Треба зрозуміти, що кинути роботу для рідного краю і піти на роботу до його гнобителів — не єсть тільки звичайною відміною в передсвідченнях, а єсть справжньою цілковитою зрадою.
Борис Грінченко, український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч

«Медовий місяць» закінчується

11 травня, 2005 - 00:00

«День» продовжує публікувати експертні оцінки перших кроків влади-2005. (Початок — у номері від 6 травня.) Нагадуємо, що всі охочі взяти участь у нашому обговоренні можуть надсилати свої відгуки на politik@day.kiev.ua із позначкою «100 днів нової влади».


ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА

Людмила СУПРУН , перший заступник голови парламентського комітету з питань бюджету:

— Минулий уряд залишив достатньо великий запас міцності для нового бюджетного року. У нас до держбюджету надійшло на 10% більше доходів, ніж планувалось. І оскільки економіка є інерційним механізмом, звалити її чи підняти за короткий час неможливо, — на це потрібно від року до півтора. Тобто позитив був закладений вже на початок діяльності нової влади.

Якщо ж оцінювати роботу цього уряду, то вона, в порівнянні з діяльністю попереднього Кабміну, в чомусь є успішнішою. Але є й серйозні прорахунки, особливо помітні за умови, що планка очікувань і обіцянок була піднята дуже високо, і зараз ми хочемо мати моральну владу, відділену від бізнесу, владу, яка проводить ефективну і виважену політику. Ще й досі не вщух скандал з міністром юстиції. Як на мене, кандидату на цю посаду, знаючи, що він не має відповідної освіти — з точки зору українського законодавства, з точки зору застосування українського права — слід було відмовитися від такого високого і відповідального призначення. Є також проблеми з міністерствами культури і охорони здоров’я. Роботу відповідних міністрів я особисто вважаю незадовільною.

Одночасно дуже важко назвати міністрів, діяльність яких можна назвати успішною. Коли Ющенко йшов на вибори, він заявляв, що в нього є команда, є програма дій. Насправді ми бачимо, що команда підбирається по ходу справи, ще не всі кадрові рішення прийнято. А що стосується плану дій, який би чітко давав зрозуміти, що нас чекає завтра і післязавтра, то його, як бачимо, взагалі немає. І це, напевно, найбільша проблема цієї влади.

На тлі всіх цих позицій найбільш яскравою є робота прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Я добре знаю її ще по роботі в бюджетному комітеті. Вона є надзвичайно працездатною людиною. І ми бачимо, що вона намагається докласти максимум зусиль, щоб уряд виглядав достойно.

Володимир ФЕСЕНКО , голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

— 100 днів — це такий собі символічний рубіж, гадаю, про перші результати діяльності нової влади ми зможемо говорити не раніше, ніж через кілька місяців. Але цей той рубіж, за яким можна чіткіше побачити й оцінити обличчя нової влади — як у центрі, так і на місцях; рубіж, що дозволяє оцінити стилістику нової влади в найрізноманітніших сферах — кадровій політиці, соціально-економічній, гуманітарній тощо. Нарешті 100 днів — це своєрідний «медовий місяць» у відносинах між новою владою та виборцями. Це той період, коли присутня ейфорія, емоції й очікування, що виникли в ході виборів, і водночас починається спільна побутова практика — громадяни починають оцінювати тих, за кого голосували, на ділі: якими вони є як люди, які приймають державні рішення та впроваджують їх у життя; чи відповідають ті декларації й обіцянки, що їх вони почули на виборах, реальним результатам? Це дуже важливий період, і тут доречно пригадати трагічні рядки великого російського поета: «любовная лодка разбилась о быт».

До речі, опитування соціологів уже свідчать, що в наших громадян за безпрецедентно високого для української влади кредиту довіри починають проявлятися й критичні інтонації в оцінці її діяльності. І ця оцінка вже не тільки емоційна, а й прагматична, раціональна.

Якщо говорити конкретно про результати 100 днів, то досягнення нової влади та проблемні моменти в її діяльності дуже складно відділити одне від одного. Тому будь-який баланс досягнень і проблем матиме суб’єктивну природу.

На мій погляд, головним досягненням і Президента, й уряду є те, що влада рішуче продемонструвала свою готовність і прагнення реалізовувати свою передвиборну програму.

Ще одне важливе досягнення — новій владі вдається стримувати, хоч переважно в «ручному режимі», періодично виникаючі кризові тенденції. Частково вони пов’язані з проблемами, що виникли ще за попереднього політичного режиму, але переважно це кризи, що виникають уже в результаті нових політичних рішень.

Проблемних питань набагато більше. І річ не в тому, що нова влада діє погано та працює неефективно. Просто питають із нової влади набагато більше, вимоги до неї набагато вищі.

Перше — це те, що до сьогодні відсутня чітко сформульована послідовна стратегія реформ — як у соціально-економічній, так і в політичній сферах. Ми вже зараз бачимо прагнення загальмувати ту політичну реформу, яка була проголосована минулого року. Виникає запитання: а що натомість? Яка альтернатива? Чи сприятиме це демократизації політичної системи країни, чи ні? Інше важливе запитання у зв’язку з цим: наскільки взаємопов’язані політична, адміністративна й адміністративно-територіальна реформи? Ще один важливий момент: не все гаразд із прозорістю обговорення проектів найважливіших державних рішень. Це вперше виявилося в момент прийняття програми уряду. Те саме, на жаль, стосується й найважливіших реформ. У Польщі, зокрема, сім років тривали дискусії щодо адміністративно-територіальної реформи, оскільки вона зачіпає інтереси практично всіх людей. Є сенс і нам не поспішати з цим процесом, а поставити його на системну та прозорішу основу.

Далі: перші місяці діяльності нової влади показали багато в чому непродуману, непрозору, часто імпровізовану кадрову політику. Досі незрозуміло, якими ж є її принципи. Здебільшого це стосується розподілу кадрів на місцях, але є чимало запитань і щодо центральних органів влади.

Серед інших проблем — поверхневе та занадто формальне ставлення до букви та духу закону при прийнятті державних рішень; надмірне захоплення революційною риторикою та політичним піаром замість реальної справи; недорозділення бізнесу та влади — це задеклароване, але проблемні моменти весь час виникають.

Результати дій нової влади ми побачимо не раніше осені. А реальну політичну оцінку, звичайно ж, поставлять виборці на парламентських виборах.

Тарас ЧОРНОВІЛ , народний депутат України, фракція «Регіони України»:

— Оцінюючи сто днів нової влади, варто розмежувати те, що було зроблено на користь самої влади, укріплення й переформатування її інституцій, і те, що декларувалося як турбота про простий народ.

Слід зазначити: колосальний потенціал довіри громадян частково допоміг владі реалізувати кардинальний злам у масовій свідомості. Політтехнологи можуть вклонятися такій майстерності. Образ ворога наразі сформовано якісно по- новому, подібне не вдавалося навіть Кучмі: відтепер усі, хто за часів попередньої влади займав у держапараті навіть найнижчу посаду, — однозначно вороги. Таке не личить Президентові, якщо він справді вважає себе демократичним правителем.

Практика кадрової політики аналогічна старим засадам. Посади розподіляють за принципом: свій, не обов’язково кращий.

Щодо економічних показників, то відзначу лише один, але, як на мене, надзвичайно загрозливий аспект: переорієнтацію не на власного виробника, а на імпортера.

У всьому іншому — популізм, непослідовність і часто, у силу уже названих причин, некомпетентність представників нової влади. Хотілося б їм побажати, відповідно до їхніх же лозунгів, бути щирими не лише на словах, а й на ділі.


ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

Юрій ЩЕРБАК , екс-посол України у США

— Дуже позитивно оцінюю стиль роботи нового керівництва України. Ті цілі, які проголосив уряд і Президент України, вважаю необхідними. Звичайно, не треба впадати в ейфорію і казати, що ми здобули все, що ставилося за мету. Однак треба зауважити, що прорив відбувся у свідомості європейській та американській, в їхньому ставленні до України. Вони не без здивування побачили, що Україна відродилася як політична нація, що у ній розпочинається створення громадянського суспільства і що те, що проголошено цілями нової влади, абсолютно вписується в європейський простір, ці цілі прийнятні, їм можна вірити.

Якщо говорити про конкретні здобутки зовнішньої політики за сто днів, то найбільший прорив відбувся на зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів НАТО у Вільнюсі, коли Україні було запропоновано так званий інтенсифікований діалог. Звісно, це іще не здобуття членства, не повністю відкриті двері до нього, але це дуже суттєвий крок вперед. Що стосується Європейського Союзу, то, як на мене, надзвичайно важливою подією було голосування в Європейському парламенті, яке засвідчило розуміння того, що Україна може бути в майбутньому членом ЄС. Для нас це дуже важливо. Що стосується американського напрямку, то, як мені видається, практично не було вирішено жодної проблеми, хоча декларації проголошувалися. Можливо, справді буде вирішено таке незначне, на мій погляд, питання, як поправка Джексона — Веніка, яка нічого практично не міняє в наших торговельних відносинах. Натомість визнання України країною з ринковою економікою відтягується через те, що ми посідаємо одне із найостанніших місць по забезпеченню прав інтелектуальної власності — американці поставили Україну майже на той самий рівень, що і в минулому році. Окрім того, іще буде видно, наскільки активно США підтримуватимуть Україну у просуванні до СОТ. Однак головним є те, що відновився діалог на найвищому рівні — це визначне досягнення у порівнянні із попереднім періодом наших відносин. Нам іще треба відбудовувати відносини зі США.

Російський вектор зовнішньої політики є надзвичайно делікатним і небезпечним. Є багато ознак того, що Росія починає дуже серйозно сприймати так звану «українську загрозу». Але оскільки наш сусід розвивається у напрямку до авторитаризму, а наша країна, хочеться сподіватися, йде по шляху, який ґрунтується на конкуренції, на участі різних політичних та фінансових груп, то це не може не викликати занепокоєння у московських можновладців. Росія робитиме все, аби знищити українську демократичну модель і повернути її внутрішній розвиток у потрібне Москві русло. Зрозуміло, що такі країни як Німеччина, Франція, США не підуть на конфронтацію з Росією заради України, але є певні межі цієї європейської та американської толерантності, які значно звузилися після минулорічних подій в Україні. Тому українська зовнішня політика повинна приймати це як даність. Будувати нашу російську політику треба, розуміючи наші євроінтеграційні та євроатлантичні цілі і не відступаючи від них. Разом з тим треба сприяти якимсь позитивним спільним з Росією міжнародним проектам, нам не можна ізолюватися на Хуторі Михайлівському від свого сусіда, відтак потрібно пропонувати йому власні конструктивні проекти. ЄЕП — це суто російський проект. Українського проекту насправді немає, є тільки рефлекторне відмахування від ЄЕП. Тож треба пропонувати якийсь власний проект, брати наступально-демократичну ініціативу у свої руки. Наразі такої політики я поки що не бачу.

Загалом можна сказати, що початок багатообіцяючий, поставлено високу планку. Але конкретні результати будуть доведені тільки шляхом економічного розвитку держави, і тут головне, що має зробити уряд — підвищити рівень добробуту населення, рівень економіки, вирішити соціальні питання. Поки що ми на правильному шляху.

Юрій КОЧУБЕЙ , екс-посол України у Франції, президент Українського товариства зовнішньої політики:

— Дуже позитивно оцінюю діяльність нашого зовнішньополітичного відомства на трьох основних його напрямках — європейському, американському та російському. Зовнішня політика України стала більш динамічною, цілеспрямованою, вона захищає національні інтереси України, і це найважливіше.

У відносинах зі Сполученими Штатами взято досить непоганий старт, відбулися зустрічі на найвищому рівні, які пройшли зі значним успіхом. Однак у цих відносинах Україна повинна мати врівноважену позицію, нам треба пам’ятати, що ми знаходимося в Європі, але і чекаємо підтримки від США. Що стосується європейського напрямку, то Міністерству закордонних справ треба продовжувати успішно розпочату політику, спрямовану на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Звичайно, дипломати сьогодні не хочуть до кінця вголос говорити про те, що ми хочемо одержати від такої інтеграції, але такі вимоги потрібно сформулювати чітко. Хоча б таким чином — що Україна хоче стати частиною загальної системи міжнародної безпеки. Таке формулювання — це просування країни не тільки до НАТО, але і в напрямку Європейського Союзу. В такому разі ми, з одного боку, говоримо про свою безпеку, а з іншого — намагаємося вести боротьбу за поліпшення економічного становища нашої країни. На європейському векторі зовнішньої політики України сьогодні не треба говорити ні про оптимістичні, ні про песимістичні прогнози, треба працювати над досягненням поставленої мети — інтегрування до європейської спільноти.

Що стосується відносин з Росією, то вони, на мою думку, розвиваються нормально. Сьогодні ми чуємо про погіршення українсько-російських відносин, але я б такого не говорив. Це нормальний розвиток подій у даній ситуації, і так буде і надалі до того часу, доки не відбудуться певні трансформації у мисленні наших російських колег. Вони повинні ясно усвідомити, що Україна — це не УРСР, а незалежна держава, відтак треба шукати якихось адекватних шляхів до вирішення спільних проблем, які не можна відкидати. Але для цього треба мати рівноправні стосунки. У цьому плані можна дати пораду працівникам зовнішньополітичного відомства — будувати відносини з Росією на основі міжнародного права. Все повинно фіксуватися на папері, а не на якихось особистих домовленостях. Тоді можна посилатися на статут ООН як на основну законодавчу базу у разі якихось ускладнень. І не виникатимуть труднощі із «несанкціонованими десантами» — загалом стане менше проблем.


ЕКОНОМІКА

Олександр РЯБЧЕНКО , директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю й інвестицій:

— Україна за всі роки незалежності робила акцент на розвитку власного виробництва. Постійно тільки й говорили, що ми наполягаємо на відродженні індустріальної потужності України. За багатьма видами продукції ми були активними експортерами, панували на світових ринках — чи металу, чи пшениці. Це був прапор успішних (або неуспішних) дій урядів. Вони під цим прапором ішли, вносили пропозиції в парламент, звітували про здійснену роботу. За недоліки в реалізації цієї політики їх могли відправити у відставку. Сьогодні мене уряд здивував тим, що він перший відійшов від ідеї підтримки розвитку власного виробництва, і замість того щоб заповнювати вітчизняними товарами як свій, так і чужі ринки, перейшов до концепції: ми заповнимо свій ринок імпортованим товаром, щоб створити всередині України конкуренцію. На перший план висувається не власне виробництво, а створення умов для компаній, розташованих за межами України. На мою думку, такий підхід позначився і на змінах до державного бюджету, коли різко зменшили митні збори, наслідком такого підходу стали некваліфіковані дії, що призвели до різкого стрибка курсу гривні. Такий підхід дається взнаки і в питанні реприватизації. Самих реприватизаційних позовів безпосередньо від уряду небагато. «Криворіжсталь», Нікопольський феросплавний, Укррудпром — це три великі об’єкти, але тільки «Криворіжсталь» розглядають за поданням державного органу. Решта — це розмови, в результаті яких відбувається дестабілізація роботи національного виробника, створюється нервозна обстановка навколо підприємств. Там, де робочі місця, де люди отримують заробітну плату, розмови про повернення в держвласність працюючих в Україні об’єктів перешкоджають внесенню інвестицій. Інвестор туди не піде. Це все складається в єдину модель підтримки експортерів інших країн. Для мене це найдивніше з того, що уряд зробив за сто днів.

Уряд збільшує обсяги виплат громадянам. Але зростання цих виплат не відповідає зростанню обсягів виробництва, бо останні різко впали. Коли зростання ВВП 5%, а виплати зростають на 50%, то інфляція неминуча, бо 45% різниці слід чимось покрити. Це ж не комуністична економіка, не планова, коли Держплан може щось списати. Це специфічний вид ринкової економіки, коли ринкові закони якось працюють. І ці закони однаково покажуть, що якщо зарплата зростає на 50%, а економіка на 5%, то решта — за рахунок інфляції.

Ксенія ЛЯПІНА , народний депутат України:

— Якщо чесно, загалом уряд впорався з безліччю проблем, але здивували мене, швидше, ті помилки, яких припустилися. Я не думаю, що стратегічним завданням уряду було погіршення умов для малого бізнесу. Проте так склалося, — напевно, чиїсь амбіції вплинули, — що ситуація погіршилася. І тепер доводиться її виправляти. Це сигнал уряду: треба скоригувати свою діяльність так, щоб відповідати поставленим стратегічним завданням.

Олексій ПЛОТНИКОВ , професор Інституту економіки та міжнародних відносин НАН України:

— Я досить критично ставлюся до ста днів, з урахуванням того, що як такі досягнення відсутні. Думав, що уряд не займатиметься реприватизацією, що він зможе втримати ринок нафтопродуктів, що не буде такого зростання цін, що не буде абсолютно бездарного зміцнення гривні. Найбільше мене здивувало те, як «завалили» долар.

Проте зберігається економічне зростання, хоча його темпи і впали. Щоправда, це не заслуга нинішнього уряду, а результат інерції дій попереднього кабінету. Зараз дуже багато негативу, що переважує позитив. На митниці суттєвого урегулювання не сталося. Бюджет абсолютно популістський, орієнтований на вибори-2006. Я не вбачаю яскравого позитиву: з позитивного погляду, мене уряд абсолютно нічим не здивував.

Олександр БОНДАРЕНКО , президент Асоціації фахівців із нерухомості України:

— Мене здивувала наполегливість, із якою уряд працював над змінами до бюджету. Порадувало те, що і уряд, і парламент із подачі уряду при підготовці цього закону все ж прислухалися до думки професіоналів і «заморозили» дію статті закону, що регламентує оподаткування операцій із нерухомим майном. Напевно, вперше за роки незалежності влада ухвалила рішення, зважаючи на думку фахівців. Це вселяє надію.


СВОБОДА ІНФОРМАЦІЇ

Олексій КОРДУН , відповідальний редактор журналу «Людина і політика»:

— Варто відзначити, що за ці сто днів діяльності уряду у взаємовідносинах з медіа було багато як позитивних моментів, так і тих, які небезпідставно критикували. Щодо останніх слід згадати лютневий «відкритий лист» керівників держави, в якому представники нової влади зверталися до ЗМІ з проханням «більш об’єктивно» ставитися до їхньої діяльності і не займатися «політичним кілерством». Такий публічний акт нової влади викликав неоднозначну реакцію журналістів. Заклик до об’єктивності був сприйнятий частиною журналістів як спроба контролювати ЗМІ та відмова від задекларованих командою Ющенка демократичних принципів свободи слова. І, гадаю, зовсім не випадково деякі члени уряду потім відкликали свої підписи й навіть змушені були вибачатися перед журналістами. З іншого боку, тональність діалогу між урядом і ЗМІ стала зовсім іншою. Власне, цей діалог став можливим на рівних. Тому, на мою думку, те, що називається свободою слова, починає ставати в Україні реальністю. З моменту приходу нової владної команди немає жодного документально підтвердженого повідомлення: про закриття опозиційних ЗМІ; про тиск на ЗМІ за допомогою перевірок податкових, пожежних інспекцій чи інших контролюючих органів; про арешти чи вилучення тиражів видань, що виступають з критикою чинної влади; про відмови видавничо-поліграфічних підприємств друкувати такі видання чи про неможливість їх легально поширювати. Припинилося розповсюдження матеріалів інструктивного характеру (так званих «темників») з «рекомендаціями» стосовно змісту інформаційних програм на телеканалах. Можна сказати, що за останні сто днів було зроблено суттєвий крок у напрямку свободи розповсюдження інформації. Звичайно, про повну свободу слова говорити ще зарано. Більшість провідних телеканалів і друкованих видань залишились залежними від своїх власників і топ-менеджменту. Але це питання не до уряду чи Президента, а до тих, чию волю (підкріплену фінансовими вливаннями) виконують ці ЗМІ.

Кирило ВИШИНСЬКИЙ , шеф редактор програми«Детально з Дмитром Кисельовим»:

— Якихось радикальних змін у інформаційній сфері за 100 днів роботи уряду я не помітив. Мабуть, відзначив би одну особливість — члени уряду менш охоче почали ходити на прямі ефіри в порівнянні з періодом помаранчевої революції. Не можу сказати це про всіх міністрів, але тенденція така з’явилася. Принаймні, наша програма («Детально з Дмитром Кисельовим») вже отримала декілька «м’яких» відмов із посиланням на високу зайнятість урядовців. І це при тому, що прем’єр Юлія Тимошенко забороняла членам Кабінету затримуватися на роботі по неділях — якраз у день виходу в ефір нашої програми. Я не називаю прізвищ, більше того ще раз підкреслю — це поки що не загальне правило для всіх членів уряду. Проте для людей, які ще недавно вважали відвертість своїм політичним козирем, це дещо дивно. Ще одна особливість — представники нової влади вже менше хочуть дискутувати в студії, віддаючи «перевагу сольним виступам». З одного боку, в цьому також немає нічого страшного — відповідальності у цих людей додалося, додалося й інформації, якою вони тепер володіють за родом служби. Мабуть, їм зараз потрібно більше часу, щоб розповісти країні і людям якісь важливі речі. Звичайно, це простіше зробити одному і без будь- яких незручних питань чи поворотів, які несподівано можуть виникнути в ході живої розмови з опонентом. І все ж якось дивно це виглядає на тлі ще такої недавньої любові до гострих дискусій. А може й справді, «точка сидіння визначає точку зору»?


ПРАВА ЛЮДИНИ

Владлен ГОНЧАРЕНКО , доктор юридичних наук, Академія правових наук:

— Мені здається, 100 днів — це не той термін роботи нового уряду, після якого можна говорити про глобальне. Хоча... Є потенційно (хочу ще раз підкреслити — потенційно) небезпечні симптоми. Маю на увазі переважання адміністративних методів розв’язання господарських питань. Загалом, це негативне явище, однак у нинішній ситуації це виправданий захід. Триває посівна, тому спроба Кабміну стримати зростання цін на нафту (а отже, і на деякі інші товари) — вимушена. Зрозуміло, що ціни на нафтопродукти підвищуються зараз у всьому світі, це не наше ноу-хау. І довго нинішній стан справ на українському ринку не протримається — світовий ринок просто цього не дозволить. Але головне в даний момент не це. А те, щоб «адмінприйоми» регулювання ринку не ввійшли у нового уряду в звичку.

Також, гадаю, варто звернути увагу на деяку «різкість рухів» членів Кабміну. Йдеться про те, що спроби приймати популярні рішення, так би мовити, для народу, не завжди добре закінчуються. Згадайте про так зване зміцнення гривні.

Ще раз повторюся: я схильний розглядати деякі негативні рішення як вимушені і такі, які дадуть позитивні результати в майбутньому. Хоча в ці сто днів у черговий раз було доведено: потрібно приймати не один окремо взятий закон (якої б сфери це не торкалося, а розробляти систему законів і підзаконних актів. Хоча все це можна виправити, просто потрібен час. А ось що мене дійсно непокоїть, так це тенденція, яку члени уряду, як здається, взяли тепер за моду: виступи практично кожного міністра пересипано розмовами про те, що когось потрібно посадити.

Семен ГЛУЗМАН , правозахисник:

— Я чекав від уряду більшого. Звісно, ста днів могло забракнути для реформування консервативних інститутів права. Але навіть не складається враження, що уряд налаштований зробити українське право цивілізованим і європейським. Цьому є багато прикладів. І різке зниження курсу долара, і метушня навколо міністра юстиції. Міністр юстиції має бути, як англійська королева, «поза підозрами», а в нас із ним пов’язаний уже другий серйозний скандал.

Приємно, що Президент звернув увагу на стан справ у в’язницях і колоніях. Але погано, що він не звернув уваги на їхню причину. А першопричина в цьому випадку — судова влада. І змінювати треба її, а не тільки Льовочкіна.

Роман НИКИФОРУК , головний лікар лікарні ім. Павлова:

— За ці сто днів уряд проголосив хороші наміри в галузі медицини. Наприклад, впровадити сімейну медицину та перерозподілити гроші на першу медичну допомогу. Мені подобається ідея винести за межі медицини соціальні функції та покласти їх на тих, кому й належить їх виконувати — на Міністерство соціальної політики, на соціальні служби, на будинки для людей похилого віку та притулки. Бо сьогодні і бездомні, і старі, й інші обділені потрапляють до простих лікарень. Подобається бажання реорганізувати набір медиків — хай їх буде менше, але вони будуть якіснішими. Хай краще майбутні лікарі вчаться та практикуються на кілька років довше, бо іноді приходять просто вбивці.

Хороша ідея децентралізації. Сьогодні ми живемо в якомусь соцреалізмі. Нам виділяють гроші на стільці, а потрібна білизна. І в жодному разі ми не маємо права купити білизну на «стільцеві» гроші. І так на щось потрібне гроші можуть не виділяти роками. Підтримую я й бажання організувати психіатричні відділення при загальних лікарнях замість спеціалізованих психіатричних лікарень. Людині психологічно просто дуже страшно лягти самій або покласти родича в психіатричну лікарню.

Тобто загалом я позитивно оцінюю ці сто днів діяльності уряду. Але, знову ж таки, ми бачимо лише бажання, хороші наміри та заявки. У нашому закладі поки що нічого особливого не сталося, крім того, що зарплату підняли на 10%. У будь-якому разі всі реформи слід впроваджувати повільно, поетапно. А рішення приймати спільно, відкрито, з проведенням широкомасштабних інтелектуальних атак і роз’яснень для громадян. Тоді не буде мітингів і невдоволення.

Юрій ВАСИЛЕНКО , суддя:

— Мене як юриста не задовольняє діяльність уряду з реформування судової та правоохоронної систем. Більш того, уряд не має чіткої виробленої концепції необхідних дій. Зміни в керівництві СБУ та МВС — це ще не реформування, а просто зміна одних людей на інших. Ми живемо з недосконалою судовою системою. Бо не існує судової системи в тому вигляді, в якому вона закладена в Конституції та Європейській конвенції. У нас досі відсутні суди присяжних, із спеціалізованих судів існує один господарський. Такою незакінченістю грубо порушуються права людини.

Уряд за сто днів не зробив нічого, щоб привести судову систему в належний стан. Не вирішена проблема незалежності судів. Що можуть зробити бідні суди? Ні свідка викликати, ні потерпілого... Про яку незалежність від виконавчої влади може йтися, коли суди фінансує Державна судова адміністрація, підвідомча Президенту? Яку владу можуть мати судді за такої «незалежності»? Чому Президент втручається в призначення голів судових адміністрацій? Цього не повинно бути, а має функціонувати судове самоврядування. Більш того, в нас Президент навіть говорить про те, що справа Гонгадзе розкрита. Це ж не його функція! Це повинен сказати суд, а не Президент, і навіть не генеральний прокурор, який увесь час розмахує паперами та робить заяви про розкриті злочини.

Усі дії виконавчої влади свідчать про те, що вона хоче підпорядковувати собі суди. Немає грошей на реформування? Це просто відмовки. Навіть зруйнована війною Німеччина змогла провести судову реформу. Хай менше перебудовують президентські палаци, продадуть кілька дач — і необхідні гроші знайдуться.

Євген ЗАХАРОВ , правозахисник:

— 100 днів — це дуже невеликий період для обґрунтованих висновків. Уряд почав готувати законопроекти, які повинні суттєво вплинути на правову систему. Це і «Закон про достовірну інформацію», і «Закон про інформаційну відкритість», і урядова програма «Назустріч людям». Її буде нелегко виконати, але добре, що вона є та має євроінтеграційну спрямованість. І якщо впровадити в життя всі ці законопроекти на належному рівні, наша правова система зміниться на краще.

Підготували Наталія ТРОФІМОВА, Наталя МЕЛЬНИК, Ксенія ВАСИЛЕНКО, Марина БРИКИМОВА, «День», Юлія КАЦУН
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments