Краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати!
Микола Вороний, український письменник, перекладач, поет, режисер, актор

Леонід КРАВЧУК: Учитися потрібно щодня

11 січня, 2011 - 00:00

Учора перший президент незалежної України Леонід Кравчук приймав привітання. «Політичному важкоатлету», до думки якого прислухається і влада, і опозиція, а головне — український народ, учора виповнилося 77 років. На відміну від двох екс-президентів, Кучми та Ющенка, Кравчук ніколи не сходив на політичне узбіччя. Більше того, в моменти, коли чинні перші особи країни думали, як відреагувати на ту або іншу надскладну внутрішню або ж геополітичну ситуацію, саме Кравчук робив «перший постріл» і, як правило, влучав прямо в десятку.

На сторінках «Дня» вийшло немало інтерв’ю з першим президентом. Це були як актуальні оперативні коментарі на політичну «злобу дня», так і глибокі бесіди про наше минуле, сьогодення і, звичайно ж, майбутнє. Але всі матеріали, в яких автором, коментатором або інтерв’юйованим є Леонід Кравчук, об’єднує одне — його непідробна любов до України.

Леонід Кравчук пройшов шлях від викладача Чернівецького фінансового технікуму і заввідділом пропаганди Чернівецького обкому Компартії до найвищої — президентської посади в незалежній Україні.

Привітавши вчора іменинника, «День» поцікавився у Леоніда Макаровича, з яких інгредієнтів складається секрет його політичного успіху.

— У кожної людини є немало складників у «рецепті успіху». Проте, на мій погляд, важливе наступне. Перше. В Кравчука ніде й ніколи не було дрібниць. Коли навчався, я вчився як слід: серйозно, відповідально. Вивчав усе, що задавали і, крім того, мав свою думку щодо кожного питання. Одним словом, дрібниць не було. І сьогодні, до речі, теж немає. Це, я вважаю, дуже важливо для людини, оскільки саме з дрібниць завжди складається велике. Як, наприклад, демократія складається з різних демократичних кроків, так і успіх складається з дрібниць.

Друге. Я ніколи не ставив себе вище за тих людей, з якими я працюю й живу. Я прислухався і прислухаюся до кожної людини, бо знаю: якщо говоритиму про себе, нічому не навчуся, а коли слухатиму кожного, щось візьму для себе.

Третє. Я завжди знав, що треба вчитися. Вчитися не лише ніколи не пізно, вчитися потрібно щодня. Чому? Бо немає такого дня, коли можна сказати: «Все, я вже все знаю». Коли Ейнштейна запитали про те, наскільки він знає теорію відносності, він відповів: «Я її найменше знаю». Людина, яка знає щось, знає й те, наскільки вона мало знає. А ось коли людина не знає нічого, їй здається, що вона знає все.

— Наскільки самокритичною людиною ви є?

— Я дуже самокритична людина. Завжди піддавав і піддаю сумніву будь-які свої кроки, рішення. Навіть якщо я переконаний, що це правильно, я все одно піддаю рішення сумніву. Бо знаю, що сьогодні це може бути правильно, а завтра це «правильно» буде з’їдене життям і поставлене в іншу ситуацію, створену незалежно від мене. Хоча я знаю вислів Цезаря, який казав, що для втілення великих справ потрібно якомога менше сумніватися, потрібна рішучість і швидкість, бо сумніви можуть убити темп розвитку. Однак це дивлячись у чому. Я вважаю, Цезар, як і всі люди, теж міг помилятися, бо в одному випадку треба сумніватися, а в іншому необхідно здійснювати рішучі кроки, бо сумніви можуть загальмувати рух.

— Політика та емоції. Як ви порадите правильно поєднати, здавалося б, несумісне?

— Окрім досвіду, окрім знань, у політиці є така складова, як любов. Любов до землі, любов до слова, любов до пісні, любов до людей. А хіба може бути любов без емоцій? Ні, звичайно, ніколи. Тому, якщо йдеться про любов до свого, рідного (довкілля, людей, з якими працюєш і живеш в одній країні, історії), емоції мають бути обов’язково. Але ніколи не повинно бути емоцій при ухваленні рішень. Підкреслюю, ніколи! Бо коли емоції беруть гору над здоровим глуздом, над аналізом, над реальністю (а в політиці реальність інколи буває дуже суворою), це вже не політика. Чому, скажімо, у Верховній Раді триває «полювання на відьом», чому відбуваються бійки? Бо в цьому випадку працюють дві складові, неприйнятні для політики, — помста та емоції.

— На якій ділянці шляху, на вашу думку, перебуває сьогодні Україна?

— На жаль, Україна досі перебуває на шляху пошуку. Хоча в деяких питаннях пробивається розуміння людей. Розуміння того, що вони мають силу та вагу. Десять років цього не було, а зараз люди знають, що вони мають повноваження, що вони можуть як привести владу, так і скинути її. Або змусити владу діяти так, як потрібно народові. Адже влада завжди декларує, що керується виключно інтересами народу. Однак я не вважаю, що інтересами людей керується та влада, яка підвищує ціни на житлово-комунальні послуги тощо. Цікаві виходять інтереси в людей, чи не так? І коли я чую заяви, що Президент, уряд ніколи не діятимуть проти інтересів людей, висновок один: за слова треба відповідати. Але, з іншого боку, потрібно визнати й наступне: організацію влади, відповідальність влади за певні кроки. Крім того, до влади приходять молоді, цікаві люди. А ті, хто давно працює, знає, що рано чи пізно треба буде перед історією, перед народом, нацією складати іспит і тримати відповідь. Я тут сказав би так: влада зараз відчуває велику відповідальність перед народом, а народ відчуває велику силу, що дозволяє змусити владу діяти у своїх інтересах.

Наталія РОМАШОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: