Сергій БЕЗЛУЩЕНКО: «Тут, в Іраку, ми багато чого робили вперше»

— Які завдання було покладено на ваш військовий колектив?

— Ще в Україні, коли тільки збиралися в Ірак, ми вже знали, що зоною нашої відповідальності буде провінція Васіт. Серед основних завдань — підтримання безпеки в «підшефному» регіоні, супроводження конвоїв, гуманітарних вантажів, несення служби на блок- постах, патрулювання, охорона органів місцевого самоврядування, військового аеродрому Аль-Кут та інших важливих об’єктів. З часом командування багатонаціональної дивізії «Центр — Південь», якій ми підпорядковані, поклало на нас завдання з підбору кадрів для місцевих підрозділів територіальної оборони (ІСDС), їх облаштування на період навчання, тренування та розподілення по місцях служби. Трохи пізніше, за такою ж схемою, працювали по комплектуванню та підготовці іракської прикордонної поліції. З цією метою на території аеродрому Аль-Кут, де розташований наш базовий табір, було створено спеціальний навчальний центр. Загальне керівництво процесом підготовки іракців, їх розподілення та забезпечення було покладено на мого заступника — підполковника Олександра Красноока. На мій погляд, він добре впорався із цим завданням, хоча воно було одним з найважчих.

— У чому полягали труднощі з комплектуванням іракських підрозділів?

— За великим рахунком, ми виконували обов’язки військкомату та навчального центру одночасно. Тільки на відміну від України, бажаючих влаштуватися на військову службу серед іракців більш ніж достатньо. Судіть самі, куди податися молодому чоловіку без спеціальних навичок в умовах повального безробіття? Тільки на військову службу. Тут його навчать елементарним правилам поведінки зі зброєю тощо, видадуть форму, продовольчий пайок та гарантовано виплатять гроші. Тому серед маси бажаючих нам доводилось проводити спеціальний відбір.

— А скільки сьогодні становить грошове забезпечення іракських воїнів у повоєнній країні?

— Рядовий підрозділу територіальної оборони (ICDC) отримує 120 доларів США на місяць. Сержант — 155, капітан — 203. На відміну від них, прикордонники мають надбавку за специфіку (небезпеку) служби. Там замість звання «рядовий» фігурує «агент». Він отримує 243 тисячі іракських динарів (еквівалент п риблизно 173 долари США. — Авт. ). Сержант — 300 т исяч динарів ( 214 доларів США) і капітан — 361 тисячу динарів (258 доларів США). За рішенням з Багдаду, в них навіть оплата іде по-різному: ICDC — в доларах США, а прикордонникам — в місцевій валюті. А курси-то валют постійно коливаються. З цього приводу навіть траплялися конфлікти. Видає наш фінансист гроші «територіалу», простягає 10 доларів однією купюрою, а захисник Іраку: «Це тільки вісім». Ви розумієте, у них на міському ринку курс долара з ранку упав, а нам — розповідай їм, що означають цифри на банкнотах, і який механізм виплати. Навіть в таких дрібницях доводиться розбиратися.

— Що ще вперше доводилося робити нашим миротворцям в Іраку?

— В Україні ми мало приділяли уваги такому специфічному підрозділу як відділ взаємодії (CIMIC — Civil Military Cooperation. — Авт. ). Більше займалися злагодженням підрозділів та бойовою підготовкою особового складу. Все ж таки їхали туди, де дуже небезпечно і стріляють. А тут на плечі офіцерів цього відділу ліг дуже великий обсяг, по суті, господарських робіт. Вони мусили їздити по провінції, вивчати потреби у реконструкції та розробляти контракти на відновлення її інфраструктури. Людям, які багато років пропрацювали у лінійних частинах та в управліннях штабів, повірте, було дуже складно увійти в курс справ. Сьогодні можу з гордістю сказати, що і з цією важкою задачею ми впоралися. Причому дуже вдало. Хочу відзначити керівника відділу взаємодії бригади підполковника Валерія Кузьміна. За підсумками діяльності українського CIMIC, ми серед усіх аналогічних підрозділів багатонаціональної дивізії «Центр — Південь» в сумі маємо перший результат.

Нами було розроблено та реалізовано 86 проектів на загальну суму 2 мільйони 535 тисяч американських доларів. Думаю, не буде перебільшенням сказати, що українські миротворці зробили великий внесок і у реконструкцію повоєнного регіону. Зокрема, наші офіцери займалися підйомом сільського господарства, ремонтом іригаційних систем, ліній електромереж, навчальних, лікувальних, дошкільних дитячих закладів, судів, відбудовою фортів для іракської прикордонної поліції та казарм і штабів для підрозділів територіальної оборони. Невипадково начальник управління СІМІС багатонаціональної дивізії «Центр — Південь» голландський полковник Жан Ван Ден Ельсон, який стояв у витоків зародження діяльності CIMIC у повоєнних країнах, особисто дав високу оцінку діяльності наших офіцерів. А якби він знав, скільки їх у відділі взаємодії бригади, то, мабуть, не повірив би.

— Невже такі шокуючі цифри?

— Судіть самі. Наприклад, у поляків було два підрозділи з функціями CIMIC відповідно — 22 і 40 чоловік. У філіппінців — 74 чоловіки, у угорців — 52, у іспанців два підрозділи — 19 і 36 чоловік, у американців — 12, у болгар — 17. А в нашому відділі взаємодії реально працювало 5 офіцерів.

— Перед початком виконання завдань у провінції Васіт вам довелося роз’єднати деякі підрозділи і відправити їх з базового табору в інші місця. Наскільки складним було таке рішення?

— Розрізненими підрозділами завжди важко керувати. А в незнайомій країні з постійними загрозами з боку терористів це накладає додаткову відповідальність за життя підлеглих. Проте, зважаючи на площу зони відповідальності, а це близько 14,5 тисяч квадратних кілометрів, та завданнями, покладеними на бригаду, ми були вимушені піти на роботу підрозділів у відриві. Цілий механізований батальйон, яким командує полковник Василь Мастика, передислокувався в Ес-Сувейру, механізована рота іншого мехбатальйону, яким командує підполковник Олег Вишнівський, зайняла місце на Форті, звідки контролюється ситуація на ірако-іранському кордоні. Посилений механізований взвод також передислокувався в Аль-Хай, а механізована рота — в Аль-Кут. Окрім цього, один взвод охороняє представництво цивільної американської адміністрації (СРА) в Аль-Куті. Але така розрізненість обумовлена необхідністю присутності військових підрозділів у цих місцях. А в управлінні ними я не бачу взагалі ніяких проблем. Саме тут, в Іраку, ми вперше ознайомилися з такою структурою штабу, як тактично-оперативний центр (ТОЦ). Це — вимога натівських стандартів. Працює він цілодобово позмінно і відслідковує всю ситуацію в зоні відповідальності. У разі необхідності по спеціальному зв’язку можна негайно з’єднатися з будь-ким в Іраку. З ТОЦом постійно підтримують зв’язок усі наші підрозділи, що несуть службу у відриві від базового табору, та конвої, які вийшли. Їх рух відслідковується по карті і в будь-який момент ми знаємо, хто де знаходиться.

— Провінція Васіт вважалася відносно спокійним регіоном. Але в останній час ситуація тут і, зокрема, в її адміністративному центрі — місті Аль-Кут, ускладнилася. З чим це пов’язано?

— У країні, де тривалий час був диктаторський режим, після його повалення назріло становище, коли кожна політична партія чи релігійний рух бажає стати правлячим. Вакуум лідерства, який тимчасово займає американська адміністрація, має бути заповненим. Невдовзі вибори президента Республіки Ірак. Тому зараз йде відкрита боротьба за владу. Боротьба жорстка і кривава. В провінції Васіт мешкає більше 700 тисяч населення, більшість якого — потенційні виборці. І політичним силам все одно, хто і в якій зоні відповідає за стабільність — поляки, іспанці, американці , британці чи українці. Партії та рухи ведуть боротьбу за голоси. Політичні змагання розпочалися. І провінцію Васіт вони не обминули. Але, на відміну від інших районів країни, нам поки що вдається підтримувати тут відносну стабільність. Хоча і пережили у другій декаді січня цього року кілька дуже неспокійних днів. На щастя, без жертв з нашого боку. Не зважаючи на провокації бойовиків, які закликали демонстрантів до відкритого протистояння з українськими миротворцями, нам вдалося ситуацію взяти під контроль.

— Вам відомо, хто конкретно бере участь у політичній боротьбі?

— За оперативними даними, на території провінції сьогодні діє близько 70 партій та організацій. Найбільш впливовими із них є Вища Рада ісламської революції в Іраку, яка має свій бойовий підрозділ — «Корпус Бадр», рух Аль-Садр з воєнізованим крилом «Армія Магді», Демократична партія Курдистану, партія Аль Дава, партія «Скірі» та Ісламська демократична партія Іраку. Окрім цього, на території всієї країни діють члени колишньої партії «БААС», «Федаїнів Саддама», колишні представники спецслужб Іраку. Вони об’єднуються у спеціальні загони та намагаються, використовуючи тактику партизанської війни, дестабілізувати обстановку, залякати місцеве населення та представників коаліційних сил.

Завдяки роботі розвідників бригади, налагодженій співпраці з місцевим населенням та керівництвом партій, нам вдається отримувати необхідну інформацію про задуми та рухи впливових політичних організацій. Я хотів би відзначити наполегливу роботу в цьому напрямку начальника розвідвідділу з’єднання підполковника Володимира Білюка, його підлеглого — капітана Ігоря Дзюби, майора Геннадія Фурсенка. Завдяки їм та старанням інших офіцерів нам вдається тримати ситуацію під контролем. Хоча це дуже і дуже непросто.

— Польовий табір окремого механізованого батальйону, який розташований в Ес- Сувейрі, вже не раз обстрілювали з різних видів зброї. Саме там найчастіше знаходять закладені терористами вночі фугаси. Чи не тому цей район українські миротворці прозвали «Чикаго»?

— Там справді обстановка завжди напружена. Пояснюється це скупченням в районі Ес- Сувейри сунітських сімей, які підтримували Саддама Хусейна. Невипадково саме там було здійснено нічний напад на патруль наших миротворців, в результаті якого постраждало кілька військовослужбовців. Зараз з місцевими мешканцями налагоджено більш тісний контакт. Як результат, нещодавно вони допомогли попередити мінометний обстріл польового табору незнайомцями, які вже обладнували позицію для стрільби.

— Зараз терористи використовують технічну новинку — радіокеровані фугаси. Чи доводилось українським миротворцям мати з ними справу?

— Як тільки вони з’явилися, я тут же дав завдання нашим зв’язківцям розібратися з цим пристроєм. У тій же Ес-Сувейрі хлопцям вдалося «зняти» один такий радіокерований фугас. Конструкція його була дуже примітивною — елементарний радіоприйомний пристрій на фугасі та радіопередатчик — звичайний брелок від автомобільного центрального замка. Після вивчення його параметрів та порівняння з іншими аналогічними трофеями (було видно, що виробництво поставлено на потік) ми замовили відповідні станції постановки радіоперешкод. Вони монтувалися на машинах кожного конвою. Як показали випробування, працюють ефективно. Але на цьому ми не можемо заспокоюватися. Терористи теж грамотні люди і із застосуванням чогось нового не затримуються. Спочатку при виявленні «хитрого радіогостинця» снайперу доводилося здалеку збивати кулею на фугасі радіоприйомний пристрій. Але боролися з вибуховими пристроями не тільки технічними методами та засобами. В результаті проведеної за інформацією місцевих мешканців операції в Ес-Сувейрі заарештували підозрілого «кустаря», у якого вдома було знайдено величезну кількість вибухових речовин та шнурів для виробництва фугасів в домашніх умовах.

— Країна, яка пережила дві війни тільки з американцями, мабуть, має на своїй землі ще багато вибухонебезпечних предметів?

— Це дійсно так. Інженерні підрозділи нашої бригади постійно в роботі. Я не пригадаю і дня, щоб сапери не займалися розвідкою, зачисткою місцевості від вибухонебезпечних предметів. За шестимісячний період нашими інженерами було виявлено та знищено 37209 протитанкових мін, 26949 протипіхотних мін, 76 касетних протипіхотних бомб, 57825 артилерійських боєприпасів, 15164 мінометних мін, 24462 гранати, 12 авіабомб, 371 ракету та реактивні снаряди та інше. Тобто завдяки нашим хлопцям земля Іраку звільнилася загалом від 612997 смертоносних предметів.

Хочу відзначити плідну співпрацю з інженерами польської саперної групи «BRAVO» на чолі зі штабним старшиною Кшиштофом Філіпяком та спеціальним інженерним загоном збройних сил Республіки Казахстан під командуванням підполковника Кайрата Смагулова. Пліч-о-пліч з українськими хлопцями вони в будь-яку погоду працювали на зачистках та знищеннях вибухонебезпечних предметів. Різноманітність боєприпасів та мін, які були тут знайдені, могла би стати основною частиною колекції світових зразків засобів ураження. У кожного з саперів був свій досвід розмінування. Тепер він у нас єдиний. Тому вважаю, що і ми, і вони від такої співпраці тільки виграли.

— Уперше у складі бригади працювали підрозділи відносно молодої служби правопорядку — військової поліції. Як вони себе зарекомендували?

— Практично весь тягар по забезпеченню правопорядку у містах, де дислокуються наші підрозділи, був покладений саме на військову поліцію. Коли ми тільки прибули в Аль-Кут, нас зустріли не лише американські морські піхотинці, а й військові поліцейські. Вони швидко знайшли спільну мову з нашими хлопцями і буквально за кілька тижнів передали свої функції з патрулювання міста. Ми навіть не очікували, що вони так прискіпливо уводитимуть нас у курс усіх справ. Американці передали нашим воїнам не тільки свій досвід з підтримання правопорядку на незнайомій місцевості, а й деяку літературу, посібники й технічні засоби. Решта ж напрацьовувалася своєю працею. Було докладено чимало зусиль до формування, становлення, озброєння іракської місцевої поліції. Відремонтували приміщення поліцейських дільниць, закупили за рахунок виділених фондів меблі, оргтехніку. А нещодавно відремонтували та передали три моторних патрульних човни, заснувавши тим самим водну поліцію Аль-Куту.

У тих же січневих подіях, коли треба було стримати демонстрантів, хлопці з військової поліції першими прийняли удар і вистояли. Тому я без коливань підписав подання на заохочення наших військових поліцейських високими нагородами.

— Як часто вам особисто доводиться зустрічатися з лідерами тих чи інших партій та рухів?

— Взаємини з місцевими лідерами — окрема тема. Як я вже казав, тут, в Іраку, у людей дуже цікавий менталітет. У чомусь поведінка арабів прозора, а в чомусь — дуже незрозуміла для слов’янина. Наприклад, віками склалося так, що всі підкоряються старшим. Хоч у сім’ї, хоч у громаді, хоч у школі, хоч у партії. Слово старшого — закон. Якщо рішення глави місцевого клану навіть суперечитиме офіційному законодавчому акту, зроблять саме так, як сказав старший. Це Схід, а тому під час зустрічей на всіх рівнях доводиться бути дуже обережним у спілкуванні. За кожну обіцянку треба буде відповідати. Інакше про авторитет можна забути. А звістка про це поширюється дуже швидко.

— Непросто бути політиком у військовій формі?

— Дуже непросто. По-перше, ми представляємо в провінції свою державу — Україну, а по-друге, коаліційні сили. До кожної зустрічі з представниками духовенства, політичних партій, ділових кіл, місцевих органів правопорядку, журналістами доводиться ретельно готуватися. Тому дуже вдячний перекладачеві — іракцю за походженням — Хасун Абдель Хаміду. Він багато чому навчив мене — від місцевих звичаїв, культурних особливостей до поведінки під час зустрічей з лідерами різних рангів. Будь-яку пораду, яка може допомогти у налагодженні взаємовідносин із владою, місцевим населенням, сприймаю із вдячністю.

— Я чув, що за вашу голову терористи обіцяють солідну суму грошей. Ви знаєте про це?

— Якщо так оцінюють, значить наші українські миротворці мають відповідні успіхи в провінції, користуються авторитетом серед простого народу. Оскільки я ще живий, буде кому передати досвід новому командиру бригади. (Сміється. — Авт. ).

— Як часто ви телефонуєте додому, і як ставиться до вашої служби в Іраку родина?

— Телефоную часто. А до моєї роботи в Іраку ставляться нормально, з розумінням.

— Дякую за інтерв’ю.

— Дякую і вам. До речі, прес-центр зробив для бригади також велику справу. Український народ, мабуть, знає про 5-ту окрему механізовану бригаду практично все, як про своїх родичів!..