Євген СВЕРСТЮК: «Майдан працює на перспективу»

У нинішній непростій ситуації в Україні дуже важливим є «моральний стержень» суспільства, який тримає орієнтир для суспільства — попри морок звертатися до світла: до цивілізованих методів протесту, до культурної революції. Скептики кажуть, що зараз Україна ще раз демонструє свою відсталість, адже у Східній Європі такі революції відбулись більше двадцяти, а то й сорока років тому: Празька весна, Солідарність, Ляйпцизьке диво, падіння Берлінської стіни тощо. В Україні ж у цей час теж не було затишшя. Опір системі чинили дисиденти. Один із них — Євген Сверстюк. Доктор філософії, президент Українського ПЕН-клубу, політв’язень радянського режиму на собі відчув що таке система. Зараз із тривогою та захопленням водночас він спостерігає за подіями Євромайдану як за ще одним «ривком по висхідній». Саме з ним ми розмовляли про цінність та ціну свободи, уроки Євромайдану та про те, як треба діяти та якою мовою говорити з владою, аби уникнути насилля:

— Потрібно налагоджувати позитивний діалог та давати позитивні пропозиції. Хоча, враховуючи події позавчорашньої ночі, позитив уявити важко. Так званий круглий стіл не вартий назви «Національний», він був імітацією та обманним маневром. Ця влада поки не здатна на інші способи, окрім підступних. Ініціативна група «Першого грудня» теж робила спробу провести діалог Євромайдану з Президентом. Проте Майдан  вимагає чесної мови та твердого слова. А наш Президент не розуміє таких вимог. Він провадить монолог і сподівається на поліційну силу та на морози. А фактично основна вимога підписати Угоду про асоціацію є невідкладною.

— Атаки «Беркуту» вдруге розпочали вночі. Люди в соцмережах назвали ці ночі «варфоломіївськими», а вчинок активістів, які вистояли на барикадах та змогли відбити атаку «Беркуту» в ту ніч, «дивом самоорганізації» та геройством. А про що, на Вашу думку, свідчить ця ніч?

— Ця ніч свідчить про банкрутство методів прихованого насильства, які є єдиною зброєю нинішньої влади. Я думаю, що вона втрачає позиції одну за одною. Вперше — 30 листопада, коли влаштували криваву суботу. Перед цілим світом вони вже не зможуть таке повторити, тому що світ обурений. І нинішній урок вони повинні собі закарбувати в пам’яті. Це змусить їх шукати несилового варіанту. Перед журналістськими телекамерами злочинних дій уже не приховаєш.

— У своєму блозі ви написали, що зараз «Ми (українці. — Ред.) переживаємо свято моральної перемоги згуртованих людей». Як вважаєте, чого навчив українців Євромайдан? І чим для вас є український Майдан?

— Євромайдан для мене — це місце, де засвідчується право людини обстоювати свою гідність та право. В молодості я часом один виходив на захист гідності та права. А тепер на вулиці вийшов мільйон. Вже вдруге в ХХІ столітті Майдан підіймає гідність України у своїх власних очах та очах всього світу. Події дуже стрімко розвиваються. Хто міг передбачити, що ніч 30 листопада стане зламом принципу насильства на дитячих спинах, що викличе зміну усієї тактики. Ми надаємо великого значення сьогоденню, але над нами стоять ще ширші питання. Майдан працює на перспективу. Вже зараз він багато чого навчив  суспільство. Останні кілька тижнів дали людям більше, аніж цілий попередній рік. Ми стали на іншу висоту — солідарності та відповідальності. Це початок зміни суспільства. Непокора знищить поламаний механізм «совєтизації». На Майдані народжується новий тип громадянина — гідного й безстрашного. 

— В чому, на Вашу думку, виявляється молодіжний характер Майдану?

Це боротьба за гідність та свободу. Молодь хоче жити в своїй країні, а не втікати з неї. Вона змінює систему влади, а не людей у системі. Студенти готові змінюватись, вони хочуть бути громадянами і господарями своєї країни, а не слугами правлячої партії. Вони знають: дороги назад нема. Треба мати мужність йти вперед та брати на себе відповідальність. Так і університети повинні мати самоврядування, а не тремтіти перед чиновниками. Народ обирає президента, а не самодержця.

— Що є  поразкою, а що — перемогою сьогоднішнього Майдану?

— Коли сотні тисяч виходять із національними вимогами, коли народ об’єднують вищі інтереси, коли мільйони протестують проти насильства влади над групою студентів, то хіба це не перемога? Адже місяць тому всі нарікали на пасивність і байдужість молоді, а тепер побачили сміливість та жертовність. Весь світ дивитися на нас із захватом.

— Але влада всього на бачить та не розуміє...

Найбільш гнітючим фактом є невизнання революції Президентом. Із погляду Межигір’я — це  мітинг, а з погляду Берліна, Парижа, Варшави, Нью-Йорка — це мирна революція за участю мільйонів людей. Слава Богу, ми живемо у відкритому світі. Треба реагувати тверезо й усвідомлено.

Важливою політичною проблемою є опозиційні сили. Молодіжний Майдан не дуже сприймає опозицію, але варто подумати: що б ти робив на їхньому місці за нинішніх обставин? У них замало конструктиву і вони діють симетрично до Партії регіонів, які є силою неконструктивною, неадекватною й невідповідною навіть до назви держави Україна. Це посткомуністи без позитивної платформи.

— Цієї неділі в Києві знесли пам’ятник Леніну. З одного боку, це той крок, який мав бути зроблений давно. З другого, — знищення відбулось у радикальний спосіб і багато хто спекулює на цьому. Що ви про це думаєте?

— Під час усіх революцій скидають пам’ятники тиранам. Наразі це легітимний спосіб виконання указу Президента України про демонтаж і ліквідацію символів тоталітаризму. Коли говорять про цей пам’ятник як твір мистецтва, то його може врятувати Кернес із Харкова, прислати КамАЗ і продати його «з молотка», або ж поставити на місце розбитої пам’ятної дошки Юрію Шевельову у Харкові. Якщо в нас є Майдан за інтеграцію з Європою, де давно немає пам’ятників тоталітаризму, то на місці цього опудала зараз перед Різдвом треба б поставити Діда Мороза. Це відповідає духові часу.

— За своє життя вам вже довелось дізнатись, що таке репресії і тиск влади. А як вважаєте, чи стане Євромайдан останнім ривком за здобуття свободи? І як варто діяти, якщо влада таки не відступиться ні на крок?

— Є відома істина: «Лиш той життя й свободи вартий, хто йде щодня за них у бій». Ривки будуть ще і ще, але, безперечно, кожен із них є кроком висхідним. Нам ще довго треба буде долати спадщину, яка залишилася в головах людей, зокрема, тих посткомуністів, які нами керують. Про такий дух спротиву, як зараз, у часи моєї молодості не могло бути й мови. Проти таких людей застосовували кулемети та гармати. А цей дух спротиву є іншим. І він — непереможний. Майдан 2013 дав усім потужний імпульс шанувати та любити свій народ.