Як продукувати «іншу політику»?

Олександр Солонтай — новий гість Літньої школи журналістики «Дня». Експерт Інституту політичної освіти, громадський активіст, один із лідерів об’єднання «Сила людей», який брав активну участь у революційних подіях на Євромайдані. До нового парламенту він не потрапив, однак, за його словами, про це абсолютно не шкодує: «Ми не вважали за потрібне приєднуватися до жодної з олігархічних команд і вирішили зробити те, заради чого почали створення іншого формату української політики». Під час розмови учасники порушили низку питань стосовно нововведень у прокуратурі, реформування інституту громадянства, нового виборчого законодавства на місцевих виборів, внесення змін до Конституції та створення альтернативної системи  політики в Україні.

«У ПРОКУРАТУРІ НЕМАЄ ПРОФЕСІЙНОГО ПІДХОДУ ДО НАБОРУ ПРАЦІВНИКІВ»

Катерина САДЛОВСЬКА, Львівський національний університет ім. І. Франка: — Нещодавно Генпрокурор Віктор Шокін заявив про створення «молодіжної прокуратури». Як ви оцінюєте реформу прокуратури, адже це вже третій Генпрокурор після Євромайдану?

О. С.: — Інститут Генеральної прокуратури в Україні досі не реформований. Старі посадовці діють у старому режимі, тому те, що відбувається в Україні, ставить під удар Віктора Шокіна. Залучення молодої крові у вигляді «молодіжної прокуратури» ніяк не допоможе цій системі.

В Україні з часів Євромайдану були три Генеральні прокурори, два голови СБУ, два Президенти (Турчинов і Порошенко) та один керівник МВС. Критичною точкою для Віктора Шокіна є осінь, друга річниця Євромайдану, адже виникає питання про те, хто винний у побитті студентів і які результати розслідування з початку розстрілу людей на вулиці Грушевського. Для Арсена Авакова такою точкою може стати будь-який інцидент. Перший — марш «Правого сектора» в Києві, другий — зрив проміжних виборів до Верховної Ради на 205-му окрузі в Чернігові.

Суспільство вимагає руху. Якщо його немає — потрібно міняти кадри. Це не виборні посади, тому суспільство буде тиснути на Президента і прем’єра.

Іван КАПСАМУН: — Як ви прокоментуєте конфлікт у керівництві ГПУ між Гузирем та Сакварелідзе — Касько? Чи справді останні мають намір щось змінити?

О. С.: — У прокуратурі немає професійного підходу до набору працівників. Віктора Шокіна призначили тому, що йому довіряє Порошенко, і такий особистісний підхід існує по всій владній вертикалі. Україна не має послів у десятки найважливіших країн, у тому числі — посла в Євросоюзі. Тому що підібрати людину, яка особисто лояльна і професіонально виконує свої функції, для Президента складно.

Тетяна ЛІТВІНЧУК, Київський національний університет ім. Т. Шевченка: — У зв’язку з набором іноземців на державні посади в Україні виникає питання щодо ставлення до українського інституту громадянства. Чи потрібно нам легалізувати можливість мати два громадянства?

О. С.: — У нас одне громадянство, і це має чітко перевірятися. Адже, до прикладу, на Закарпатті багато людей мають угорські паспорти, у Львівський та Волинській областях — польські, в Одеській області — болгарські, в Криму — російські.

Взагалі, людина, яка призначається на вищу державну посаду — це, передусім, показник виконання законів. Невже всі ці латвійці, грузини, британці, американці і росіяни у владі — тільки українські громадяни? Не вірю. Значить у нас не одне громадянство, а два. Чому тоді не передбачено адміністративної відповідальності за збереження другого паспорта? Якщо її немає, то треба дозволити подвійне громадянство. Я погоджуюсь на обидва варіанти.

«П’ЯТЬ ПОЛІТСИЛ ПАРЛАМЕНТУ УХВАЛИЛИ ЗАКОН «ПРО МІСЦЕВІ ВИБОРИ», ЩОБИ ВЗЯТИ ПІД КОНТРОЛЬ МІСЦЕВУ ВЛАДУ»

Марія ГЕНИК, Одеський національний університет ім. І. Мечникова: — Ви критикували закон «Про місцеві вибори». Чому? Що Україна матиме в результаті цих виборів?

О. С.: — Таке враження, що навіть ті депутати, які, здавалось би, є надією громадянського суспільства, не знають української історії. Вони не розуміють, що створили те, що вже було: партійні списки, партійну монополію, імперативний мандат — не вдасться . Ми все це проходили 2006 року після помаранчевої революції. Протягом двох років після виборів депутати не знали, як взяти під контроль українське суспільство. Тому замість децентралізації запровадили підконтрольні партійні вибори. Так в Україні 2006 року на рівні місцевої громади зникли кандидати.

От є в Україні на місцевому рівні житлові кооперативи? А молодіжні організації, редакції газет, телебачення, асоціації підприємців, клуби ветеранів, національно-культурні товариства, батьківські комітети? Їм просто заборонили брати участь у місцевих виборах, натомість — дозволили партіям. Ви чули про існування політичних партій на місцях?

В Україні взагалі немає жодної політичної партії. Є фан-клуби Порошенка, де його членів об’єднує одне — вони всі від нього фанатіють, бо поряд з ним можна щось урвати. Є ще фан-клуби Садового, Яценюка, Ляшка і Юлії Тимошенко. А партія — це об’єднання людей за ідеологічними переконаннями, які бачать, як спільно побудувати Україну. Ідеологія — це структура, програма, в яку вірять члени партії, тому їх небагато.

П’ять політичних сил парламенту ухвалили Закон «Про місцеві вибори» не з метою побудувати місцеве самоврядування, а з метою взяти під контроль місцеву владу. Тим самим вони зрадили усе, що говорили перед цим — децентралізацію, місцеве самоврядування, громади, щоб їхні люди на місцях прийшли до влади.

Президентська команда думає так, як думав Янукович: «Зробимо такий закон, щоб забрати побільше місцевої влади. Тоді ми триматимемо країну під контролем». Подивіться на Януковича — чи багато місцевої влади він взяв? Спочатку всі скажуть Порошенкові: «Так, ми за тебе!», зайдуть під його проводом до місцевої влади, а потім скажуть: «До побачення!». Тільки він особисто нестиме відповідальність за ситуацію і разом з Кучмою, Ющенком та Януковичем буде дискредитованим президентом.

Команда Порошенка могла б виграти ці місцеві вибори, не беручи в них участі. Вона могла сказати: «Закликаємо всіх: волонтерів, активістів, ОСББ, мікрорайонні комітети, будинкові комітети, батьківські збори, журналістів, активістів, профспілки — всі йдіть на місцеві вибори і займіться місцевими справами». У результаті багато молодих людей на місцях включилися б у цей процес. Вони були б лояльні до Президента, якби він регулярно з ними зустрічався. 

Замість того, щоб мислити стратегічно, наші лідери мислять категоріями «тут і зараз», і ця логіка їх погубила. У Порошенка стільки повноважень, що він не може ними розпорядитися.

Адміністративно-територіальна реформа і програма децентралізації мала альтернативу — залишити старий закон із внесеними змінами щодо двотурових виборів міських голів. До цього треба запровадити обмеження політичної телевізійної реклами, чого так і не зробили, зобов’язати всіх кандидатів спілкуватися з людьми, а не вести агітацію через телевізор. Також потрібно посилити відповідальність за підкуп і фальшування. Усі конкуренти Порошенка були б усунені, тому що вони не вміють робити вибори інакше, ніж за гроші.

Окрім цього, потрібно розпустити ЦВК, адже немає жодного аргументу, чому вона повинна функціонувати в Україні. ЦВК політично, юридично та психологічно не здатна проводити чесні вибори. Але Верховна Рада прийняла новий закон, згідно з яким ЦВК створює по всій Україні не 225 окружних виборчих комісій, як це було на парламентських чи президентських виборах, а 1000 територіальних виборчих комісій.

Мені як потенційному політикові вони дали величезні преференції. А для країни зробили велику біду. Партіям вигідний цей закон. Я як експерт Інституту політичної освіти, який десять років викладає місцеве  самоврядування, відповідаю з точки зору інтересів країни: через 10 — 20 років  це матиме незворотні наслідки. Замість того, щоб стимулювати створення ОСББ, самоврядування, будинкових, квартальних, вуличних комітетів, нам вчергове пропонують голосувати за олігархічні партії. Таким чином вони втратили шанс на продовження своєї політичної кар’єри. У нас давно вже не було президента, який має шанс бути обраним на другий термін. Кучма отримав цей шанс шляхом фальшування і крові на своїх руках. А Ющенко навіть у другий тур не потрапив. Янукович не брав участі у виборах. А Порошенко також іде по їхньому помилковому шляху.

«ЦЕЙ ПАРЛАМЕНТ НЕ ПРОЖИВЕ ВСІ П’ЯТЬ РОКІВ, ДОСТРОКОВІ ВИБОРИ НЕОДМІННО БУДУТЬ»

Оксана ГРУБА, Львівський національний університет імені Івана Франка: — Яка найбільша проблема цього парламенту? Чи не допускаєте ви дострокові вибори?

О. С.: — Цей парламент не проживе всі п’ять років, дострокові вибори неодмінно будуть. Найшвидший термін — це весна 2016 року, найпізніший — кінець 2017 — весна 2018 року. Наприкінці жовтня 2017 року в Україні відбудуться другі чергові місцеві вибори, якщо ухвалять проект змін до Конституції. Таким чином, жовтень 2017 року може стати для всіх компромісною датою позачергових парламентських виборів.

Якщо скасують депутатську недоторканність, то до наступної ВР не потрпить велика кількість бізнесменів, які туди пішли виключно заради «корочки» імунітету.

Для того, щоб пройти до сьогоднішнього парламенту, політичні партії витратили величезну кількість грошей. Але якщо ми хочемо отримати іншу політику та інших народних депутатів, людям треба збирати гроші для своїх кандидатів, підтримувати їх, разом із ним брати участь у виборчій кампанії та голосувати. Тоді вони не відпрацьовуватимуть чиїсь гроші, а працюватимуть на нас. Тому треба запровадити законодавство про політичні партії, про політичні фонди, про відкриті списки на виборах, в якому передбачатиметься оплачувана державою політична реклама. Новий формат політики — це не нові обличчя, форма чи дизайн, це — зміст і якість. Ми можемо одне й те саме загортати в різні обгортки, але «цукерка» буде та ж сама.

«МІСЦЕВІ РАДИ НЕ ОТРИМАЮТЬ ПРАВА ФОРМУВАТИ ВИКОНКОМИ, ДОКИ НЕ ВІДБУДУТЬСЯ ЩЕ ОДНІ МІСЦЕВІ ВИБОРИ»

Наталія ПУШКАРУК, Київський національний університет ім. Т. Шевченка: — Олександр Єльяшкевич під час зустрічі з Літньою школою журналістики «Дня» зазначив, що зміни до Конституції можуть надати Президентові майже необмежені повноваження. Яка ваша оцінка?

О. С.: — Саме так, якщо прочитати текст змін до Конституції, то ми побачимо, що районні та обласні державні адміністрації змінюються на префектури, а функції виконавчої влади на місцях, у районах та областях виконуватимуть райвиконкоми та облвиконкоми при районних та обласних радах. Президент не представляє виконавчу владу на місцях, але має можливість її контролювати, скасовувати її рішення, розпускати. Якщо вони порушують закони України, Президент через префекта має право призупиняти їхні повноваження.

Але в проекті змін до Конституції є перехідні положення, які будуть скасовані лише тоді, коли в Україні двічі відбудуться місцеві вибори. Тобто тільки через два роки місцеве самоврядування розширить свої виконавчі функції й відокремиться від держави, уже не буде обл— і райадміністрацій, а натомість з’являться префектури. Районні та обласні ради не отримають права формувати виконкоми, доки не відбудуться ще одні місцеві вибори. Всю країну заполонили інформаційною атакою про те, «чи є в Конституції особливий статус Донбасу», щоб ніхто не звернув увагу на цю ключову річ.

Наталія БЕЗВОЗЮК, Одеський національний університет ім. І. Мечникова: — Ви родом із Закарпаття, у 2006 — 2010 роках були депутатом Закарпатської обласної ради і знаєте ізсередини ситуацію в регіоні. Ви можете назвати етапи деградації, яка призвела до ситуації в Мукачеві? Як вирішувати цю ситуацію? Чи можуть кадрові зміни, які там проводить Президент, покращити ситуацію?

О. С.: — Справді, відбувалася деградація, адже виходить, що в Україні в будь-яке місце може прибути колона озброєних людей і чинити, що захоче. І в будь-якій точці України в будь-який момент може виникнути така сама ситуація — їх уже були десятки. Але події в Мукачеві стали відомими лише тому, що там убили людину, а далі під’їхала міліція і почались вибухи. До цього не була готова жодна зі сторін — ані Президент, ані «Правий сектор», ані росіяни, які намагаються розхитувати ситуацію, та ще й у Західній Україні.

Але держава має зробити національний висновок із ситуації, що склалася, — або всі недоукомплектовані збройні формування входять до Збройних сил України, або їх розпускають. Станом на сьогодні відсутність порядку загрожує більше, ніж зовнішній ворог. У зоні АТО воювали підрозділи МВС і «Правого сектору», то чому ж немає єдиного управління силовим блоком? Крім цього, виникла потреба громадського контролю над силовими органами, адже у нас є відповідний закон, який не реалізується, і немає навіть повного переліку силових органів.

«ДЕМОНТАЖ «СИСТЕМИ КУЧМИ» НЕ ВІДБУДЕТЬСЯ ЗА ПОРОШЕНКА, БО ВІН Є ЧАСТИНОЮ ЦІЄЇ СИСТЕМИ»

Олена ЛИТВИНОВА, Львівський національний університет ім. І. Франка: — Ви багато подорожуєте, прокоментуйте, будь ласка, як змінюється наша країна, і в якому стані ми перебуваємо зараз?

О. С.: — Справді, цього року 125 зі 150 днів я провів у поїздках Україною. Я дивлюся на те, що відбувається в регіонах, і вкотре переконуюся, що між ними немає особливої різниці. Звичайно, є певні нюанси, але очевидно, що Україна єдина. Два найнетиповіших регіони — Донбас та Крим зараз фактично не під нашим контролем. Усі інші більш-менш одноманітні: русифіковані міста, україномовні села, одна-дві заможні родини на село, 10 — 20 на селище, чотири-п’ять олігархічних кланів у кожному регіоні, одна-дві містечкові політичні сили у вигляді підконтрольної комусь політичної команди, чотири-п’ять телеканалів на кожен регіон, 10 — 20 ЗМІ, домінування національного ТБ як засобу комунікації. Усюди багато заробітчан, які рятують регіон від безпросвітної бідності, «закачуючи» неформальними каналами кошти. Також скрізь розквіт корупції — багато хто отримує півтори-дві з половиною тисячі гривень і робить вигляд, що на ці гроші живе. Хоч є люди, які справді живуть за ці гроші — бідаки-пенсіонери, для яких 50 гривень — це гроші. Також у людей помітно згас інтерес до читання літератури.

Марія ВОЛОШИН, Львівський національний університет ім. І. Франка: — На одному із круглих столів у «Дні» ви сказали, що «Порошенко не без допомоги Кучми, а Яценюк не без допомоги Пінчука стали тими, ким вони є тепер». У якому стані перебуває країна, якщо досі в Апеляційному суді Києва триває розгляд «справи Гонгадзе — Подольського»? Як нам вибратись із «системи Кучми — Януковича»?

О. С.: — Очевидно, розгляд цієї резонансної справи досі гальмується. Демонтаж системи не відбудеться за Порошенка, бо він є частиною цієї системи. Він гарантує недоторканність попереднім президентам — Кравчуку, Кучмі, Ющенку. Так залишатиметься доти, доки в Україні не відбудуться первинні реформи, які можуть стати ключем до наступного етапу. Насамперед — це зняття недоторканності, запровадження справжнього правосуддя, децентралізація, створення реального самоврядування, реформування правоохоронних органів. Другий етап — деолігархізація економіки. Тож або представників старої системи не стане, і тоді треба буде просто дати історичну оцінку їхньої діяльності, або постане питання про притягнення їх до відповідальності за кримінальними справами. Найперше Кучми — за «справу Гонгадзе — Подольського».