Хто пожертвував свободою заради безпеки, не заслуговує ні на свободу, ні на безпеку.
Бенджамін Франклін, американський учений-фізик, державний діяч, дипломат і публіцист.

Трикляті «але» на шляху реформ

3 серпня, 2010 - 00:00
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня»

Економічні реформи, що їх команда Віктора Януковича не так ще давно подавала як «покращання вашого життя вже сьогодні», все більше і більше перетворюються на такі, які цілком заслужено звуться «непопулярними». І справді: різкий стрибок цін на газ для населення (а це ж тільки перший стрибок, далі неодмінно будуть наступні), зростання житлово-комунальних тарифів та роздрібних цін на цілу низку продовольчих товарів і ліків, скорочення числа пільг для тих чи інших категорій населення і збільшення бази оподаткування (скажімо, введення податків на банківські депозити для фізичних осіб), підвищення пенсійного віку і так далі, і таке інше. Народ тихо ремствує, вбачаючи попереду ще тяжчі часи, частина опозиціонерів гнівно заперечує необхідність таких реформ, речники ж влади їх обстоюють, мотивуючи все зроблене складним станом державних фінансів і необхідністю структурних змін в економіці. Ну, і звичайно ж, вимогами Міжнародного валютного фонду (МВФ), без виконання яких Україна б не одержала конче потрібного їй сьогодні кредиту на 15 мільярдів доларів.

Можливо, для когось моя позиція виявиться несподіваною, але я вважаю, що загальну постановку питання урядом слід підтримати. Непопулярні реформи (адже неприємні речі популярними бути навряд чи можуть) Україні таки доведеться робити, бо час і ресурси на більш ефективні та менш обтяжливі для народу зміни бездарно згаяні. Власне, питання сьогодні стоїть так: або затягнути паски і більше працювати, маючи перед собою перспективу за 5—10 років вийти на прийнятні соціально-економічні рубежі, або поставити під загрозу саме наше національне існування, яке має всі шанси перетворитися на жалюгідне животіння, облямоване техногенними катастрофами, падінням життєвого рівня, розпадом інфраструктури та масовою еміграцією.

Отож — уперед? Так, уперед, але...

Й от тут у нас виникає ціла система «але», які просто неможливо обійти, коли йдеться про реформи, що мають на меті позитивні зміни у всій національній економці, а не в добробуті окремих осіб чи навіть груп таких осіб.

Бо ж як засвідчує історичний досвід, непопулярні реформи можуть стати більш-менш ефективними у кількох випадках: а) якщо влада відповідальна перед громадянами і користується у них високою довірою, отже, громадяни добровільно затягують паски і більше працюють; б) якщо влада має у своєму розпорядженні настільки потужні репресивні механізми, що здатна змусити населення працювати за безцінь, реалізуючи владні настанови. Можливий, утім, і своєрідний проміжний варіант: диктаторська влада, яка спирається на довіру досить значної частини населення і застосовує примус щодо іншої.

Перший варіант — Франція у перші роки президентства генерала де Голля. Другий варіант — Румунія останнього десятиліття правління клану Чаушеску. Третій, проміжний варіант — Чилі за часів Піночета та Південна Корея до середини 80-х років.

При цьому не варто забувати, що другий варіант — не надто надійний. Звісно, сімейство Чаушеску встигло повністю віддати західні кредити (які, до речі, перед тим само і набрало задля модернізації економіки), але для народу ціна всього цього виявилася настільки завеликою (а апетити самого сімейства — такими безмірними), що врешті-решт країна вибухнула. І розстріл новою владою Ніколає та Єлени Чаушеску був за тих обставин, між іншим, своєрідним актом гуманності — адже саме в тих краях існувала традиція садовити різну нечисть (у тім числі й політичну) на осиковий кілок...

При цьому ми навіть не розглядаємо квазіреформи, які влада проводить, щоб набити бюджет народними грошима, а потім набити цими грошима власні кишені; такі дійства зазвичай закінчуються революціями, після яких — нічого не поробиш — знов доводиться затягувати паски і відновлювати зруйноване.

Отож, більш-менш оптимальними (хоча й непростими) для України стали б перший та третій варіанти. І тут ми знову повертаємось до згаданих «але».

Добре, треба підвищувати ціну на газ для населення, бо неможливо дотувати без кінця з державного бюджету «Нафтогаз України», ймовірно, що справді має йтися про підвищення вдвічі, — але ж де гарантія, що таке підвищення зумовлене національними економічними інтересами, а не суто особистими інтересами кількох олігархів, які міцно сидять на «трубі»? Останню гіпотезу підкріплює той незаперечний факт, що видобуток власного (значно більш дешевого) газу в Україні не тільки не зростає (за кілька років його можна було б без особливих проблем щонайменше подвоїти), а навпаки — падає. І ще один момент: чому це всі, хто доривається до торгівлі газом, збагачуються у сотні разів швидше, ніж зростають економічні показники країни?

Комунальні платежі мають бути сумірні із реальною вартістю послуг. І це незаперечний факт. Але саме з реальною, а не встановленою корумпованими чиновниками. Завищення цієї вартості доводиться хоча б тим фактом, що за воду ті, хто встановив лічильники, платять значно менше, ніж ті, хто досі не має таких лічильників і чия плата «обчислена» бюрократичним апаратом. А фантастичні статті витрат за обслуговування будинків ЖЕКами, про що вже чимало писалося? А теплоносій у батареях опалення, який майже завжди куди більш холодний, ніж йому належить бути? Отож до чого вестиме нове зростання комунальних платежів — до досягнення нормальної якості житлово-комунальних послуг чи до зростання добробуту чиновників?

Треба скорочувати бюджетні витрати — теж аксіома. Й скорочувати істотно. Але поки що витрати на владу ростуть і ростуть. Дозволю собі навести кілька цифр. Держбюджетом-1010 передбачені витрати на функціонування всієї президентської вертикалі у розмірі 1,05 млрд. грн. проти 817 млн. грн. торік. А видатки на забезпечення діяльності Верховної Ради становитимуть 839,4 млн. грн. проти торішніх 758,1 млн. грн. З цієї суми на фінансову підтримку санаторно-курортного комплексу Ради спрямовано 67,7 млн. грн., на візити нардепів за кордон — 7,08 млн., на матеріальну допомогу задля оздоровлення народних обранців — 17,3 млн. грн. Допомога ця, до речі, надається як «причеп» до відпускних, що становлять по 38 тис. грн. на депутатську душу. Схоже, що затягувати паски — це доля простих смертних, а не «слуг народу»...

Список подібних «але» можна було б продовжити, та я зупинюся ще тільки на одному. Під час кримської зустрічі президента України Януковича та прем’єра Росії Путіна велася мова про труби українського виробництва на російському ринку. Це добре, якщо експорт наших труб зростатиме. Але чи покращиться від цього життя їхніх виробників, а не лише власників заводів? І головне — а чи йшлося на зустрічі про те, що є значно більш важливим для нашого народу (і для вітчизняної економіки, між іншим, також): про нормальні умови праці мільйонів українських заробітчан у Росії, про гідну оплату цієї праці й повагу до тих людей?

Загалом же країні буде непереливки, якщо не розв’язати найближчим часом питання з усіма такими «але» (тут і питання корупції, і податкової системи, і пенсійних фондів — щось наче робиться всюди, а потім невідь звідкіля з’являються «кадилак» від невідомого спонсора для бравих керівників міліції чи така цікава форма оподаткування розкоші, коли адміністрування нового податку коштуватиме більше, ніж надійде до скарбниці грошей...). Досить назвати проблему оновлення вкрай зношених систем опалення у містах, щоб обсяги майбутніх катастроф — у разі відсутності реформ — стали зрозумілими читачеві. Та чи відбуватимуться ефективні зміни? Чи йтимуть бюджетні гроші за призначенням? Чи вільно розвиватиметься бізнес? Думаю, у читачів уже готова відповідь: «Хотілося б, але...»

Але ані Піночета, ані де Голля навіть на обрії сьогодні не видно. То що ж, залишається варіант непопулярних реформ a la Чаушеску (зі змінами в економіці, але, передусім, зі збагаченням правлячого клану) або імітація реформ (коли всі кошти йдуть на збагачення можновладців та їхніх команд)? Дуже не хотілося б, щоб Україна покірно йшла у ті глухі кути, де вже побували інші держави.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
Газета: 
Рубрика: