Прокляття роду Рюриковичів
Іще торік наукові кола України облетіла звістка: тридцятиоднорічний полтавський антрополог Сергій Горбенко здійснив реконструкцію за черепом документального портрету галицького князя Ярослава Осмомисла, згадуваного в "Слові о полку Ігоревім". Ця реконструкція стала основою кандидатської дисертації Сергія - першої в Україні дисертації з історичної антропології.
Ярослав Осмомисл страждав з дитинства на хворобу Пертеса - ураження лівого тазостегнового суглобу, що спричиняє кульгавість. Хвороба ця була успадкована по материнській лінії нащадками Володимира Великого після його шлюбу з донькою полоцького князя Рогволода Рогнедою. Найвідоміший з кульгавих нащадків князя Володимира - Ярослав Мудрий. Саме з нього, а також з його рідної сестри Прямислави почалася міграція патогенних аутосом хвороби Пертеса не лише серед Рюриковичів, але, у результаті міждинастичних шлюбів, і серед угорських та польських князівських династій, Арпадів і Пястів. Сергій Горбенко, склавши власні генеалогічні таблиці, прослідкував міграцію з покоління в покоління цього "прокляття Рогнеди", з котрою Володимир Великий обійшовся, як відомо з історії, не дуже гречно.
Залишки князя, а також невідомої жінки приблизно 16-23 років, вперше знайшов 1937 року видатний український учений Ярослав Пастернак серед фундаментів Успенського собору середньовічного Галича. Перед початком другої світової війни кістки зникли і з тих пір вважалися втраченими, доки 18 вересня 1991 р. випадково не були знайдені в соборі Святого Юра у Львові. В ящику з останками лежала пляшка із запискою Я.Пастернака, де він стверджував, що чоловічий кістяк належить саме Ярославові Осмомислу.
Першу спробу пластичної реконструкції голови князя зробив у травні-червні 1992 року доктор Зенон Погорецький, професор відділу археології та антропології Сакстаунського університету (Канада). Однак за браком деяких кісток черепа реконструкція виявилася недосконалою. Сергієві Горбенку вдалося знайти ці кістки серед залишків і більш повно реставрувати череп, а згодом і зовнішній вигляд Ярослава Осмомисла за методом М.Герасимова - Г.Лебединської.
Істотною проблемою був брак потрібного обладнання: усі антропологи України змушені вдовольнятися двома (!) комплектами інструментів, котрі виготовляються в Швейцарії. Однак результат перевищив усі сподівання, і річ не лише в портреті князя. Порівняльний аналіз згаданого вище кістяка молодої жінки із залишками Ярослава Осмомисла засвідчив їх кровну спорідненість. Сергій Горбенко, провівши власні історико-генеалогічні дослідження на підставі літописних джерел, висунув твердження про високу ймовірність належності жіночого поховання в Успенському соборі старшій доньці Ярослава Осмомисла, не згадуваної в жодному відомому на сьогодні руському літописному списку. Утім, в одному з угорських джерел (на нього посилається М. Грушевський у II томі своєї "Історії України-Руси") йдеться про заручини цієї "безіменної" Ярославни з угорським королем Стефаном III. Шлюб, однак, не склався, і княжна вийшла заміж за руського князя Мстислава Хороброго, народивши від нього сина Мстислава, котрий увійшов в історію під прізвиськом Удалого. Княжна, як встановив С.Горбенко, також мала патогенну аутосому, страждала на правосторонню косорукість, була шульгою.
Результати досліджень Сергія Горбенка, зокрема встановлені в процесі роботи над реконструкцією голови князя дані з топографічної анатомії голови, обличчя та патологічних змін у роботі жувального апарату, використовуються зараз у навчальному процесі на кафедрах оперативної хірургії та топографічної анатомії, нормальної анатомії Української медично-стоматологічної академії в Полтаві. Взагалі, створення скульптурного портрету Я.Осмомисла - це перший Сергіїв досвід такого роду. Цьому передували пластичні реконструкції голови жінки приблизно 28 років з Олександрівського могильника та золотоординського воїна з поховання на Полтавщині.
Полтава
