Технологiя полiтичної кризи

МIФИ «ВЕЛИКОГО ЖОВТНЯ»

Я маю багаторічний стаж викладання у вищих навчальних закладах. На певному етапі раптом став відчувати, що виглядаю дон Кіхотом, коли у полемічному запалі пробую викрити радянські історичні міфи в студентській аудиторії. Виявилося, що нове покоління студентів вже їх не знає. Треба було подавати їм тільки позитивне знання.

Навпаки, людей, які вчилися раніше, потрібно переконати в тому, що радянські стереотипи були вигадані для обгрунтування певних ідеологічних або політичних цінностей. Тих цінностей вже нема, але пам’ять зберігає штучні концепції на зразок Великої Жовтневої соціалістичної революції. Гуманітарні науки відрізняються від точних і природничих своєю неочевидністю. У них легко будуються концепції, які ігнорують істинні причинно-наслідкові зв’язки. Це не означає відсутності істини, просто її важче встановити.

Наше минуле складається з одиничних фактів, які треба упорядкувати й узагальнити, щоб зрозуміти або спотворити історичну закономірність. Той, хто працює на замовлення, спочатку конструює потрібну концепцію, а потім підганяє під неї факти. Все невідповідне з точки зору такої концепції ігнорується або применшується, а значення корисних для неї чинників і явищ штучно збільшується. Конструювання концепцій на замовлення — це поширене явище. Якщо існують політичні сили, зацікавлені в тій або іншій інтерпретації минулого, такі інтерпретації неодмінно з’являться. Адже минуле має велику владу над людьми. Знання його допомагає усвідомити своє місце в суспільстві, відчути належність до тієї або іншої спільноти (етнічної, соціальної, релігійної тощо), знайти родинні корені.

Ті, хто переміг у 1917 році, створили цілий комплекс псевдонаук — марксизм-ленінізм. Історію людства вони штучно поділили на суспільно-економічні формації, які нібито із залізною послідовністю змінювали одна одну. Капіталізм, у якому панувала буржуазія, повинен був поступитися місцем у ході пролетарської революції комунізму. Першою фазою комунізму проголошувався соціалізм — дуже популярне серед народних мас вчення на початку ХХ ст. Теорія формацій мала довести, що всі дороги ведуть до комунізму.

Капіталізм, соціалізм та інші елементи формаційного багаточлену справді існували або існують. Існував і комунізм, якщо розуміти під ним не пропагандистський образ «світлого майбутнього», а реальний суспільний устрій, у якому ми знаходилися до початку 90-х рр. Проте ці суспільні устрої — не застиглі формації на зразок геологічних, а щось зовсім інше. Ми, наприклад, не будуємо тепер капіталізм замість комунізму. У нас ніколи не було соціалізму в тому розумінні цього терміну, яке існує на Заході (перерозподіл національного доходу, отриманого засобами капіталістичного господарювання, на користь певних суспільних груп або потреб). Навіть той, хто стверджує, що соціалізм у нас був, не стане заперечувати його якісної відмінності від шведського, наприклад, соціалізму.

Сказане вище потрібне, щоб показати штучність поділу революції 1917 року на буржуазно- демократичну і пролетарську або соціалістичну. Сучасники тих подій називали її Російською і сприймали як цілісність. Більшовики мали причини ділити революційний процес на дві окремі революції — Лютневу, тобто буржуазну, і Жовтневу, тобто пролетарську. Вони бажали виділити (й возвеличити!) в революції той момент, коли захопили владу. Ленінська партія проголошувала себе пролетарським авангардом і утверджувала свою правоту кулею. Тепер ніхто не зобов’язує вірити в те, що не меншовики або есери, а саме більшовики — це революційний авангард пролетаріату. Навіщо тоді нам поділяти революцію на буржуазну і пролетарську?

РОСІЙСЬКА РАДЯНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ

Тепер хочу запропонувати читачам більш об’ємне бачення подій 85-річної давності. Якщо не виділяти в Російській революції буржуазний і пролетарський етапи, то якою вона була? Здається, вже можна відповісти на це запитання. Відповідь не вимагатиме аналізу нових джерел. Треба лише подивитися іншим поглядом на давно відомі факти.

Ми звикли до того, що термін «радянський» майже зливається за змістом з терміном «комуністичний». Різниця тільки в тому, що перший з них більше стосується політичного устрою і повсякденного життя, а другий — ідеології. Ця різниця досить умовна, тому що КПРС була державною партією, а Радянський Союз — партизованою державою. У світі, який зник у 1991 році, все було радянським: влада, країна, люди, спосіб життя, пропаганда, навіть ті стереотипи, з критики яких починається ця стаття.

Зливаючись впродовж десятиліть, поняття «радянський» і «комуністичний» розійшлися після конституційної реформи Михайла Горбачова. Безпосереднім наслідком розходження стала поява на чолі Львівської обласної ради антикомуніста В’ячеслава Чорновола, а більш віддаленим у часі — розпад СРСР і розвал КПРС. Проте на початку Російської революції ради і партія більшовиків теж існували окремо. Злиття цих структур після жовтня 1917 року відкинуло довгу тінь на попередній період. Спробуємо вийти з-під тіні.

Російська революція спалахнула в лютому (березні за новим стилем) 1917 року, пройшла через кілька політичних криз і два перевороти: провальний правий (корніловський) і переможний лівий (ленінський). Закінчилася ця революція в січні 1918 року розгоном Установчих зборів більшовиками. Головним політичним продуктом Російської революції були ради робітничих і солдатських депутатів. Петроградська об’єднана рада відіграла основну роль у поваленні самодержавства. Вона контролювала дії десятків тисяч озброєних солдатiв столичного гарнізону і сотень тисяч робітників. Поява рад пояснювалася винятковою загостреністю соціальних суперечностей, властивих Росії. Уперше ради виникли ще під час революції 1905—1907 рр. як міські або районні комітети по керівництву загальним страйком. Історія людства не знала класових організацій такого типу. Виражаючи крайню ворожість народних низів до панівних класів, ради висували екстремістські гасла експропріації великих власників — поміщиків та капіталістів.

12 березня (27 лютого) 1917 року в столиці Росії виникли відразу два політичні центри — Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів та Тимчасовий комітет Державної Думи. Тільки один з них був легітимним — той, який утворила Дума. Прагнучи зберегти законність навіть в умовах революції, соціал- демократи (меншовики) і есери, які контролювали Петроградську раду, передали владу Тимчасовому комітету Думи. Той утворив Тимчасовий уряд. Його головним завданням стала підготовка демократичних виборів до Установчих зборів, які повинні були визначити форму правління і сформувати постійний уряд.

Маючи в перші місяці революції абсолютну підтримку рад, меншовики та есери не збиралися перетворювати ці органи революційної самодіяльності мас в структури урядового типу. Вони прагнули завершити революцію скликанням Установчих зборів. Тим часом у ситуації господарської розрухи та війни рівень життя народних низів стрімко погіршувався. Щоб врятувати становище, меншовики та есери змушені були у травні 1917 року увійти в уряд. Коли вони взяли на себе відповідальність за стан справ у країні, то швидко втратили свою популярність. У радах почав зростати вплив більшовиків.

Відразу після приїзду з еміграції В.Ленін заявив, що в країні склалося двовладдя, тобто переплетення буржуазної (Тимчасовий уряд) і пролетарської (ради) влад. На відміну від меншовиків та есерів, вождь більшовиків ставився до рад як до органів влади. Він вимагав передачі влади в руки рад при одночасному захопленні контролю над ними власною партією. Зрозуміло, що Ленін не міг відкрито заперечувати вільних виборів до Установчих зборів, тобто розвитку революції за демократичним сценарієм. Та висунутий ним лозунг «Вся влада — радам!» яскраво свідчив про те, що його насправді влаштовував тільки сценарій радянської революції. Всім було зрозуміло, що партія більшовиків не могла перемогти всі інші партії на виборах до Установчих зборів. Але вона мала шанси захопити політичну владу на плечах рад.

Більшовики користувалися в перші місяці революції невеликим впливом в масах порівняно з есерами та меншовиками. Чому же вони прийшли до влади 7 листопада (25 жовтня) 1917 року? Есери та меншовики поважали право приватної власності і старалися утримати в цивілізованих рамках революційно-радянську стихію. Це підірвало їхній вплив у народних низах. Більшовики були єдиною партією, яка будувала свою програму на ідеях революційного марксизму. У частині знищення великих власників комуністична програма більшовиків співпадала з радянською. Це забезпечувало завоювання радянських мас. Треба було лише замаскувати кінцеву мету: ліквідацію, поряд з великими, всіх дрібних власників. У країні, населення якої на 9/10 складалося з дрібних власників, комуністична програма більшовиків не мала жодних шансів на успіх.

Після невдалої спроби монархічного перевороту Ленін зрозумів, що зможе здійснити ліворадикальний переворот, якщо замаскує комуністичні гасла своєї партії і візьме на озброєння лозунги радянської революції.

У серпні 1917 року більшовики перестали боротися за перетворення війни імперіалістичної на війну громадянську і почали вимагати негайного припинення війни, тобто укладення сепаратного миру з Центральними державами. Тоді ж вони відмовилися від вимоги створення на селі великого виробництва у формі колгоспів та радгоспів і прийняли лозунг селянських мас про зрівняльний поділ землі. Тоді же вони перестали пропагувати переваги централізованої держави, висловилися за федералізацію Росії і увійшли до Центральної Ради на правах окремої фракції.

Щоб визначити характер Російської революції, треба розібратися з поняттями буржуазії і пролетаріату. У марксизмі-ленінізмі вони тримали на собі ще два поняття: буржуазної демократії і диктатури пролетаріату. Під диктатурою пролетаріату приховувалася диктатура партії, що існувала монопольно і будувалася за принципом «демократичного централізму». Цей славнозвісний принцип віддавав всю диктаторську владу групі олігархів — політбюро (президії) Центрального комітету. Коли в групі з’являвся одноосібний диктатор, то не тільки партія, але й уся країна паралізувалися його волею. Звідси — мільйон розстріляних у самій комуністичній партії, український голодомор і польська Катинь.

Буржуазія — це соціальна верства, пов’язана з містом (бургом), відколи місто ставало не тільки військово-адміністративним, але й економічним центром. Поняття буржуазії невіддільне від товарно-грошових відносин, підприємництва і ринку. Ринок — це не тільки місце купівлі-продажу, але й сам процес товарного обміну. В основі обміну — вільна воля покупця і продавця. Звідси зрозуміло, що буржуазії органічно властива демократія. Вираз «буржуазна демократія» придуманий марксистами, які твердили, що існує досконаліша, пролетарська демократія. Але пролетаріат, як позбавлена приватної власності верства населення, думає не про те, як виробити і реалізувати, а про те, як відібрати і поділити. До речі, такий спосіб організації суспільства найбільш давній. Одним із перших рекетирів був князь Ігор, який їздив з дружиною по селах, збираючи данину (полюддя). З пролетаріатом, який існував ще в Давньому Римі, не треба плутати робітничий клас. У наші часи витрати на підготовку і перепідготовку одного кваліфікованого робітника впродовж його життя в деяких сферах виробничої діяльності сягають сотень тисяч доларів.

Поки Російська революція мала у перспективі вільні вибори до Установчих зборів, вона була демократичною. Або, висловлюючись марксистською мовою, буржуазно-демократичною. Але першу скрипку в ній стали відігравати ради, які об’єднували народні низи, тобто тих, хто бажав все відібрати у великих власників і поділити. Пролетаризовані низи не треба плутати ні з селянами-власниками, ні з робітничим класом. Інтереси перших у цій революції відбивали есери, інтереси других — меншовики. Більшовицька фракція соціал-демократів заявляла, що висловлює інтереси знедолених радянських низів. Проте у більшовиків, як виявилося пізніше, був свій, партійний інтерес.

Характер революції визначається за кінцевим результатом. Демократичне начало в Російській революції виявилося слабшим, ніж радянське. Я думаю, що цю революцію слід називати не пролетарською, а радянською. Річ у тім, що в ради пішло багато селян-власників, у тому числі переодягнутих у солдатські шинелі. Вони разом з пролетарями вимагали конфіскації і зрівняльного поділу поміщицьких земель. Наївні, вони думали, що процес конфіскації зупиниться на порозі їхніх садиб… Перемога радянської революції в Росії підтверджується незаперечними фактами. Раднарком на чолі з В.Леніним припинив трирічну війну і уклав сепаратний мир з Центральними державами. Земля була поділена між селянами на зрівняльних засадах. Створені більшовиками збройні сили пішли в Україну, утверджуючи на своїх багнетах національну державність у радянській оболонці.

Після того, як партія більшовиків встановила контроль над радами, вона вже не втрачала його аж до конституційної реформи 1988 року. В руках ленінської партії і створеної нею організації чекістів ради трансформувалися з революційних організацій на слухняне знаряддя диктатури. Встановлена в Росії влада дістала назву радянської. Ради були оголошені державною структурою і наділені повним обсягом розпорядчих функцій. Ленінська партія знищила конкурентні політичні організації і теж перетворилася на державну структуру (у своїй номенклатурній частині). Маючи диктаторські повноваження, вона здебільшого не брала на себе відповідальності за поточне управління. Конституційна анонімність компартійної диктатури дозволяла будувати централізовану державу в довільних формах, навіть у вигляді сукупності незалежних республік. Саме така особливість владної конструкції покликала до життя національну радянську державність. Іззовні вона здавалася істотною поступкою визвольному руху, але цілком підпорядковувалася компартійній диктатурі.

Той безсумнівний, величезний за масштабами і негативний за змістом вплив на людство, який приписується Великій Жовтневій соціалістичній революції, не має прямого відношення до Російської революції 1917 року. Жовтневий переворот дав владу більшовикам, це правда. Останні, однак, висунули і реалізували радянські гасла, щоб перемогти. Тобто Російська революція перемогла під своїми гаслами.

Вплив Російської революції на власну країну і свiт, який нас оточує, не можна перебільшувати. Більшовики відмовилися від радянських гасел і повернулися до комуністичної програми. Можна назвати точну дату, коли ця партія почала реалізувати її: квітень 1918 року, публікація ленінської брошури «Чергові завдання Радянської влади». Черговим завданням стала комуністична революція. Ця революція розтягнулася на два десятиліття, з 1918 по 1938 рр. Вона була типовою для Росії «революцією зверху». Користуючись підтримкою народних низів, більшовики швидко ліквідували великих власників. Проте їхня спроба усуспільнити власність дрібних господарів наштовхнулася на шалений опір. Лише після тривалої підготовчої роботи і застосування масового терору компартійно-радянському керівництву вдалося здійснити так звані «соціалістичні перетворення», включаючи модернізацію великої промисловості. Тоталітарний політичний режим, народжений у ході Російської революції, створив за ці десятиліття адекватний собі соціально-економічний фундамент.

УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ

У Російській революції між собою змагалися двi течії — демократична і радянська. В Україні ради стояли осторонь національно-визвольної боротьби, тому що виражали інтереси російського або русифікованого індустріального пролетаріату. Це означало, що на українській землі взаємодіяли або взаємопоборювали одна одну дві революції — Українська і Російська. Як і Російську, Українську революцію слід датувати 1917—1918 рр. Проте ця схожість формальна. По-перше, національно-визвольний рух розвивався за власними законами. По-друге, він охоплював всі українські землі, включаючи територію Австро-Угорщини.

Етапи державотворчого процесу в Українській революції прослідковуються за універсалами Центральної Ради. Перший Універсал проголосив 23 червня 1917 року право українців самим порядкувати на своїй землі. Другим Універсалом від 16 липня 1917 року легітимізувався підзвітний Центральній Раді виконавчий орган влади — Генеральний секретаріат. Третій Універсал 20 листопада 1917 року утворив національну демократичну державу — Українську Народну Республіку. У ніч на 25 січня 1918 року було оприлюднено Четвертий Універсал, за яким УНР ставала незалежною.

Після розпаду імперії Габсбургів естафета Української революції була підхоплена на західноукраїнських землях. 13 листопада 1918 року відбулося проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Безпосереднім результатом Української революції стало возз’єднання двох республік в єдину соборну демократичну державу — УНР. Ця знаменна подія сталася 22 січня 1919 року. Однак сусідні держави вже почали окупацію обох республік. Наближалася до своєї трагічної розв’язки українсько-польська війна 1918—1919 рр. у Східній Галичині. Йшла до фіналу українсько-російська війна 1918— 1919 рр.

Більшовики показали себе найбільш небезпечним ворогом української національної державності. Щоб утримати Україну, вони використовували різноманітні методи: збройну силу, підступну демагогію і цілком реальне задоволення вимог народних низів. Популярність більшовиків в Україні істотно зросла, коли Раднарком розпочав конфіскацію майна великих власників і мирні переговори у Брест-Литовську з Центральними державами. Центральна Рада не знаходила протиотрути економічному екстремізму більшовиків, якого не поділяла. Найбільш радикальні її заходи грунтувалися на принциповому поважанні інституту приватної власності. Тому ці заходи не задовольняли пролетаризовані низи, частка яких у суспільстві за роки війни істотно зросла. Національні гасла Центральної Ради перестали захоплювати народні маси, тому що більшовики теж пропонували українцям незалежну республіку, тільки не демократичну, а радянську. Розібратися в тому, де кінчається демократія і починається демагогія, маси не могли.

ВИСНОВКИ

Демократичний струмінь Російської революції вичерпався після жовтневого перевороту, хоч вона агонізувала до початку 1918 року. Переміг радянський струмінь. Надалі, однак, радянська революція з її найширшою соціальною базою була «задушена в обіймах» більшовиками. Проголошувані ленінською партією революційні гасла залишалися незмінними, але насправді в Росії почала здійснюватися позбавлена всякої соціальної основи вузькопартійна комуністична революція. Всі наступні перетворення більшовиків були сприйняті світом як соціальний експеримент, поширений на всю велетенську країну.

Демократичний струмінь Української революції вичерпався у квітні 1918 року, з розгоном окупантами Центральної Ради. Агонія національно-визвольної боротьби розтягнулася на ряд років. Революції нерідко мають тенденцію переростати в громадянські війни. Нема нічого дивного в тому, що в Росії радянська революція з її екстремістськими гаслами переросла в громадянську війну. Коли більшовицька партія оволоділа радами, здобула політичну владу і непомітно підмінила радянські гасла комуністичними, ця війна розтягнулася на цілі роки.

Українська революція переростала не в громадянські, а в міжнаціональні війни. Останні часто трапляються під час розпаду імперій. У 1917—1918 рр. становище на українських землях ускладнювалося ще й тим, що Росія з Антантою і Австро-Угорщина з іншими державами свого блоку перебували у стані війни одна з одною. Оцінюючи взаємовідносини Української і Російської революцій на українській землі, не треба забувати, що в кожній з них національні гасла сполучалися з соціальними. Радянське начало було присутнім і в Українській революції. Чимало рад робітничих і солдатських депутатів потрапили під контроль українських партій і боролися за вільну Україну. Разом з тим вони привносили в національний табір соціальний екстремізм, який послаблював демократичну у своїй основі Українську революцію в ході її протистояння з Тимчасовим урядом і Раднаркомом.

Протистояння між політичними силами в українському таборі спостерігалося двічі: під час появи і в ході загибелі Української держави гетьмана П.Скоропадського. Його слід пояснювати втручанням зовнішніх сил. Додатковим чинником, який зумовив поразку українських держав у міжнаціональних війнах з Польщею та Росією, була їхня уявна або дійсна орієнтація на Центральні держави, що програвали війну Антанті. Українська революція зазнала поразки, але не абсолютної, а відносної. Ми змогли у цьому переконатися на переламі 80-х і 90-х рр. минулого століття.