Публіка виявляє ненаситну цікавість до всього, за винятком того, що дійсно варто знати.
Оскар Уайльд, видатний ірландський англомовний поет, драматург, прозаїк, есеїст

20 років першій чеченській: той самий КГБ-style

3 грудня, 2014 - 10:41
ФОТО З САЙТА ZAPISKIPROSTOZURNALISTA.BLOGSPOT.COM

Кілька місяців тому мені до рук потрапила книжка «Чечня. Жизнь на войне» , яку її автори — російські правозахисники — ще називають «Чечня для «чайників». Добірка свідчень про чеченські війни, детальна хроніка подій та історична довідка, аналіз причинно-наслідкових зв’язків. По суті, — все, що треба, щоб зрозуміти, чим ця війна була для Росії, та як вона вплинула на російське суспільство; все що треба, щоб зрозуміти масштаби катастрофи та відчути сором.

Чому сором? Бо раптово виявляється, що життя в нас взагалі ніколи мирним не було. Під час першої чеченської загинуло до 50 тисяч мирного населення, з них — від 20 до 29 тисяч — тільки під час взяття Грозного взимку 1994 — 1995 років. Ці цифри маємо виключно завдяки роботі правозахисників, передусім — «Меморіалу», на який зараз у Росії розгортають полювання. Так само, як тільки завдяки польовій роботі дослідників маємо уявлення про орієнтовну кількість загиблих під час другої чеченської війни — від 15 до 25 тисяч, із котрих від трьох до п’яти — зниклі безвісти, досі не знайдені.

Чечня — колосальна трагедія, про яку всі начебто знають і начебто щось чули (ну хто не чув про чеченські війни?), але яка залишилася на узбіччі, десь там, на далекому Кавказі, чимось мало значимим для нас і для Заходу (бізнес-езюжуал!). Хоча саме Чечня була поворотним моментом. Стало зрозуміло, що радянський авторитаризм нікуди не подівся, що він продовжує жити. Тільки той факт, що в Росії так і не відбулося жодного серйозного судового процесу щодо скоєних силовиками злочинів,  є більш ніж показовим.

Після Чечні не могло не бути російсько-грузинської війни, російсько-української. І не може не бути (рано чи пізно) російсько-«західної». Хоч у «холодній», хоч у «гарячій» формі.

А ще, гортаючи хроніку чеченських воєн, розумієш, що Кремль став просто до непристойності передбачуваним. Ідуть роки, світ змінюється, а в Москві на марші — той самий КГБ-style. Це відчутно як у вульгарних жартах Володимира Путіна, так і в інструментах колонізації, які використовує російське керівництво.

Штучно створена Москвою «опозиція», яка дивним чином виявляється озброєною танками, «Градами» та «Ураганами», війська без упізнавальних знаків, масовий терор, викрадення та катування людей, позасудові страти. Ні, це не про Донбас. Точніше, так, це про Донбас, але спершу була Чечня. Ті самі симптоми. Навіть Гіркін-Стрєлков той самий.

Якби не книжка про Чечню для «чайників», можливо, я, так само, як і багато хто з моїх колег, шукала б паралелі не в сутності явищ (небажання Росії відпускати певні території зі своєї сфери впливу), а в назвах. Була ж у РФ контртерористична операція на Кавказі? Була. А в Україні зараз — антитерористична операція, так само проти «сепаратистів». Ця логіка порівняння лежить на поверхні, але вона — хибна. Замість того, щоб заглибитися в зміст, дехто віддає перевагу суто філологічним паралелям, забуваючи, хто в цій війні — агресор, а хто — обороняється, ігноруючи той очевидний факт, що «ДНР»-«ЛНР» — лише технологія окупації, при всіх «але» та при наявності ідейних з того боку.

Минулого тижня, якраз у день 20-ї річниці першої чеченської війни, в Києві відбувся показ стрічки про масове вбивство чеченців у селі Новиє Алди в лютому 2000 року, яке забрало життя, за різними даними, від 56 до 60 осіб. Слова присутнього на показі чеченського дисидента Майрбека Вачагаєва  остаточно розвіяли всі мої сумніви. А говорив Майрбек саме про згадані вище паралелі між чеченськими та українськими подіями. Зокрема — про інформаційну війну та «обробку» Заходу. Під час першої чеченської європейці виявилися занадто лояльними до чеченців та їхньої боротьби, але вже під час другої війни на Кавказі цю точку зору вдалося виправити — так, як це потрібно Москві. Вачагаєв, колишній генеральний представник Чечні в РФ, який після початку першої чеченської кампанії провів у «Бутирці» вісім місяців за сфабрикованими обвинуваченнями, посилаючись на свій досвід, радить нам не розслаблятися. Він прогнозує, що російсько-українська війна триватиме. Каже: — не треба ілюзій щодо «інших часів», «наближеності України до Європи» і того, що «в Путіна не підніметься рука».

Наостанок — про ще одну потенційну паралель.

Один із ключових елементів перемоги Кремля в Чечні полягає в тому, що йому вдалося знищити політичне ядро опору, залишилася невелика купка тих, хто здатен на збройну боротьбу, але зовсім не лишилося тих, хто може продукувати смисли. Здається, сьогодні, окрім танків та «Ураганів», це найбільш очевидна загроза й для України.

Марія ТОМАК, Центр громадянських свобод
Газета: 
Рубрика: