приїзду вдалося зловити попутку до Саврані. Дорогою насолоджувався гучною та веселою піснею «Моя девочка дурман, я с тобою буду пьян» з динаміків авто, а за вікном красиві зимові краєвиди перемішувалися з білбордами з гаслом «Ми йдемо своїм шляхом». Таксист, що підвозив від Саврані до Осичок, трохи налякав, кажучи, що сьогодні Маланки не буде, а все найцікавіше завжди відбувається 14 січня. Але діватись нікуди, раз приїхав, треба шукати колядників. 

Та як виявилось, хоч таксист і живе зовсім поруч з Осичками, він не дуже добре орієнтується в місцевих традиціях, або, скоріш за все, був на святі тільки 14 січня. Дідки, що символізують злих духів, почали потрапляти нам на очі майже одразу, як ми заїхали в Осички, навіть стало трохи важко їхати, бо одна з основних розваг у дідків — це зупиняти авто та вимагати за проїзд вулицею гроші. Звична такса зараз складає 50 гривень. Платити треба обов’язково, бо є великий ризик, що дідки не тільки не пропустять машину, а ще і витягнуть з неї водія. Але дідки дуже порядні та гроші вимагають не просто так, а за добре виконану роботу. Машину можуть обмести віником, а перехожого «підкувати» декілька разів молотком по підошві черевика. Кожен доволі болісний удар коштує 10 гривень, тому треба ретельно подумати, чи варто надто довго насолоджуватись таким масажем.

Взагалі дідки старанно підходять до створення образу. Крім молотків, вони озброєні батогами, якими шмагають всіх оточуючих: хоч місцевих, хоч приїжджих. Хоча, отримавши ззаду батогом по ногам, більше занурюєшся в атмосферу свята, а синці красуються та відчуваються цілий тиждень.

Також дідки люблять боротись з перехожими у снігу. Борються вони серйозно, інколи здається, що от-от переламають руки чи ноги. Треба бути дуже обережним при зйомці, щоб випадково не отримати молотком чи батогом по камері. Незважаючи на солідний і важкий одяг, переміщуються дідки, наче привиди, швидко та несподівано з’являються невідомо звідки та починають дуркувати. А ще дідки полюбляють лякати дітей та бігати за ними по селу. Проте діти не залишаються осторонь та старанно закидають дідків сніжками.

На святі є три основні персонажі: сама Маланка — це перевдягнутий у дівчинку хлопчик п’яти-шести років, козак у військовій формі та дідки з молотком і батогом. Тому вони і дідки, бо як інакше назвати такого поважного пана, що начепив на себе костюма зі шкір тварин, пір’я, соломи та гілок? Маланку вдягають у традиційний жіночий костюм, прикрашають новорічним дощиком, підводять брови та малюють рум’яні щоки. Козака вдягають у стару військову форму та малюють вуса, бо на цю роль беруть безвусого підлітка. Між іншим, підготовка до свята починається ще на початку грудня.

13 січня з десятої години ранку селом ходять дідки, у цей час дуже засекречено вдягають Маланку. Маланок усього дві, одна в Кемпі, інша в Бондарівці, як кажуть місцеві, у різних краях села. Так і не вдалось домовитися про те, щоб зайти до хати та зняти, як її вдягають. Спочатку дідки хотіли багато грошей, а потім взагалі відмовили. Є тайна, і її не можна нікому розкривати.

Після того, як Маланку вдягнуть, щедрувальники з півгодини співають під дверима. Маланку виводять і майже одночасно з двох сторін села починається хода. Поки щедрівники співають на порозі, Маланка з одним дідком і козаком заходять до хати та засівають. У цей час інші дідки тягнуть з двору все, що є на подвір’ї: банки, возики, різний мотлох. Місцеві кажуть, що раніше, коли хати ще були накриті осокою, могли і козу затягти на дах. На жаль, місцеві мешканці мало знають про історію Маланки, всі лише кажуть, що святу багато років, ще діди-прадіди святкували так, як і зараз, і навіть за радянських часів святкували, хоча тоді за це могли викликати до райкому. Один із місцевих показав старі фото, які потроху вицвітають і чекають, щоб хтось зайнявся скануванням та записом історій тих, хто ще пам’ятає старі часи.

Вже після того, як щедрувальники заспівають, всі заходять до хати та сідають за стіл. Село доволі велике, хат багато, тому робота щедрувальників важка, кожен господар намагається бути дуже гостинним, столи навантажені картоплею, ковбасами, салатами та не менш традиційним самогоном. Так і ходять щедрівники, поки є сили, до пізнього вечора, а наступного дня знов одягаються та прямують до центру села.

Тоді, 14 січня, дідки встановлюють за допомогою колодки чіткий кордон, за який глядачі не можуть переступати. Того, хто перейде межу, одразу б’ють нагайкою, а це ж доволі боляче. Кордон повільно рухається до центру села, де обидві Маланки зустрічаються.  Тут починаються танці до ночі, поїдання юшки та розпивання алкоголю. Про нові традиції з музикою та юшкою репаний (тобто, народжений) в Осичках Василь Скрипник каже, що «все йде к лучшему».

На відміну від відомого на весь світ святкування Маланки у Красноїльську, що потроху перетворюється на туристичний атракціон, свято в Осичках дуже місцеве, зберегло майже без змін давні традиції та не обтяжене увагою туристів чи преси.

Микола ТИМЧЕНКО, «День», фото автора
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ