Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Криза і антикриза

7 березневих тез для всіх зацікавлених осіб
22 березня, 00:00

Вся інформаційна ситуація, якщо не звертати увагу на суть звинувачень, продемонструвала нездатність держави відповідати на інформаційні атаки, як ззовні країни, так і зсередини. Вся державна машина в галузі інформації виявилася такою, що не працює, реальна ситуація продемонструвала, що вона може працювати тільки в «ювілейному режимі», породжуючи переможні рапорти, всі інші можливі функції представлені в дуже атрофованому вигляді. І «якщо завтра війна…», то наслідки її будуть вельми плачевними. Сьогодні зрозуміло, що, наприклад, Міністерство оборони повинне розвивати підрозділи з інформаційної боротьби, як це робиться у всіх країнах, а Міністерство освіти — почати підготовку відповідних фахівців, як це знову ж таки існує у всіх країнах.

Але це на рівні загальних висновків, якщо ж повернутися до нашої конкретної ситуації, то зіставлення PR влади і PR опозиції, а саме про це потрібно говорити, оскільки народ виводиться на демонстрацію, щоб показати: а) силу опозиції й б) слабкість влади, говорить про те, що влада через свій природний бюрократизм неадекватна діям опозиції, яка підходить до всіх питань більш творчо.

Чого на сьогодні немає, наприклад, у влади і що треба враховувати?

А. Чіткість. Відсутня чітка інформація з багатьох питань, що говорить про необхідність її частого повтору, хоч й у видозміненому вигляді.

Б. Системність. Відсутня системність у видачі інформації з боку влади. При цьому забувається, що там, де влада виявляє велику активність, на каналах чи передачах, їх менше дивиться населення.

В. Регіональність. Відсутня робота з владою регіонів, наприклад, минулого тижня навчалися перші замісники голів адміністрацій всіх областей, але в їх розкладі не було й натяку на породження інформації з даної проблеми.

Г. Динамічність. Відсутня динаміка: у разі кризи працюють щодня й щогодини, а не час від часу. Кризові комунікації відрізняються від звичайних насамперед цілодобовим форматом роботи.

Але й опозиція нібито повинна врахувати один дуже важливий момент. Ситуація зі свободою слова була в Україні куди більш сприятливою, ніж може стати надалі при іншому розвитку ситуації, що веде до білоруського варіанту. До цього наші ЗМІ і писали, і говорили якщо не все, то майже все. Можливо, просто тому, що влада не займалася спробами серйозного контролю інформаційної сфери. Це пов’язано з тим, що ніхто в країні за це не відповідав. Комітет І. Драча спроможний контролювати виключно якийсь стабільний, а не змінний параметр. Таким постійним параметром вони обрали мову, і напружено борються за розширення сфери державної мови, а що говориться нею або якоюсь іншою мовою, було й залишається поза їх компетенцією. І це не провина, а просто особливість певного бюрократичного осередку, яким і є цей комітет, спроможний контролювати тільки те, що легше усього піддається контролю.

Тепер же ситуація може стати іншою (я повторюся — при несприятливому розвитку ситуації). Тепер можуть почати контролювати будь-які інші параметри інформаційного простору, і може в результаті виникнути варіант не віртуальної, а більш земної цензури. Подивимося на недавній російський приклад. Внаслідок загибелі «Курська» й розкрутки цієї ситуації насамперед телеканалом НТВ втратили свої канали і покинули межі країни В. Гусинський і В. Березовський. Більш того, їх тепер намагаються в примусовому порядку повернути в країну, але тільки на лаву підсудних. Саме тоді російські специ сформулювали закономірність: переростання техногенної катастрофи в медіа-катастрофу. І постаралися пом’якшити подібну можливість на майбутнє, ставлячи комерційні канали під більш жорсткий державний контроль. Ми маємо подібну ситуацію, коли політична катастрофа, якою є підслуховування, переростає в медіа-катастрофу, щоб отримати в результаті політичні зміни (а для когось цілком певні політичні дивіденди). Таким чином, ТЕЗА 1: внаслідок подібного розвитку подій ми можемо отримати гірший варіант свободи слова, ніж ми мали до цього, що демонструє в числі інших і Росія. Чи існує ймовірність такого розвитку подій і такого результату? Безсумнівно існує. Хто буде нести відповідальність за цей результат? Ніхто, оскільки поразка від перемоги відрізняється повною відсутністю відповідальних.

За всіма політичними законами опозиція й повинна прямувати вслід за владою, «кусаючи» її за її ж промахи. Це аксіома. Виграш опозиції може перебувати в посіданні тих чи інших постів, що має відносне значення для усього іншого населення. Адже реально з владою б’ється не населення, а ще один сегмент влади. Опозиція — це колишній віце-прем’єр, колишній Генеральний прокурор, колишній спікер, колишній міністр юстиції. Трохи подалі інший набір колишніх: ще один колишній віце-прем’єр, колишні міністри. Всі вони вже були при владі й любили її, знаходячи можливість компромісу зі своєю совістю, розписуючись усно й письмово в любові до першої особи. Було це? Було. І дуже явно. Тоді й картинка нелюбові повинна бути дещо іншою. Реально один набір владних амбіцій зіткнувся з іншим набором владних амбіцій. І їх всіх, до речі, також можна зрозуміти чисто біологічно: в країні немає іншої можливості росту, як тільки через структури виконавчої влади. Якщо ж вони знаходяться в опозиції, вони такої можливості не мають. Адже вони не вчені, не діячі мистецтва, а саме політики, і вони просто нічого іншого вже робити не хочуть — їх функція полягає в керуванні іншими. Тому вони хочуть повернутися до виконання цієї функції, яка їм так сподобалася в минулому вимірі. Тому наша ТЕЗА 2 буде наступною: опозиція і влада — близнюки- брати, оскільки хочуть одного і того ж — керувати нами, вести нас єдино правильним шляхом, який вони ж і визначають. Кожен вважає свій шлях правильнішим, ніж чужий. І це їх право. Але вони можуть це робити виключно і тільки внаслідок виборів, внаслідок того, що ці функції делегуються їм населенням, а не захоплюються силою.

При цьому політологи якось забувають, що опозиція також давно пройшла шлях від «дня народження Шевченка» до «дня народження буржуя»: багато хто з них вже став бізнесменами, а для бізнесу більш характерний космополітичний, ніж націоналістичний шлях. Просто для переходу до одного дня народження намагаються спиратися на інший. А потім всі вони отримують джипи, мобілки, розкішні квартири і вечері в ресторанах з красивими та екзотичними західними назвами. І «буття» починає визначати «свідомість»: космополітичне буття створює космополітичну свідомість.

Варто досить чітко підкреслити також і те, що в опозиції зібралося багато гідних людей, і провина влади в тому, що вона не знайшла застосування їхнiм рукам і мізкам, що вона поставила їх в умови, в рамках яких вони бачать себе тільки в протиставленні владі. До речі, під час правління Б. Клінтона з його вуст прозвучала дуже гарна фраза, що завданням кожного американця є ріст над самим собою. Системи такого росту, найрізноманітніших видів (і економічного, і освітнього, і політичного, і соціального), не вистачає в сьогоднішній Україні.

Розвиток подій рухається весь час за наростанням, пригадаємо провідні моменти цієї історії.

А. Оприлюднення підслуховування з парламентської трибуни.

Б. Заперечення владою достовірності прослуховування.

В. Ряд демонстраційних дій опозиції протестного характеру.

Г. Захід починає дивитися на те, що відбувається, з погляду народної революції.

Д. Силове зіткнення між владою й опозицією.

Е. Захід виявляє увагу до опозиції.

Є. Україні пророкують громадянську війну.

У ході розвитку цієї ситуації у в’язницю попадає Ю. Тимошенко, це ще один елемент цієї ситуації, що задає її істотне напруження. Безсумнівно, що її посадили за дії, що кримінально караються. Але також безсумнівне і те, що у всіх створюється враження, що її не полюбили тоді, коли її вдалося прив’язати до опозиції. У країні дійсно не можна робити бізнес без владного прикриття. У країні дійсно весь бізнес виведений за межі цивілізованої норми. Але фактом є й те, що імперія П. Лазаренка була найголовнішою порушницею серед собі подібних, заробляючи для себе і своїх власників більше всіх. А великі суми вимагають великих витрат на їхнiй захист, так що економічний чинник є не менш значущим, ніж чинник політичний у всіх питаннях, що вирішуються і що висуваються опозицією.

У ході розвитку цієї ситуації опозиція вже зачепила клубок болючих точок, який до цього знаходився в більш-менш сплячому стані в Україні. Перерахуємо тільки деякі з них: це єврейська тема, яка прозвучала на плакатах опозиції і в словах мітингуючих, це невдоволення, що постiйно зростає, Західною Україною з боку східних областей, це поява нової КПРС (Комуністичної партії робітників і селян), яка вважає П. Симоненка недостатньо революційним, і готова йти на справжні барикади. Це й тема В.Ющенка, внаслідок чого виникає збір підписів в його підтримку, а один iз лідерів партій підтримки заявляє про громадянську війну у разі зміщення Ющенка. Є такий закон будь-якої системи: варто припинити розвиток однієї iз функцій, як відразу на її місце виходять інші. І у нас реалізовується той же принцип: всі точки напруженості відразу активно запрацювали, коли замовкла держава, тепер можна торкатися будь- якої з них, щоб отримати результат, який веде до дестабілізації. І це може зробити не тільки дана конкретна опозиція, але й будь-яка зацікавлена особа зсередини або ззовні країни.

Весь набір даного розвитку ситуації штовхає нас до розуміння ще одного положення, яке можна сформулювати як ТЕЗА 3 : необхідно скористатися ситуацією, щоб, навпаки, «одемократити» владу, а не штовхати її до білоруського варіанту. Реально ми маємо ту владу, яку маємо. І з осені вона заговорила про прозорість, про необхідність демократії, свободи слова і под. Події виштовхують її на новий тип поведінки. Звідси, перед нами найрідкісніший в історії країн СНД випадок, коли є можливість виправити відхилення у бік авторитаризму, які є у всіх країнах СНД: від Туркменбаші до Лукашенка.

При цьому потрібно усвідомлювати два факти. Факт перший: юридично влада непорушна, майбутня процедура імпічменту слабо здійснима. До речі, саме тому опозиція будує свій удар у напрямі на добровільну відставку. Саме моральний акцент виходить на перший план, оскільки юридичний план слабо здійснимий. Але опозиція одночасно забуває про реалії, на яких базується факт другий: влада тільки здається слабкою. Просто під камерами й на очах у західних спостерігачів вона буде такою недієвою, але тільки доти, поки не торкнуться її основи. Доторкніться до цієї складової, і підемо у бік Білорусі. Не торкайтеся, будемо дрейфувати між двома можливостями.

Звідси виникає відповідь на питання, записане в стані опозиції, яке ми формулюємо у вигляді наступного формулювання. ТЕЗА 4 : чи можна співпрацювати iз цією владою? Це досить частотна думка тих, хто попав в нове становище, коли самому потрібно приймати рішення. Почнем з того, що ми завжди «маємо те, що маємо». Але повинні бути зацікавлені в тому, щоб вивести владу на більш цивілізовані слова й методи реагування. При цьому історія України і Росії демонструє цікавий феномен: наскільки дальше влада відстає від «партократів», настільки швидше вона починає застосовувати силу для свого захисту. Кравчук і Горбачов віддають свою владу без застосування сили, оскільки внутрішньо бояться, що їх як представників вищого ешелона партійної влади можуть звинуватити у всіх гріхах. Єльцин починає розстріл парламенту, коли під ним хитається крісло. Будь-які подальші демократи будуть захищати свою владу ще інтенсивніше. Тобто парадокс полягає в наступному — ТЕЗА 5 : наскільки на території СНД влада демократичніша, настільки вона більш охоче застосовує силу для свого захисту, коли під нею хитається крісло. Ми нібито виявляємося заложниками демократичного розвитку. Партійні правителі з минулого несли відповідальність за справи партії й тому були більш обережними, кожен наступний правитель вже несе відповідальність тільки за себе і не боїться звинувачень у минулих діях, тому він чистий у будь-яких діях сьогоднішніх, навіть силових. Можливо, це також пов’язано з виключно економічними причинами. Напевно авуари сім’ї Горбачова непорівняні з авуарами сім’ї Єльцина. У результаті ми нібито повинні більше боятися подальшої владі, ніж влади діючої.

Не менш важливим є й те, що все протистояння відбувається в головах обмеженого кола політиків. Пам’ятаєте, як у Булгакова, розруха в головах, а не в житті. Місцем його розгорнення стає вузька смужка між вулицями Банківською і Грушевського, можливо, з прилеглими до них. Ніде більше, особливо в регіонах, даного конфлікту немає. І бути не може. Люди там борються за виживання, а не за політичні портфелі. Чим раніше ми зрозуміємо наступну тезу, тим краще. ТЕЗА 6 : площина конфлікту жахливо далека від народу, у якого є свій набір проблем, цілком відмінний від проблем політиків. Конфлікт прибрав розмови про жебрацькі зарплати, про невиплати заборгованостей. Всі заговорили про свободу слова. Але ця болюча точка не для нашого суспільства, не для людини, у якої до зарплати в гаманці залишилося три гривні. Ви спочатку нагодуйте і взуйте цю людину, дайте їй шматок хліба, а тоді приступайте до розповідей про свободу слова. В іншому випадку ситий голодного не розуміє.

Цікаво, що як «гарматне м’ясо» організаторами запускаються львівські, а не київські студенти. Це також небезпечно й свiдчить про зростаюче непорозуміння між різними областями України. До речі, саме Західна Україна голосувала за нинішнього Президента. І не голосував Київ. Тепер раптом Західна Україна й пов’язані з нею партії підіймають знамено військових дій. Вони спочатку обирають Президента, потім відмовляються від свого вибору, що свiдчать про певну інфантильність їхньої політичної поведінки. Або неможливість на довгий термін сконцентруватися на одному і тому ж. При цьому «бідним студентам» оплачується проїзд і все інше, що говорить про активну участь саме дорослих дядьків, які ховаються за їх спинами. Але в будь-якому випадку і владі, і будь-яким регіональним програмам на майбутнє варто враховувати, що західні регіони живуть, спираючись на своє розуміння ситуації, яке в ряді випадків буде відрізнятися від прийнятого на сході.

Нинi війна вже оголошена. Але сторони поки придивляються одна до одної, приміряючи свої бойові обладунки. Звичайно, їм здається, що саме вони сильніші, а не їхнi противники. Безсумнівно, вони відчувають, що саме у них велика легітимність. Але поки вони рухаються до стежки війни, потрібно задуматися про наслідки. Навряд чи у нас існує впевненість, що і влада, й опозиція такі точні у своїх розрахунках на перемогу. Ситуація завжди багатша, ніж плани, що їй нав’язують. Частіше у нас виходить зворотнє: дуже хотіли зробити одне, вийшло цілком інше. А хто буде нести відповідальність за це інше? До речі, за десять минулих років ми якраз частіше отримували інше, а не те, що хотіли. Тут згадується чорномирдінське: «хотіли як краще, а вийшло, як завжди».

Не треба боятися конфліктної ситуації. У цьому немає нічого дивного або анормального. Конфлікт є нормою в будь-якій живій системі, тільки кладовище без конфліктів. Тому ми переходимо до наступного положення. ТЕЗА 7 : конфлікт ніколи не страшний, неправильним є не він сам, а те, як ми виходимо з конфліктної ситуації. Різні варіанти переговорів повинні стати основою для виходу iз цієї ситуації. Ці переговори можуть вивести країну на нові реалії, розвинути в ній більш демократичні властивості. Треба в результаті будувати країну, а не штовхатися в кулачному протистоянні. Не переговори, а силове протистояння приведуть до відторгнення Західної України від Східної, незалежно від того, буде досягнута перемога чи ні, оскільки роздратування східних регіонів стає все більшим. І вони в будь-який момент готові привести свої сто тисяч демонстрантів до Києва.

Опозиція повинна задуматися й зрозуміти, що це «географічне» неспівпадання інтересів найбільш небезпечне сьогодні. Вибух, що йде зi східних регіонів, набагато складніший порівняно iз західними, оскільки на рiвень не співпадає число задіяних в тому й в іншому разі людей. За ці десять років східні регіони отримали куди більше негативних емоцій, ніж західні, хоч би тому, що на даному етапі історії західні регіони виграли більше від продиктованих ними ж змін.

Переговори завжди складні. Єльцину було легше бомбити Чечню, ніж сідати за стіл переговорів. Переговори складні не тільки психологічно, але й інтелектуально. Необхідно бути підготованим, розумнішим, сильнішим, ніж суперник. Необхідно вміти відступати, а не тільки наступати. І найголовніше: треба зуміти виграти не одну битву, а все бойовище. І про це поки не думає ніхто.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати