Бандера і Путін

Ім’я Степана Бандери чи то слово «бандерівці» тепер часто звучить з уст російських пропагандистів. Бандерівцями й Бандерою лякають «мирних росіян». Під антибандерівськими лозунгами здійснювалася пропагандистська кампанія в Криму напередодні псевдореферендуму 16 березня, проходять сепаратистські акції в східних та південних областях України. Сам президент Росії Володимир Путін у своїх виступах демонізує Бандеру й бандерівців. Чому це так? І чому Путін користується старими кліше радянської пропаганди, яка створила міф про «кровожерливих» бандерівців?

Зрештою, тема «Бандера і Путін» є цікавою в багатьох аспектах. Передусім у контексті нинішньої жорсткої інформаційної війни між Росією та Україною. Але не тільки... Може, це видасться комусь дивним, однак між цими двома людьми є чимало спільного.

ЧИ БУВ БАНДЕРА ФАШИСТОМ?

І російські пропагандисти, й Путін намагаються передусім показати Бандеру та його соратників фашистами, союзниками німецьких нацистів, людьми, які підступно боролися проти радянської влади. Наскільки ці стереотипи відповідають дійсності?

Почнемо з того, що ідеологія Організації Українських Націоналістів (ОУН), до якої належав Бандера і на чолі якої він перебував певний період, не була фашистською. Це була ідеологія національного визволення, що виникла як реакція українців на поразку у визвольних змаганнях 1917—1920 рр. Звісно, при бажанні можна знайти деякі схожі риси між фашистськими рухами й українським націоналізмом, оскільки вони виникли й сформувалися в європейських країнах у той самий час, у міжвоєнний період. Це й пояснює їхню певну «спільність». Проте така ж «спільність» (навіть більша!) існувала між фашистами й комуністами. Адже лідери та ідеологи італійського фашизму в молоді роки демонстрували свою прихильність до марксизму, а німецькі нацисти апелювали до соціалістичних лозунгів.

Чи співробітничали українські націоналісти з німецькими нацистами, в чому їх колись звинувачувала радянська пропаганда, а тепер звинувачує пропаганда російська? Так, скажемо чесно, певне співробітництво було. З початком Другої світової війни в українських націоналістів з’явилося сподівання, що німці, які готувалися до війни з Радянським Союзом, допоможуть створити Українську державу — хоча б на кшталт тієї, яку вони створили словакам. Правда, 1940 року в середовищі ОУН відбувся розкол. З’явилося помірковане крило мельниківців та радикальне крило бандерівців. Відрізнялися вони і в ставленні до німецької влади. Мельниківці більше співробітничали з останньою, ніж бандерівці. Але нинішня російська пропаганда про мельниківців забула, зате постійно розглагольствує про співробітництво бандерівців з німецькими фашистами.

При цьому забувається, що радянська влада співробітничала з нацистами довше і набагато масштабніше, аніж бандерівці. Адже у серпні 1939 р. Радянський Союз та Німеччина уклали договір, який дозволив нацистам розпочати Другу світову війну. І з кінця серпня 1939-го по кінець червня 1941 р. СРСР та Німеччина були вірними союзниками, які разом здійснювали окупацію чужих територій в Центральній та Східній Європі. Якби не злочинна змова радянських комуністів та німецьких нацистів, то, можливо, Другої світової війни й не сталося.

Якщо говорити про бандерівців, то вони співробітничали з німцями з 1940 року по червень 1941-го. 30 червня 1941 р. бандерівське крило ОУН проголосило незалежність Української держави, що не було сприйнято керівництвом Німеччини. Бандеру та багатьох його соратників заарештувала німецька окупаційна влада. З 5 липня 1941 р. по 27 вересня 1944 р. Бандера перебував у концтаборі Заксенгаузен. До речі, в цьому таборі перебував і син Сталіна, Яків Джугашвілі. У німецькому концтаборі Аушвіц (Освєнцім) загинули два брати Степана Бандери — Олександр та Василь. Ще один брат провідника ОУН вважається вбитим гестапо. Чимало прихильників Бандери були репресовані німецькою окупаційною владою. Зрештою, у 1943 році бандерівці створили загони УПА, які боролися проти німецьких окупантів. Маючи такі задокументовані факти, хіба можна говорити про те, що бандерівці знаходилися на службі в нацистів?

До речі, є інформація, що батько «емігранта»-президента Януковича був німецьким поліцаєм у Білорусі, а також батьки й родичі деяких нинішніх високопоставлених очільників Росії під час Другої світової війни служили нацистам. Наскільки ця інформація достовірна, треба з’ясовувати. Проте немає диму без вогню.

Радянська пропаганда представляла Бандеру й бандерівців фашистами не через те, що вони співпрацювали з німецькими нацистами. Їхнє тимчасове співробітництво, як уже говорилося, не йшло у жодне порівняння зі співробітництвом нацистів та радянських комуністів. Річ була в іншому. Радянській пропаганді (а тепер російській) необхідно було очорнити бандерівців, показати їх у вкрай негативному світлі, оскільки ті належали до найбільш послідовних борців за незалежність України.

Звісно, в Степана Бандери не було причин любити радянську владу. Адже його батька розстріляли енкаведисти, а сестер кинули в ГУЛАГ лише за те, що вони були родичами провідника ОУН. Але справа не лише в особистому. Бандера вважав (і цілком справедливо), що найбільший ворог українців — це радянський комуністичний тоталітаризм. Тому сенсом його життя в післявоєнні роки стала боротьба з цим тоталітаризмом. Під керівництвом бандерівців було створено Антибільшовицький Блок Народів, який мав на меті об’єднати пригноблені Радянським Союзом народи. Недаремно «чекісти» намагалися знищити бандерівський рух, а на Степана Бандеру влаштували полювання. На нього постійно організовувалися замахи, один із яких став успішним. 15 жовтня 1959 року кегебістський агент Богдан Сташинський убив у Мюнхені Степана Бандеру.

Попри постійне очорнення Бандери та бандерівців радянською пропагандою, для багатьох українців вони були і є символами боротьби за свою національну свободу. Тому не дивно, що на київському Майдані та майданах інших міст України під час «гарячої зими» 2013—2014 рр. поряд із синьо-жовтим державним прапором часто підіймалися червоно-чорні прапори.

Нинішня ж російська пропаганда, а також Путін, з одного боку, роблять усе можливе, щоб у інформаційній війні проти України максимально скомпрометувати українські символи, серед яких символ Бандери зараз є одним із найважливіших; з іншого боку, російський агітпроп, який останнім часом все більш активно використовує радянську пропаганду, формуючи неосталінські стереотипи, сподівається, що демонізований міф про Бандеру стане страшилкою для багатьох прорадянськи налаштованих росіян та українців.

ПУТІН — ЦЕ БАНДЕРА СЬОГОДНІ?

Це видасться дивним, але, звертаючись до біографій Бандери й Путіна, зустрічаємо чимало спільних рис. Принаймні психотипи цих людей багато в чому схожі.

Бандера мав погане здоров’я. У дитинстві захворів на ревматизм суглобів, і ця хвороба не полишала його все життя. Навіть існувала загроза, що він не зможе ходити. Бандері спочатку, з огляду на його слабке здоров’я, відмовили у прийнятті до скаутської організації «Пласт». Проте сила волі, а також інтенсивне заняття спортом дозволили йому мінімалізувати недуги й проводити повноцінне життя.

Щось подібне бачимо в Путіна. Є свідчення, що в шкільні роки він, через свою слабосилість, ставав «хлопчиком для биття» серед однокласників. Колишній працівник американського Держдепартаменту Бренда Коннорс, проаналізувавши рухи Путіна (нерівномірну ходу, «задубілість» правої частини тіла), вважає, що він у дитинстві переніс серйозну хворобу. І лише інтенсивні заняття спортом, на її думку, дозволили йому «розправитися» з нею.

Безперечно, і Бандера, і Путін — люди сильної волі. Хворобливі в дитинстві, невисокі на зріст, вони страждали «комплексом Наполеона». Хотіли довести і собі, і оточенню, що є сильними й здатними змінювати світ.

Говорячи про реального, а не міфологізованого Бандеру, варто відзначити, що це була розумна людина, чудовий стратег і тактик, який міг прораховувати ходи набагато вперед. Щоб переконатися в цьому, варто розглянути його діяльність, а також проаналізувати роботи провідника ОУН.

Приблизно те саме можна сказати про Путіна. Коли деякі наші мас-медіа порівнюють його з «біснуватим фюрером» або говорять про його «неадекватність», то це, вибачте, від лукавого. Треба нарешті зрозуміти, що в особі Путіна ми маємо сильного противника. І боротьба з таким противником не є простою.

Декому це видасться занадто парадоксальним, але Путін своїми діями щодо України реально продовжує «справу Бандери». Так, провідник ОУН вважав, що ворогом №1 для українців є Росія. Проте донедавна мало хто так у нас думав. Після путінської анексії Криму добра половина українців (якщо не більше половини) нарешті теж прийшла до такої думки. Бандера не раз говорив, що українцям у визвольній боротьбі з Росією слід покладатися в першу чергу на свої сили й не мати ілюзій щодо Заходу. Нинішня ситуація з Кримом та навколо України, до якої має причетність Путін, яскраво підтверджує цю тезу. Нарешті, Бандера мав надію, що поневолені народи Радянського Союзу піднімуться на боротьбу, а сама імперія розвалиться. Схоже, Путін своїми нинішніми діями веде Росію, наступницю СРСР, до такої перспективи.

Отож, справа Бандери живе й перемагає — і, як не парадоксально, саме завдяки Путіну.