Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?
Йосип Сліпий, первоієрарх Української Греко-Католицької Церкви, верховний архієпископ Львівський і митрополит Галицький, кардинал, визначний церковний і науковий діяч

Конфесійний конфлікт в Острозі: минуле і думи

5 листопада, 2005 - 00:00
ПАМЯТНИК ЗАСНОВНИКАМ ОСТРОГА. СЬОГОДНІ В ЦЬОМУ ІСТОРИЧНОМУ МІСТІ РОЗГОРІВСЯ КОНФЕСІЙНИЙ КОНФЛІКТ / ФОТО ОЛЕКСАНДРА КОСАРЄВА / «День»

Останнім часом про Острог заговорили засоби масової інформації, в т.ч. й у сусідній Росії, де про це місто знали хіба що спеціалісти-історики чи культурологи. Власне, в повідомленнях йшлося не про саме місто з його унікальним навчальним закладом «Острозькою академією», пам’ятниками, музеями, а про конфлікт, який виник тут навколо Воскресенської церкви. Конфлікт, котрий роздули з явно пропагандистською метою.

Сам конфлікт має багато аспектів (не лише конфесійних, а й майнових, юридичних, політичних і навіть особистісних). Проте всі нюанси цього конфлікту цікаві хіба що місцевим жителям.

Склалося так, що в Острозі два православні храми контролюються духовенством Московського патріархату. Це величний Богоявленський собор, пам’ятка архітектури середини ХV ст., а також Воскресенська церква. Однак із цього не випливає, що майже всі православні острожани є прихильниками російського православ’я. Чимало з них вважають себе вірними Української православної церкви Київського патріархату. Але храму вони не мають. І змушені задовольнятися невеликою капличкою, яка й кількох десятків людей вмістити не може. Рішення ж влади про почергове богослужіння у Богоявленському соборі УПЦ МП церква виконувати не збирається. Деякі вірні УПЦ КП навіть їздять на богослужіння в села, де були зареєстровані громади «їхньої» церкви.

Рано чи пізно ця диспропорція повинна була дати знати про себе. Сталося це зараз, коли Московський патріархат в Україні вже не має такої підтримки з боку влади, як раніше. До того ж, нинішній голова Рівненської облдержадміністрації Василь Червоній демонструє свою неоднозначну прихильність до УПЦ КП. 17 жовтня більшість членів парафіяльної ради Воскресенської церкви прийняли рішення перейти до Київського патріархату. З цим рішенням погодився настоятель храму, отець Ярослав (Хаврук), який є людиною проукраїнськи налаштованою. Таких проукраїнських священиків серед духовенства Московського патріархату в Україні чимало. Але більшість із них воліють мовчати.

Про рішення парафіяльних зборів, а також про перехід отця Ярослава швидко довідалися прихильники Московського патріархату. 23 жовтня (це була якраз неділя) вони вчинили ряд дуже «канонічних» дій. Прийшовши на богослужіння до Воскресенської церкви, батюшки УПЦ МП озвучили рішення, що отця Ярослава позбавляють сану. Якщо дотримуватись православних канонів, то це абсурд. Та це ще не все. До церкви приїхали священики Московського патріархату з Рівного, чернеці Межирицького монастиря, власне, люди, що не мають відношення до даної парафії. До речі, згідно з канонами, чернець не має права проповідувати за межами свого монастиря. Про це правило чомусь забули. Та й втручання священика в справи чужої парафії — це прозелітизм, який так любить засуджувати російська церква.

Заїжджі гості 23 жовтня організували ніби парафіяльні збори і заявили, що Воскресенська церква й надалі залишається за Московським патріархатом. Щоб уникнути небажаних наслідків, місцева влада вирішила тимчасово припинити функціонування храму. Принаймні, до вирішення цього питання в судовому порядку.

Своєї кульмінації конфлікт досягнув 29 жовтня. Цього дня в Острог мав приїхати патріарх Філарет й служити вечірню у Воскресенському храмі. «Канонічні» православні такої «наруги» допустити не могли. Того для з самого ранку до церкви почали підтягуватися батюшки Московського патріархату зі своєю паствою. Приїхали вони з Рівненської, Хмельницької та інших ближніх областей. Висадився й солідний чернечий десант. Майже всі монастирі Московського патріархату в Рівненській області прислали своїх людей. Не обійшлося і без почаївського підкріплення.

Цікаво було спостерігати за деякими батюшками УПЦ МП. Пославши своїх пасомих ближче до дверей храму на захист «істинного православія», вони прогулювалися за огорожею, розмовляючи по мобільних телефонах. Але найколоритніше виглядали «істинно православні» з південних регіонів України — Одеської області та Автономної Республіки Крим. Це переважно були юнаки, які носили на лобах чорні пов’язки з написом «Прорив». Виявляється, це така собі громадська організація, яка вирішила захищати Росію, а заодне й «православную вєру». Юнаки тримали дуже цікаві лозунги. Наприклад, «С нами Бог и Россия». Всі ці лозунги, зрозуміло, були писані російською мовою. Чесно кажучи, значна частина цієї публіки не нагадувала богомольних людей. Їхній лексикон, а також погрози, що лилися з уст «богомольців», аж ніяк не свідчили про християнське смирення. А заповідь Ісуса «Якщо тебе б’ють по правій щоці, підстав ліву», певно, для них видаєтья великою єрессю.

Словом, масовку організували на славу. Саме так, організували. Бо за чиї гроші везли в Острог богомольних «проривівців», батюшок та їхніх матушок з різних волинських та подільських усюд? Про замовність цієї події свідчило те, що відразу ж вранці 29 жовтня біля Воскресенського храму з’явилося чимало кореспондентів різних телеканалів. Але найцікавіше те, що острожан ощасливили своєю увагою кореспонденти російського телебачення. Чи не для російських телеглядачів готували «проривівці» свої лозунги типу «С нами Бог и Россия»? Мовляв, от бачите, навіть у західноукраїнському Острозі є свідомі «русские люди», яких переслідує українська влада.

Після обіду 29 жовтня біля Воскресенської церкви вже було відносно спокійно. Кореспондентів телеканалів теж не було видно.

Однак патріарх Філарет, щоб уникнути загострення конфлікту, відмовився служити вечірню у Воскресенській церкві. Служіння відбулося в нововисвяченому храмі Федора Острозького, що знаходиться на території Острозької академії. Тоді ж отця Ярослава висвятили на архиєрея. Він став вікарним єпископом Дерманським Онуфрієм.

Цікаво, як ця подія була представлена засобами масової інформації. Зрозуміло, російське телебачення подало її в тому плані, що, мовляв, в Україні відбувається переслідування «канонічного» (тобто російського) православ’я. Ну, а хіба можна було від російських ЗМІ чекати чогось іншого? Не даремно ж їхні кореспонденти приїзджали в Острог! Приблизно в такому ж дусі передали інформацію про конфесійний конфлікт в Острозі телеканали, помічені в симпатіях до «Регіонів України». А самі «регіонали» почали активно використовували цей конфлікт, щоб заробити собі політичні очки перед виборами. Зараз вони розповідають, як переслідують «філаретівці» вкупі з «помаранчевою владою» бідних «канонічних» православних. Хоча насправді ситуація зовсім інша. Якраз «канонічні», ігноруючи правила божественні та людські, вдаються до переслідувань прихильників УПЦ КП. А щодо місцевої влади, то загалом вона зберігає нейтралітет.

Однак найприкріше не те. Українські телеканали, які декларують нейтралітет і об’єктивність, подали інформацію про конфесійний конфлікт у Острозі в примітивному й фактично необ’єктивному плані. Вони вихоплювали фрагментарні, сенсаційні моменти, які не відображували суті конфлікту. Не розкривалася ця суть і в коментарях. Наприклад, із інформації «каналу чесних новин» (себто п’ятого) складалося враження, ніби настоятель Воскресенського храму перейшов у Київський патріархат, за що отримав сан єпископа. Так, це один із фрагментів непростого конфесійного протистояння, але чи дійсно фрагмент настільки принципово важливий, щоб саме на ньому, а не на інших моментах акценувати увагу. Та й чи знають журналісти «каналу чесних новин», що реально стоїть за висвяченням у єпископи колишнього отця Ярослава.

Висвітлення на українських телеканалах конфесійного протистояння в Острозі аж ніяк не сприяло нормалізації цього конфлікту. Не продемонстрували українські журналісти й державного мислення, чого, до речі, не скажеш про їхніх російських колег. Останні дуже добре при висвітленні острозьких подій відстоювали великоросійську державну позицію.

Кофлікт триває — то загасаючи, то розпалюючись знову. Хоча діє узгоджувальна рада, яка намагається його мінімалізувати. Було запропоновано кілька варіантів виходу із цієї ситуації: проводити почергові богослужіння в Богоявленському та Воскресенському храмах або «розподілити храми порівну», залишивши Богоявленський собор за Московським, а Воскресенську церкву за Київським патріархатами. Якщо із будь-яким з цих рішень погоджуються прихильники Київського патріархату, то цього не скажеш про прихильників Московського. Останніх запитали: а що буде, коли суд вирішить залишити Воскресенський храм за Київським патріархатом? Відповідь була гранично простою й зрозумілою: ми не визнаємо це рішення. Отже, далі будемо конфліктувати.

На жаль, прихильники конфесії іноземної держави, тобто Московського патріархату, звикли вважати себе господарями на українській землі, для яких закон не писаний. Цьому значною мірою сприяли дії колишньої влади, яка фактично зробила цю конфесію привілейованою, такою собі «священною коровою», яку не варто чіпати. Цією «священною коровою» Московський патріахат в Україні залишається й понині. Наприклад, чи був хтось зі «святих отців» притягнений до відповідальності за ігнорування законодавства під час президентських виборів у минулому році?

А незабаром матимемо нові вибори. І можемо не сумніватися, що на них знову себе покажуть московські батюшки. Конфесійний конфлікт у Острозі — це лише одна із предвиборних прелюдій.

Можливо, мій голос буде, власне, «гласом волаючого в пустелі». Але чи не пора українському суспільству загалом, а українській владі зокрема, тверезо глянути на діяльність конфесій й чітко усвідомити, що це суспільні структури, що вони керуються людьми, які мають конкретні інтереси. І керівники цих структур не повинні бути кастою недоторканних (як це часто зараз є насправді), а повинні відповідати, як і інші громадяни, строго перед законом. Можливо, тоді нарешті батюшки займуться душоспасительними справами й не агітуватимуть за «свого» кандидата на виборах, отримуючи за це «тридцять срібників», а конфлікти між церквами вирішуватимуться не на вулиці, а в залі суду.

Подумайте, панове, ми ж ніби йдемо в Європу!

Петро КРАЛЮК, професор, доктор філософських наук Національного університету «Острозька академія»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments