Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

«Пацієнт» живий чи...?

Несвяткові роздуми про долю парламентаризму
23 грудня, 2010 - 00:00
ДО ВИБОРІВ ЗДАВАЛОСЯ, ЩО ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ — УТОПІЯ. ЗАРАЗ, ХОЧ І З ВЕЛИКИМИ ПОТУГАМИ, ПРОЦЕС, ЗДАЄТЬСЯ, ПІШОВ ... / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Замість очікуваного учора в парламенті генпрокурора Віктора Пшонки виступив його заступник Євген Блажівський. Він запевнив, що Генпрокуратура тримає на контролі справу щодо подій у Верховній Раді 16 грудня — міська прокуратура Києва вже порушила кримінальну справу за фактом побиття народних депутатів. Мова йде про порушення закону за частиною 2 статті 344 Кримінального кодексу — «за фактом втручання у діяльність державних діячів з метою перешкоджання ними виконанню службових обов’язків».

Але опозиція незадоволена. По-перше, тому, що мав прийти сам Пшонка, а по-друге, депутати від БЮТу і НУНСу запевняють, що цю справу порушено проти побитих бютівців. На знак протесту вони знову покинули сесійну залу Верховної Ради. Перед цим 25 народних депутатів фракції НУНС написали заяви до Генеральної прокуратури (безпосередньо передали Євгену Блажівському) з вимогою порушити кримінальну справу за фактом побиття народних депутатів. «Фракція НУНС на знак протесту сьогодні виходить із сесійної зали і вимагає перекваліфікації справи — з перешкоджання діяльності державних діячів на справу про побиття із завданням тяжких тілесних ушкоджень», — заявив Олесь Доній.

Не виключено, що до святкових парламентських канікул парламентарії врешті поставлять крапку в питанні щодо своїх колег-сумісників. У всякому разі, спікер Литвин запропонував розглянути це питання в п’ятницю. Нагадаємо, що представники меншості наполягають на позбавленні депутатських мандатів тих сумісників — представників виконавчої влади, які брали участь у нещодавній бійці.

Регіонали ж переймаються іншим — «великим і духовним». Представники «біло-блакитної» фракції пропонують після відкриття пленарного засідання співати у сесійній залі молитву за Україну. Про це йдеться в законопроекті, де хору пропонується виконувати молитву «Боже великий єдиний» після відкриття пленарного засідання в залі засідань ВР. «Верховна Рада є єдиним законодавчим органом, рішення якого мають визначальний вплив на життя мільйонів громадян. Таким чином, підвищення моральних та етичних засад діяльності парламенту є запорукою підвищення ефективності його роботи», — аргументують автори законопроекту регіонали Юрій Болдирєв та Володимир Малишев.

Жодної мови про підвищення моральних та етичних засад діяльності Ради цього скликання й бути не може, переконаний перший президент Леонід Кравчук. «Я б цей парламент розпустив. Із цього парламенту вже нічого не вийде. Вони відчули смак крові. Я знаю з досвіду багатьох країн, що стусанами часто обмінюються у парламенті. Але то зовсім інше... У нас це була не штовханина, а бійка м’ясників, доведених кимось до екзальтованого стану. Кожна фракція має право на блокування в рамках закону. До речі, Партія регіонів свого часу більш як місяць блокувала парламент. І ніхто нікого не вбивав», — зазначив, зокрема, під час інтернет-конференції в агенції ІМК Леонід Макарович.

Отож «більшовики» хочуть молитися, Кравчук радить розігнати нинішню ВР, а опозиція днями вже похоронила український парламентаризм. Бютівці, нагадаємо, зайшли до сесійної зали з лампадками і запалили їх на своїх робочих місцях. Більшість «сердешних» депутатів були одягнуті в чорне. Із трибуни парламенту лідер фракції Іван Кириленко оголосив, що парламентаризм в Україні знищено, а влада хоче, щоб країна «жила за законом вулиці — хто сильніший, той і правий».

«День» запитав у експертів: «Що з українським парламентаризмом? І де шукати витоки хвороби, яка «б’є» не лише по позиціях еліти, а й по суспільству загалом?»

КОМЕНТАРI

Ірина БЕКЕШКІНА, голова Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва:

— Цей склад парламенту, скоріше за все, як кажуть, «після тяжкої тривалої хвороби таки сконав». Інфікований він був від самого народження: купівля місць у списках; включення до списку осіб, які не здатні не те що займатися законотворчою діяльністю, а й прочитати закони не в змозі (зате сильні в силовому двобої)... Осіб, які не мали ніякої позитивної програми майбутніх дій, зате добре усвідомлювали можливості для реалізації власних інтересів. Тож від самого початку парламент був хворий, а після скасування конституційної реформи взагалі перетворився на клуб кнопкодавів.

Чи відродиться парламентаризм в Україні — залежатиме від того, чи сформуються в Україні справжні партії — з чіткими програмами та з реальною партійною демократією.

Андрій ПАРУБІЙ, народний депутат України:

— На превеликий жаль, в Україні за весь період сучасної державності поступово проходила дискредитація парламентаризму як такого. Насправді Верховна Рада України має бути найвищим майданчиком для інтелектуальних дискусій. Коли дискусії відбуваються в парламенті, тоді вони не виливаються на вулиці міст. Але, на жаль (особливо останнім часом), парламент все більше і більше скочується до повного заперечення самої суті парламентаризму. Очевидно, що похорон парламентаризму відбувся не 16 грудня. Це відбулося ще раніше, а саме 27 квітня, коли правляча більшість за допомогою бандитського нападу проштовхувала рішення по Харківських угодах. Це був головний дзвоник про те, що парламентаризму в Україні нема. Сьогодні, коли в парламенті буквально відсутня будь-яка інтелектуальна дискусія, більшість депутатів навіть не відвідують пленарні засідання. А ті, що приходять, натискають на кнопки за себе і ще п’ятьох товаришів. При цьому вони не думають про те, за що вони натискають кнопки, орієнтуючись на помах руки однієї людини. Правляча більшість без будь-яких дискусій проштовхує рішення, які вона приймає на своїх політбюро. А коли раптом опозиція хоче звернути на щось увагу або чинити опір, уперед виходять буквально «бойовики», які силовим способом намагаються залякати опозицію. Зрештою це все призведе тільки до одного. Дискусії, які мали б тривати в сесійній залі Верховної Ради, виллються на вулиці українських міст і продовжаться у формі широкого суспільного діалогу, який мав місце 2004 року.

Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства:

— Парламентаризм в Україні ще не вмер, але вагомо девальвував. Політичний капітал Верховної Ради надзвичайно низький. Це — результат не стільки «тушкованої» коаліції, скільки банкрутство парламентських політичних сил. Регіонали діють за принципом джек-поту (все й негайно), а опозиція просто неадекватна...

Друга причина — в нинішній архітектурі влади, в системі, де прийняття рішень ВР відіграє радше ритуальну роль. Усі рішення приймаються на Банковій. Ось депутатам і залишається хіба що пики один одному товкти.

Олег ТЯГНИБОК, лідер ВО «Свобода»:

— Нещодавня бійка у ВР — це черговий ганебний епізод, який підтверджує, що Український парламент не виконує покладених на нього функцій, — не займається стратегією розвитку держави, законотворчістю в українських національних інтересах, реальним бюджетом, програмами соціально-економічного розвитку.

Але хіба раніше можна було стверджувати, що наш парламентаризм живий? Чи беззубість парламентської опозиції не свідчить про загибель парламентаризму, чи фортеп’янне голосування, особливо за доленосні для України закони, не свідчить про загибель парламентаризму, чи «тушкування» як зрада мільйонів виборців, чи рішення Конституційного Суду про «скасування» конституційної реформи, чи незаконна пролонгація терміну дії парламенту? Чи, може, закон про вибори до місцевих органів влади, як інструкція для фальсифікацій, — не свідчення загибелі парламентаризму в Україні? До речі, багато хто з тих, хто пускає нині крокодилячі сльози, голосував за ці ганебні ухвали. Правдивого народовладдя, коли депутат є виразником інтересів громади, яка має реальне право на його відкликання, в Україні не було з початку проголошення Незалежності.

Олексій ГОЛОБУЦЬКИЙ, заступник директора Агентства моделювання ситуацій (АМС):

— Ні, парламент не вмер тоді, коли представники БЮТ принесли лампадки до сесійної зали. Парламент вмер тоді, коли почали продаватися місця в списках. Гадаю, парламентаризм — в серйозній кризі, але він ще живий. Просто він повністю відповідає стану суспільства та політичної культури. І запалювати лампадки потрібно було після зміни Регламенту чи Харківських угод, а не тоді, коли нависла загроза «посадки».

Володимир АР’ЄВ, народний депутат України:

— Парламентаризм, може, й не помер ще, але точно впав у глибоку летаргію. Сталося це ще до побиття опозиції в парламенті. Відтоді як рішення стали прийматися не через обговорення та змагання аргументів, а від семафорування — голосувати «за» чи не чіпати кнопки — одного відомого персонажа із фракції Партії регіонів.

Тарас БЕРЕЗОВЕЦЬ, директор PR-групи «Polittech»:

— На мою думку, насправді події у Верховній Раді були запрограмовані тими людьми з оточення Президента, які понад усе прагнуть проведення парламентських виборів весною наступного року. Конкретно — це Сергій Льовочкін та Дмитро Фірташ, які найбільше зацікавлені в тому аби максимально розширити своє представництво у ВР. Сьогодні, як відомо, група Льовочкіна — Фірташа —Бойко налічує в парламенті близько 15 депутатів. У той же час Рінат Ахметов, за різними оцінками, має від 60 — 70 народних депутатів. Зрозуміло, що така ситуація (з урахуванням посилення групи «РосУкрЕнерго» в оточенні Президента) не влаштовує основних акціонерів групи RUE. А чи помер український парламентаризм? На мій погляд, позитивна відповідь була запрограмована тоді, коли була скасована політична реформа 2004 року. Сенс цієї політреформи був набагато більший, ніж просто внесення змін до Конституції. Це був великий суспільний компроміс між політичними елітами, такий собі пакт взаємного ненападу. Те, що цей пакт був нівельований, саме і призвело до тих брутальних подій у ВР, за якими спостерігала минулого тижня вся країна. І це вже, нагадаю, друге побиття. Перше мало місце під час підписання Харківських угод, але воно не було таким цинічним. Цього разу мова йде фактично про бійню в стилі «бандитських розборок». Політреформа 2004 року була прийнята якраз для того, щоб унеможливити подібні ситуації. Отож, коли цей суспільний договір був скасований, зникла потреба у пошуку компромісів між різними групами у ВР. Відповідно, значення і ВР, і парламентаризму в Україні буде постійно падати.

Михайло ВИННИЦЬКИЙ, директор Докторської школи НаУКМА:

— Тенденція до нівелювання функції парламенту як дискусійного майданчика, головної законотворчої інституції в державі розпочалася з впровадження пропорційної виборчої системи, посилилася незаконними указами президента Ющенка про розпуск ВР і остаточно затвердилася поза регламентним формуванням сьогоднішньої більшості. А недавнє рішення КС, яке практично підмінило парламент, і бійка в сесійному залі минулого тижня — це вже справді поминки. Час негайно звертатися до сантехніка: СИСТЕМУ треба міняти...

Олесь ДОНІЙ, політолог, народний депутат (фракція НУ-НС):

— Український парламентаризм захворів давно. Після того як переважна більшість депутатів почала порушувати Конституцію і голосувати чужими картками, Верховна Рада перестала бути місцем для реального обговорення законів. Псевдодепутати роками не з’являються у сесійній залі, натомість їхніми картками голосують депутати-«кнопкодави». Без кардинального зламу цієї антиконституційної практики український парламентаризм не буде відновлено.

Щодо побиття депутатів, так це ж не перший випадок. 27 квітня регіонали вже влаштовували звіряче побиття депутатів. Тоді безпосередньо постраждав і я. Аналогічно б’ють неподатливих журналістів чи дружину ректора в Донецьку лише тому, що цей ректор не подобається нинішньому керівництву Міносвіти. Тобто побиття депутатів не є суто парламентською практикою з боку регіоналів. Це один із елементів системи залякування і контролю суспільства. Влада регіоналів — це влада олігархату. А олігархат створювався не лише внаслідок крадіжок та корупції. Система олігархату створювалася через замовні вбивства і через трупи в шахтах. Тобто в цієї влади інша філософія. Реальний парламентаризм в цю філософію не вписується, а от побиття інакомислячих — вписується в їхню філософію абсолютно природно.

Віталій ПОРТНІКОВ, головний редактор телеканала TVi:

— Для того щоб говорити про похорон, треба з’ясувати, а чи був небіжчик. Український парламентаризм — своєрідний поручик Кіже: всі ці роки парламент мутував від Верховної Ради УРСР до органу представництва кланових інтересів. Для того щоб парламентаризм постав насправді, сама українська демократія має перестати бути декорацією, що прикриває хижацьке розкрадання нашої країни олігархічними угрупованнями, а депутати — представниками інтересів своїх виборців, а не кланів. Не скажу, що таких депутатів ніколи не було, але всі ці десятиріччя вони були в меншості, яка неспроможна змінити систему.

Наталія РОМАШОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: