Геннадій МОСКАЛЬ: «Кримчанам треба навчитися не працювати на шкоду собі...»
У Криму вже звикли, що Постійний представник Президента — особа тиха, непомітна і не претендує на будь-яку публічну роль. Але після призначення на цю посаду Геннадія Москаля, якого тут пам’ятають завдяки результативній боротьбі з криміналом у середині 1990-х років, усе змінилося. Москаль дедалі частіше стає «порушником спокою». Завдяки його активності Представництво Президента стало державним органом, що активно бере участь в управлінні суспільно-політичними процесами в Криму.
Останнє свідчення того, що Геннадій Москаль тримає руку «на пульсі» життя автономії — його миттєва реакція на публікацію в учорашньому номері «Дня» статті під назвою «Масандра» в небезпеці!». Так, учора вранці радник Представника Президента в Криму у справах преси Людмила Мохова повідомила, що Геннадій Москаль «стурбований ситуацією, яка склалася навколо Національного виробничо-аграрного об’єднання «Масандра». Наскільки відомо, справді виконувач обов’язків міністра аграрної політики України пан Баранівський звернувся з листом до міністра економіки України, де висловив свої пропозиції щодо внесення кількох підприємств у реєстр об’єктів, що підлягають приватизації. Зокрема, така пропозиція стосувалася й НВО «Масандра». Об’єднання «Масандра» засноване в 1897 році та є одним із найбільш стабільних підприємств не лише в Криму, а й в Україні. Головний завод виготовляє марочні десертні та міцні вина, багато з них на міжнародних виставках і конкурсах відзначені золотими медалями. У підземних галереях розташований унікальний у світі музей- винотека, в якому зберігаються зразки виноробства, починаючи з хереса де ля Фронтьєра врожаю 1775 року, портвейну червоного «Лівадія» 1894 року — усього понад мільйон пляшок колекційних вин різних марок і століть. Представництво Президента України в Автономії повідомляє, що «об’єднання «Масандра» має 4 тисячі гектарів виноградників і щороку виробляє понад 10 мільйонів пляшок елітного вина, із яких 65% ідуть на експорт. Тільки минулого року головний завод заплатив 12 мільйонів гривень податку».
Людмила Мохова повідомила «Дню», що у зв’язку з цим Постійний представник звернувся до Президента України, Кабінету Міністрів України з проханням не вносити НВО «Масандра» до списку підприємств, що підлягають приватизації, й зберегти унікальне виробництво.
Про інші проблеми Криму, його сьогодення та майбутнє в інтерв’ю «Дню» розповідає сам Геннадій Москаль.
«ХТО, КРІМ МЕНЕ, МОЖЕ ЗНАТИ, ЯК Я ІНФОРМУЮ ПРЕЗИДЕНТА?»
— Геннадію Геннадійовичу, ви — перший Представник Президента, який застосував таку форму роботи, як зустрічі з різними представниками кримського суспільства. Який результат?
— Я хочу з усіма поговорити, всіх вивчити і всім сам відрекомендуватися. Відвідати всі без винятку міста, всі райони, зустрітися з активом, із депутатами, зі звичайними людьми. Представник Президента повинен знати все, що тут діється. Я звик розмовляти з людьми, які тебе хочуть чути, але в нас у Криму часто буває так, що ніхто нікого не чує. У багатьох «мітингантів» — очевидні проблеми з психічним здоров’ям, і я говорив представникам партій — не треба використовувати цих людей у своїх цілях, це низько... І телебачення поводиться не професіонально: показують ці мітинги так, що складається враження, начебто там увесь Крим з’їхався, тоді як там — не більше сотні осіб.
— Уже відбулася перша спроба вашої відставки. Нові будуть, як ви вважаєте?
— Звісно, будуть. Завтра скажуть: от персики не уродили — Москаль винен, Щолкіне ще раз замерзне — Москаль винен. Щось ще буде... При загостренні суспільно-політичної ситуації вони перекладатимуть відповідальність на мене. Тому я вже вжив заходів. Я подав позов до суду, і нехай вони у суді — не голослівно з трибуни, а в суді — доведуть, що я неправильно інформую Президента... Рибачук уже відповів їм, він сказав, що ця істерія — це свідчення моєї активної роботи. Усе нове сприймається в багнети, але я роблю те, що повинен.
— Часто стверджують, що нібито «Київ не знає, що робити з Кримом». У Президента є генплан для Криму?
— Ні, Київ дуже добре знає, що робити в Криму. У Конституції написано, що в Криму діє Постійне представництво Президента. Воно має жорстко стежити за дотриманням Конституції та законів. І от коли Представництво почало гласно про все розказувати — всі збісилися: що ж це таке діється?! Та нічого не діється, все в рамках закону. Тому в кримському парламенті почали говорити, що я неправильно інформую Президента. Але я ж сиджу тут, у парламенті, покличте мене до трибуни і спитайте — як ти інформуєш Президента? Слова не дають, але звинувачують. Хто ж, крім мене, може знати, як саме я інформую Президента?..
— Ці відносини можна характеризувати як протистояння парламенту та Представництва Президента? На зразок колишнього протистояння Грача і Куніцина?
— Ні, це не протистояння. Грач і Куніцин були залежні один від одного як керівники Криму. Я не залежу тут ні від кого, і я непідзвітний їм і непідконтрольний. Я підконтрольний лише Президенту України. Так, перебудова роботи представництва спричиняє опір... До речі, для кримчан буде підозріло, якщо спікер, глава уряду та Представник Президента ходитимуть обійнявшись. Тоді хтось може сказати: дивіться, мафія йде! Я не хочу цього. Я хочу чітко виконувати обов’язки Представника Президента, що дуже важко, але це норма Конституції. Тактика та стратегія Президента впроваджуються в життя навіть у «біло-синьому» Криму...
— Проте вас увесь час намагаються «поставити на місце»...
— Приходили протестанти мітингувати перед будівлею представництва проти мене, але я їм відповів словами Володимира Висоцького: «Бабы по найму рыдают сквозь слезы»...
— Як ви оцінюєте політичну ситуацію в Криму після виборів?
— В Україні і в Криму, на мою думку, вибори пройшли чесно та демократично. Усі суди не дали результату, який би суттєво змінив розклад сил. На волевиявлення народу треба зважати та поважати його. Тут парламентська більшість зібралася і взяла на себе відповідальність за ситуацію в Криму. Більшість сформувала уряд такий, якого вони самі хотіли. Президент їм нічого не нав’язував, пішов на всі поступки. Тепер треба тільки відповідати за результати роботи. І мені незрозуміло, чому вони перекладають відповідальність за політичну ситуацію на мене та вимагають «проаналізувати мою роботу». Сьогодні вони відповідають за результати роботи, за курорт, за ціни... Дають позитив — я радітиму, і Президент радітиме, але якщо не буде позитива — перепрошую, ви брали на себе відповідальність за все? Хто ж сказав, що не доведеться відповідати? За виконання законів і рішень Києва, за стан справ треба буде відповідати, і цей час настане дуже скоро...
— Бачите, демократичність Президента в Криму трактується як його слабкість...
— Коли на виборах президента Віктор Ющенко був об’єктом усіх політичних технологій, аж до отруєння, то після цього він зробив усе можливе, щоб вибори до парламенту пройшли вільно. І якщо це сьогодні вважають слабкістю влади, то це не так. Вони самі звикли так працювати та вважають, що влада полягає в тому, щоб примусити народ голосувати так, як треба владі. Оце, на їхню думку, «сильна влада». Але люди не можуть зрозуміти — чому їх не нагинають? Це не слабкість, а демократичність. І після цих виборів провести інші вже неможливо, треба просто вдосконалити і сам процес, і закон про вибори, усувати недоліки...
«А МИ, УКРАЇНСЬКІ УКРАЇНЦІ, КОГО СЬОГОДНІ ЗАХИЩАЄМО?»
— На перші дні вашої роботи випало феодосійське протистояння. Подейкують про загрозу зриву курортного сезону. Це справді може бути?
— Це може погано закінчитися, насамперед для самих кримчан. «Титан» працює, і содовий працює, «Чорноморнафтогаз» працює — і від політики не залежать. Але основне населення, яке чекало літа, — хто хотів здавати квартири, хто виростив овочі та фрукти, хотів їх продати, — сотні тисяч людей задіяні в курортному бізнесі, і все це вдарило по них...
— Тобто кримчани самі собі «підсунули свиню»?
— У мене є одне дуже важливе спостереження. Коли був конфлікт із Румунією з приводу будівництва каналу через гирло Бистре — ви чули, щоб українська громада Румунії підтримувала Україну? Чули, щоб українська громада в Польщі підтримувала українські інтереси? Ви чули, щоб українська громада в Росії заявила про своє ставлення до проблеми Криму, яку Росія постійно порушує? Я ще назву вам багато прикладів, але українська громада в усіх країнах завжди стояла на боці держави проживання. Був у Хорватії на кладовищі у Вуковарі: там дуже багато поховано українців. І коли я спитав: чому так багато загинуло українців, вони відповіли: а як вони могли не захищати тієї держави, яка їх виховала та виростила? А ми, українські українці, кого сьогодні захищаємо? Інтереси якої держави? Чому ми самі гробимо свою ж країну? Оце парадокс...
— Політична боротьба...
— Політична боротьба в Україні ніколи не припинялася з 1991 року. Але вона ніколи не повинна вестися на шкоду своєму народові та державі! Є етичні форми ведення політичної боротьби, а є політична нетерпимість. Тому, повертаючись до політреформи, я запитую: то чи не рано ми перейшли до партійної системи, коли домінанти не готові слухати меншості, своїх же співгромадян. У нас у Криму ніхто нікого слухати не бажає. Людина приходить на мітинг із готовими «речівками», і якщо хтось говорить інше — його треба побити та викинути. Це свідчить про печерність нашого політичного менталітету...
— До речі, в нас чомусь дедалі частіше проблему вирішують за допомогою козаків із нагайками...
— Я збирав представників усіх козачих організацій, і не прийшли саме ті, хто у Феодосії мітингував. Але я знайшов пана Черкашина у російського консула, і він також обіцяв зустрітися зі мною окремо. Я їм сказав, що треба відроджувати козацтво, але, по-перше, українське козацтво, по-друге, це повинна бути не політизована громадська організація. А хочете займатися політикою — розпустіть козацтво, створіть партії та займайтеся згідно із законом. А так у Криму з’явилися іноземні напіввоєнізовані організації — тут терські й кубанські козаки з Росії, придністровські козаки з нагайками щось роблять. Нехай наводять там у себе порядок, там теж багато роботи. Зноконфлікти залишаються і щодо землі, і щодо приватизації санаторіїв. В Україні кажуть так: можна працювати, щоб був кінцевий результат, а «можна робити, щоб тільки заморитись». От «заморилися», але де результат?
Я чому тут не до вподоби? Річ у тому, що я зрозумів: тут уже були приготовані ділянки землі для «дерибану», і все інше для цього, але зараз вони бояться, бояться мого розголосу. Начебто і парламент, і уряд свої, але бояться, що я кричатиму не своїм голосом. От у цьому суть конфлікту...
А якщо за суттю проблеми, то мене непокоїть одне — вперше за весь час у нас у Криму з’явилися «наглядачі». Днями у Верховній Раді Криму відбулася нарада, де пан Антон Пригодський, народний депутат України, який до Криму стосунку не має, після поїздки до Феодосії всіх кримських депутатів — і комуністів, і прогресивних соціалістів, й інших — «шикував» і всім «вливання» робив, вказівки роздавав: Партія регіонів незадоволена низькою активністю протестних акцій у Феодосії, незадоволена низьким результатом голосування по Москалю тощо. Але перепрошую, кожна партія — індивідуум, і якщо одна Партія регіонів тільки головна і всім командує — тоді треба всі партії розпустити та залишити одну, найголовнішу, «розум, честь і совість нашої нової епохи». Виникає закономірне запитання: в кого сьогодні влада в Криму? У «наглядачів», які приїжджають сюди «шикувати» всіх, чи в кримського народу? Де-юре в народу, але де-факто — у «наглядачів». Це не годиться, це неправильно, це незаконно, зрештою...
На жаль, це всі результати політичної реформи. Я думаю, що вона не була розрахована на наш менталітет. Ми звикли — якщо людина стала царьком, то вже довічно. І ніхто не готовий добровільно віддати владу. Колишній обласний начальник ніколи не змириться з тим, що він уже не начальник. Тому я думаю, що на пропорційну систему виборів ми перейшли рано. Це підтверджується: ви бачили і безглузду відставку уряду, і потім ще одну відставку вже відставлених міністрів, безвідповідальність депутатів щодо Конституційного Суду. Така реформа — це небезпечна міна. Треба було переходити на пропорційну систему, але не так швидко та масштабно. Добре, що не додумалися вибори до сільради переставити на пропорційну основу...
«Я ХОЧУ, ЩОБ ПРО КРИМ НЕ ГОВОРИЛИ ПО ТЕЛЕВІЗОРУ»
— У вас достатньо повноважень згідно з чинним законом про Представництво Президента в Криму? Які зміни ви пропонуєте внести в новий проект закону про Представництво?
— Достатньо... Так, розроблені зміни в чинний закон і передані в Секретаріат Президента. Ці зміни лише конкретизують повноваження центральних органів влади в Криму. І не зачіпають інтересів ні парламенту, ні уряду Криму. Я не можу якимсь чином змінити їхні права й обов’язки, вони виписані в конституціях, у законах — і нехай виконують свою роль. А я виконуватиму свою...
— У першому положенні про Представництво був пункт про те, що на Представника Президента покладався обов’язок координації роботи правоохоронних органів, а зараз у законі цього немає. Ви хотіли б повернути це положення в коло своїх обов’язків?
— Не тільки хотів би, ми пропонуємо це зробити. Правоохоронні органи — це органи центрального підпорядкування, і всі їхні кримські керівники повинні мати ранг заступників своїх міністрів. Крим — єдина автономія, і вся влада тут належить Криму. А роль центра — контролювати, щоб ніхто цією владою не зловживав, а скеровував її на благо кримських жителів. Нормальна європейська модель — ніхто в жодній країні не залишає стан справ у регіонах без контролю центра.
— Ваші повноваження поширюються і на Севастополь?
— Поки що ні. Але ми пропонуємо внести також і цю зміну в закон про Представництво. Річ у тім, що Севастопольська міськрада має такі ж повноваження, як Ялтинська й інші в Криму, але її діяльність не врегульована законом. З іншого боку, Крим і Севастополь — це єдина господарська система, і в ній потрібна координація. Потрібен закон про Севастополь, але не такий, як розробили севастопольські представники.
— Періодично в Криму тривають дискусії про характер автономії, про те, що треба щось змінювати, проводити реорганізацію...
— Хто говорить, той нехай робить це в рамках конституційної реформи. Для цього треба 300 голосів у парламенті, і якщо хтось у Криму може це організувати — будь ласка. Але це дуже складно От бачите, що перша конституційна реформа дала. Чарка колом стала.
— Зокрема кажуть, що треба змінювати тип автономії та вводити автономію кримськотатарську національну замість наявної російської національної...
— Автономія в Україні є за територіальною ознакою. У Конституції написано: не може бути привілеїв і обмежень за ознаками національності — всі рівні. У Криму територіальна автономія, яка виписана в Конституції, питання про національну не стоїть і не стоятиме.
— Яким би ви хотіли бачити Крим?
— Я хотів би, щоб Крим за політичною популярністю скотився (або краще сказати — піднявся) до рівня Чернівецької області, про яку практично не говорять по телевізору, і де триває спокійна робота. Це не означає, що я хочу ліквідувати автономію, навпаки — я за збереження Автономії, але річ у тому, що самі кримчани діють собі на шкоду. Ще один нонсенс. Тут правильно говорили, що багато що тут інспіроване з-за кордону, але одна справа — якби це і робилося руками іноземців, й інша — коли ситуація дестабілізуватиметься самими кримчанами на шкоду собі, нехай і з подачі іноземців. Нам треба навчитися не працювати на шкоду собі... ву нонсенс: ось якщо сьогодні в Росії українські козаки прийшли б до Кремля та почали висловлювати підтримку, скажімо, Ходорковському — хто б це зрозумів — як у Росії, так і в Україні? Адже в Росію ніхто не їде наводити порядок. Не треба в чужий монастир іти зі своїм статутом...
— До речі, перманентні міжрелігійні протистояння в Криму — також суттєвий чинник дестабілізації...
— Так, я от збирав нещодавно керівників релігійних організацій. Усі почали скаржитися: дуже багато проблем. Перша — влада не дає землі, каже: ти не тієї конфесії. Друга — влада не повертає колишніх культових будівель. Чому це робиться — хіба так складно вирішити цю просту проблему? Адже чим більше люди будуть зайняті релігією, тим спокійнішим буде суспільство. Бачите, в мене тут на столі Біблія, Тора, Коран. Я їх перечитав, і там жодного заклику до конфліктів і насильства. Перед Господом усі однакові. І я таку політику проводитиму. Щоб усі жили в мирі та злагоді...
— Кажуть, ви вже допомогли вирішити міжконфесійний конфлікт у Феодосії?
— Так, конфлікт із встановленням пам’ятника Андрію Первозванному, який був доведений до того, що у місті провели з’їзд козаків з усього СНД і створили там козачі загони. Ми його вирішили дуже просто. Адже мусульмани не були проти пам’ятника. Вони лише просили — не ставте хрест там, де колись було наше кладовище. І ми просто знайшли інше місце, на яке погодилися і мусульмани, і православні. І тепер Андрій Первозванний не роз’єднав людей, як раніше з вини влади, а об’єднав общину міста Феодосії. Хіба не можна всі питання так вирішувати? Є святині в кожного народу. Поважай чужі — і поважатимуть твої. Мітинговий шлях — це шлях у нікуди, «стіл переговорів» — довший шлях, але тільки він може вирішити всі проблеми...
«БОЯТИСЯ МЕНЕ ПОВИННІ 0,1% НАСЕЛЕННЯ КРИМУ»
— Перед вашим призначенням у Крим повернулися й замовлені політичні вбивства, як це було в період виборів, і підпали, і конкуренція злочинними методами. А зараз багато притихли про всяк випадок...
— Це їхні проблеми. Адже 99,99% кримчан ні в чому не винні, і їм нічого боятися, а та 0,1 відсотка... Ми ж на неї не орієнтуватимемося. Ми допомагатимемо спокійно жити чесним людям. Коли з цими розберемося — тоді в Криму буде тихо, як кажуть в Україні, «неначе святий хату перелетів». Так, це зачепить деяких політиків, але справедливість повинна перемогти рано чи пізно. Вона повинна була перемогти вже давно, і чому цього не сталося досі — для мене запитання... Але ключ до наведення будь-якого порядку полягає в тому, щоб підняти всі нерозкриті справи та встановити справедливість.
— Геннадію Геннадійовичу, в одному інтерв’ю ви говорили, що могли б повернутися в Луганськ із групою силовиків і від Луганської облради залишилися б «ріжки та ніжки». Зараз ви кажете, що група слідчих МВС приїде і в Крим. Ви хочете луганський сценарій реалізувати в Криму?
— Ні. Річ у тому, що в Криму залишилося нерозкритими 225 кримінальних справ по замовлених вбивствах із застосуванням зброї, а також із 1991 року не завершено 350 справ із завдання тяжких тілесних ушкоджень, по їхніх слідах залишилися загиблі, підірвані машини, спалене майно. Скільки я зміг у 1990-х роках, стільки й «підняв», працюючи тут начальником міліції. І ще після мене працювали. У кожній справі, за кожною потерпілою людиною, за її втраченим майном стоять сім’я, діти, родичі. Вони вимагають справедливості. Тільки підняттям таких справ ми наведемо справедливість. Адже 225 нерозкритих справ — це означає, що 225 замовників, 225 організаторів, 225 кілерів ще на волі...
— Тобто ця робота не спрямована проти Верховної Ради Криму?
— Ні, не спрямована. Але це зачепить і Верховну Раду, адже вона сама дала причину для цього — тепер туди ввійшли люди, які були задіяні тоді в цих справах. Тому не спрямована, але зачепить...
— Зараз багато говорять про те, що в Криму може розпочатися новий переділ власності, а отже — нова серія кримінальних злочинів, як економічних, так і просто кримінальних. Що ви думаєте з цього приводу?
— Знаєте, я був приголомшений тими інформаційними потоками, які повідомляли про роботу різних комісій у Криму, про резонансні перевірки, про резонансні плани зі швидкої ліквідації різних проблем. Але результатів я не побачив. Ось головне. Проблеми та
ДОВІДКА «Дня»
МОСКАЛЬ Геннадій Геннадійович, народився 11 грудня 1950 року в с. Задибрівка Чернівецької області. У 1970 році закінчив Чернівецький технікум залізничного транспорту. З 1970 по 1972 рік служив в армії. У 1975 році закінчив Львівську середню, а потім Київську вищу школу міліції й Академію МВС СРСР. Із жовтня 1973 року працював в органах внутрішніх справ, від інспектора дійшов до заступника міністра внутрішніх справ України. Генерал-лейтенант міліції. Працював у Чернівецькій, Закарпатській, Дніпропетровській областях і в Криму. З вересня 2002 року — голова Державного комітету України у справах національностей і міграції. З лютого 2005 року — голова Луганської обласної державної адміністрації. З травня 2006-го — Постійний представник Президента України в Криму. Заслужений юрист України, Заслужений юрист Автономної Республіки Крим, нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, кількома медалями. Кандидат юридичних наук.
