«Друга еліта» нашого суспільства
ІНТЕЛІГЕНЦІЯ — ФЕНОМЕН РОСІЇ—СРСР
У 60-х рр. ХIХ століття письменник П. Боборикін назвав інтелігенцією групу людей розумової і творчої праці, відому як різночинці: вчених, письменників, учителів, лікарів, юристів. Пізніше це перейшло до інших мов. Інтелігенти з'явилися у Росії на початку минулого століття і за способом життя та звичками не відрізнялися від дворян, чому сприяв титул особистого (не успадкованого) дворянства, котрий надавався усім особам з вищою освітою. Хоч, на відміну від дворянина, інтелігент працював за фахом, для простих людей він був «паном», а не купцем або піддячим. Традиція зобов'язувала інтелігента бути чесним, безкорисливим, непрактичним і критично ставитись до влади або ж бути аполітичним.
Інтелектуали Заходу — інші. Освіченість не заважає їм бути прагматичними і входити до правлячої еліти. Перманентно опозиційну, непрактичну інтелігенцію вважають винятково російським феноменом, який не має аналогів у світі. Та це не зовсім так. Прообразом її були французькі просвітники, які не вціліли після зміни влади з монократії на полікратію. Опозиція відчуженої від влади політично зрілої частини суспільства, що за рівнем інтелекту перевершувала правлячу еліту, була неминучою. Її посилював анахронізм суспільного устрою абсолютних монархій того часу.
У Європі (включаючи і Францію після реставрації) феодали не цуралися комерції, і із запровадженням полікратії, мирно «вросли» в капіталізм. Так робили й освічені люди (джентльмени) в Англії та інших країнах Заходу.
Розвиток Росії відбувався інакше. Дворян від влади відтіснило чиновництво. Звільнені указом Петра III від обов'язкової державної служби, вони були «не при ділі», розорялися, проте вважали ганебним займатися торгівлею. Торгівля випала на долю неосвічених, але розумних і підприємливих «замурзаних» — купців із селян.
Інтелігенти переймали погляди дворян і до купців ставилися «по-панськи», хоч у другому-третьому поколіннях це часто були високоосвічені люди.
Так монократія утворила, опріч правлячої, другу еліту, що формувала погляди суспільства. У Франції вона зникла, у нас збереглася.
ВПЛИВ БЕЗ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Не маючи відношення до влади і виробництва, але формуючи погляди суспільства, інтелігенція впливала вирішальним чином на його еволюцію, і цим багато у чому визначала розвиток країни. Консервативна правляча еліта, яка не мала великої моральної ваги у суспільстві, використовувала інтелігенцію, підтримуючи більш бажані для неї групи, і борючись з неугодними. Так вона спрямовувала погляди суспільства до потрібного їй русла.
Для сповільнення реформ влада сприяла вбивству Олександра II і Столипіна, потім, у ході боротьби з народниками, посилила марксизм. Показовий приклад Льва Толстого. Його послідовники — М. Ганді та М.Л. Кінг — шляхом мирної деколонізації Індії та десегрегації США визначили їх демократичний розвиток. У Росії, побоюючись цього, державна православна церква прокляла Толстого з амвону (як раніше ворога царя Мазепу), у спорі гуманізму з екстремізмом ставши на бік останнього. А у 20-х рр. влада розігнала толстовські общини на Україні і Кавказі.
Недавній приклад такого використання інтелігенції — залучення до вищих ешелонів влади України «в'язнів сумління».
ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ПРОТИ РИНКУ
Крах тоталітаризму у 1991 році багато в чому був підготований поглядами інтелігентів, названих дисидентами. Переворот здійснила сама номенклатура, а інтелігенція його схвалила, але незабаром повернулася до традиційної критики, як і раніше, не цілком однозначної. У її рядах поки що прихильники ринкової економіки не становлять явної більшості. Попри очевидну ретроградність планової економіки, хтось її хоче зберегти, у трохи оновленій формі, як свій особливий (український чи білоруський) шлях.
Інші інтелігенти свої еклектичні погляди намагаються підкріпити міфами про «ринковий соціалізм» Китаю і «корейське регулювання економіки». Такі помилки згубно впливають на суспільство і правлячу еліту, і стають головним гальмом на шляху України до ринку.
Коріння цього — в економічній залежності інтелігенції від держави з моменту її (інтелігенції) зародження. Царська імперія з її ринковою економікою забезпечувала інтелігентам прибуток на рівні середнього поміщика. В СРСР з плановою економікою навіть професор (не кажучи вже про вчителів та лікарів) мав невелику, але стабільну зарплату. У нашій нинішній авторитарній олігархічній державі, з кволою віртуальною економікою, немає і цього. Проте обстоюючи на словах зниження податкового пресу для прискорення руху до ринку, інтелігенція одночасно вимагає збільшити державні кошти на своє утримання (на науку, культуру тощо), що можливо лише за рахунок збільшення податків.
У цьому сьогочасні інтереси інтелігенції співпадають з інтересами правлячої чиновницької еліти, яка прагне закріпити свою владу, гальмуючи перехід до ринку. Їх союз, спрямований проти виробників, на жаль, — реальність.
Антиринкові погляди значної частини інтелігенції відображені у сформульованій нею державницькій ідеї України. На відміну від державницьких ідей західних країн, вона (як і російська) декларує створення і зміцнення держави, незалежно від її суспільного устрою та економіки.
ІНТЕЛІГЕНЦІЯ І ПОЛІТИКА
На відміну від економіки, у питаннях політики, прав людини та громадянських свобод інтелігенти — противники правлячої еліти, яка декларує праві погляди, але за своїми переконаннями є лівою. Показово, що найбільш популяризований правлячими колами політик — лівий екстреміст, який загрожував інакодумцям урановими копальнями, прихильників серед інтелігенції не має.
Раніше інтелігенти протистояли зомбуванню громадян у вигляді примусового політнавчання та тоталітарного контролю над свідомістю. Нікчемним творам штатних тлумачів догм ленінізму протиставлялися злі, гострі політичні памфлети й анекдоти. Показово, що скасування політнавчання і нинішня, поки що обмежена, свобода слова знищили таке явище. З'явилася газети, не контрольовані владою, де критичні погляди вже висловлюються не у формі анекдотів, а у вигляді аналітичних матеріалів (в цьому плані «День» сьогодні — чи не найавторитетніше видання).
Безумовно, і зараз інтелігенція виконує, наскільки може, просвітницькі функції, закликає до організації громадянського суспільства й демократії. Крім неї боротися за громадянські свободи у нас нікому, в умовах великої кількості дрібних і найдрібніших політичних партій, більшість яких не має суспільної ваги. У цьому плані показова історія Руху. Як рух груп інтелігенції з різними поглядами, він був реальною політичною силою. З перетворенням на роту солдат, вірних командирові та армійському статуту, названому демократичним централізмом, Рух прийшов до занепаду.
З ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У СЕРЕДНІЙ КЛАС
Відомо, що звана середнім класом більшість у країнах Заходу, забезпечена і економічно незалежна від влади — опора демократії. При цьому політична обізнаність значення не має. У демократичній Швейцарії більшість не знає прізвища свого президента. Однак там, де цієї більшості немає, можлива лише імітація демократії, попри гучні політичні заяви.
У нас цього класу немає. Добробут великих бізнесменів і високооплачуваних співробітників приватних фірм, не кажучи вже про базарних торговців — у руках чиновників податкового та інших контролюючих відомств. Лише після того, як ці верстви зможуть працювати, виконуючи закон, і платити податки, без переходу «у тінь» і без хабарів, можна буде говорити про появу у нас економічно незалежних від держави людей.
Старій інтелігенції, що зберегла традиційні погляди, менш за все підходить роль економічно незалежних від держави суб'єктів ринку. Однак за роки радянської влади і пострадянський період вона істотно змінилася. Значна її частина стала не менш прагматичною, ніж інтелектуали Заходу. Серед бізнесменів, базарних торговців і службовців фірм значну частину становлять колишні вчителі, наукові співробітники, люди з університетською освітою і вченими ступенями.
А коли бізнес стане безпечним заняттям, яке дає достаток і пошану, це набуде, певно, більш масового характеру.
Та ці люди, з яких утвориться середній клас України, будуть тоді вже не інтелігентами у сьогоднішньому загальноприйнятому розумінні. Тільки у такому розумінні можна говорити про те, що наша інтелігенція стане ядром майбутнього середнього класу.
І якщо Україна колись стане демократичною країною, а не залишиться «Африкою у Європі», можливо, про поневіряння інтелігента, що став прагматиком-бізнесменом, розкаже український варіант «Віднесених вітром».
