Борис ФIЛАТОВ: «Ми маємо обирати нові шляхи»

Міський голова Дніпра Борис ФІЛАТОВ, усупереч традиції, що склалася, не хоче ремонтувати свій робочий кабінет, аби даремно не витрачати бюджетні кошти. Він сидить за дубовим столом своїх попередників, на якому красується фігурка біса. У кабінеті немає портретів керівників держави, зате є бюст Шевченка й картина, написана пораненим бійцем АТО, на якій зображено місто майбутнього. «З Дніпром пов’язано все, що у мене є, — говорить він. — Я прожив тут усе життя, й з безліччю куточків пов’язані  спогади. Дніпро для мене — єдине ціле. Якщо ви кохаєте жінку, ви кохаєте все в ній — це цілий комплекс складних відчуттів». Борис Філатов сподівається з часом здивувати країну, перетворивши рідне місто на процвітаючий мегаполіс. Його формула успіху проста: «ніколи не опускати рук, бути оптимістом, вірити у свої сили, багато й важко працювати». Нагадаємо, за підсумками 2016 року «День» нагородив Бориса Філатова однією зі своїх символічних «корон» — «за приклад якісного управління містом». Про робочі будні міського голови Дніпра — в інтерв’ю газеті «День».

— Зараз багато людей лають владу — не шкодуєте, що стали міським головою?

— Відповідаю одразу — ні, не шкодую. Робота дуже цікава, але важка й пов’язана з великим емоційним напруженням. Постійне перебування в міськраді, відрядження, виїзди. Хоча така робота дає великі можливості для самореалізації. Тут слід бути фахівцем у всьому, починаючи з кадрової політики й закінчуючи міським господарством. Потрібні професійні знання, й щодня для себе щось нове відкриваєш у такому величезному місті. І не лише в господарстві, а й у людях зокрема. Тому вважаю, що це вершина моєї професійної кар’єри. Я багато ким був — і журналістом, і адвокатом, і підприємцем працював в облдержадміністрації, й народним депутатом, але тут, звісно, треба бути універсалом.

А з приводу того, що лають владу — проблема, в першу чергу, полягає в тому, що в умовах війни, економічної кризи, зубожіння, невизначеного майбутнього люди владою незадоволені. А мер — людина, яка владу втілює. При цьому в місцевого самоврядування свої завдання й звинувачувати мене в тому, що високі тарифи на комунальні платежі, — не можна. Адже не ми ці тарифи встановлюємо, і є об’єктивні життєві реалії. У той же час, за соцопитуваннями, сьогоднішній рейтинг у мене десь 49%. Вважаю, що це досить висока підтримка. Люди бачать, що влада змінюється, вона стає відкритішою, запускаються великі інфраструктурні проекти, наприклад добудова метро. Та просто вперше за багато років у місті чистять дороги й можна нормально пересуватися, хоча зима цього року сніжна.

«2017-й — ЦЕ РІК ТРАНСПОРТУ»

— Які напрямки роботи вважаєте пріоритетними цього року?

— Ми вже оголосили, що 2017 рік — це рік транспорту. У місті, на догоду приватним перевізникам, муніципальний електротранспорт був фактично знищений. Людей возять на так званих «скотовозках». Хоча пересувний склад зараз трохи покращав. Але у перевізників є певна картельна змова — користуючись рішенням попередньої влади, вони підняли ціну на перевезення. Нам удалося цю ситуацію мінімізувати, але не так, як хотілося б. Проте ми є заручниками — я маю на увазі і мерію, і городян. У нас і так багато воєн, пов’язаних зі зсесенням незаконних МАФів, бігбордів, йде боротьба з нелегальними парковками. Тому відкривати черговий фронт було б неправильно — довелося домовлятися. Але я все одно схиляюся до того, що ці питання не вирішити адміністративними або судовими методами, закручуванням гайок. Усе одно треба знаходити компенсаційні механізми. І якщо ми хочемо навести лад, то однозначно треба розвивати електротранспорт, перерозподіляти маршрути. Це серйозна логістична програма, пов’язана з низкою кроків. Перше, купівля рухомого складу. Минулого року ми придбали 13 нових білоруських тролейбусів. Нинішнього року ми плануємо купити десь 50 тролейбусів, причому ведемо переговори про придбання в лізинг, фактично на умовах кредиту. Крім того, ми ремонтуємо пересувний склад — тролейбуси й трамваї, щоб не соромно було зайти у вагон. Але пересувний склад не вирішує всіх питань. Ми збираємося ремонтувати колії, переїзди, вирівнювати рейки.

І, нарешті, транспортна реформа передбачає зміну самої маршрутної сітки. Провели вивчення пасажиропотоків, залучали навіть дані мобільних операторів. Ми у кілька етапів змінюватимемо всю схему, прибиратимемо «задвоєння» маршрутів. Приватні перевізники дуже нервують, побоюються, що від їхніх послуг ми можемо відмовитися. Це серйозна проблема, й вона вимагала залучення фахівців Вінницької мерії, які стали моїми радниками. Цього року на розв’язання транспортної проблеми ми виділяємо рекордну цифру — близько 770 млн гривень.

ФОТО НАДАНО ПРЕС-СЛУЖБОЮ ДНІПРОВСЬКОГО МІСЬКОГО ГОЛОВИ

Але в цілому пріоритетів багато. Наприклад, капітальний ремонт 10-12 шкіл-тисячників, де вчиться багато дітей. У кожній з них будуть відремонтовані дахи, замінять вікна й двері, облаштують прилеглу територію, посадять дерева. Ми підрахували, що за найближче п’ятиліття ремонт шкіл дозволить заощадити на комунальних платежах з урахуванням використання енергозбережних технологій близько 40 млн гривень.

Крім того, у нас заготовлені проекти на реконструкцію 57 вулиць. Це не просто зміна дорожнього покриття й тротуарів, а й облаштування безбар’єрного середовища, що полегшить життя людей з особливими потребами. Ми хочемо помістити під землю сміттєві баки й купити спеціальні сміттєвози, які діставатимуть ці баки спеціальним маніпулятором. Збираємося купувати для прибирання тротуарів відповідну техніку.

Місто в украй запущеному стані, й, природно, надходить величезна кількість нарікань звідусіль, але є й позитивні зміни. Ми відновлюємо вуличне освітлення там, де його не було десятиліттями. Плануємо цього року зробити підсвічування мостів із застосуванням світлодіодів. І ще плануємо відремонтувати фасади як мінімум 10-15 історичних будівель. Поступально йтимемо вперед і концентруватимемо фінансові ресурси у певних напрямках.

«ЗАОЩАДЖЕНЕ — ЦЕ ЗАРОБЛЕНЕ»

— Чи достатньо коштів у міському бюджеті для реалізації цих планів?

— Щодо коштів — є питання. Цього року через об’єктивні причини, починаючи з підвищення мінімальної зарплати до 3200 гривень і закінчуючи тим, що на нас уряд спустив оплату комунальних платежів скрізь і всюди, бюджет розвитку скоротився. Тобто рік 2017-й не буде таким «жирним», як 2016-й. Це, звісно, проблема, хоча не така, як в інших територіальних громадах. Я говорив з колегами, багато хто обурений. У нас ситуація не критична. Більше того, я бачу запас, своєрідну «подушку безпеки». Ми 2016 року внаслідок того, що відбувалися структурні зміни, не приділяли достатньої уваги прибутковій частині. Але я вважаю, що заощаджене — це зароблене. І буквально з наступного тижня почнемо закручувати гайки за системою закупівель Prozorro і за іншими процедурами. Ми підемо з фінансовим аудитом у комунальні підприємства, бо, чесно скажу, деякі з них для мене — це «ями». Що там відбувається і хто чим займається — я не розумію. У нас дійдуть до них руки, й однозначно буде опір, виступи у ЗМІ й істерики, але з урахуванням того, що в міста скоротилася прибуткова частина, ми хочемо заощаджувати й адмініструвати доходи. Благо, що є взаєморозуміння з ДФС. Дивитимемося ситуацію щодо зарплат «у конвертах», щодо акцизів, земельних податків, і я думаю, що за рахунок внутрішніх резервів ми знайдемо компенсаційний механізм.

— Чи буде продовжене будівництво дніпровського метрополітену?

— Так, будівництво буде продовжене. Я вам скажу, що зараз у суспільстві такий скепсис, що ніхто й не вірить. Але можна під’їхати до центрального універмагу й подивитися, що там уже стоїть новий кран. Два дні тому я збирав підрядників і субпідрядників. І чітко поставив завдання: вони мають розпочати вибухові роботи наприкінці березня — на початку квітня. Мені гарантували, що в установлений термін вони готові розпочати підземні роботи. Зараз залишилися деякі паперові питання, отримання будівельних ліцензій, вирішення питань з енергетиками. За той час, коли метро не будувалося, приватні забудовники примудрилися отримати земельні ділянки там, де проходитимуть гірські вироблення. Тепер веду з ними переговори, щоб дати їм інші ділянки, треба якось домовлятися.

«У ДЕЯКИХ КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ, ЯКІ ПОСТАЧАЮТЬ ТЕПЛО, НАМ ВДАЛОСЯ ЗНИЗИТИ ТАРИФ ВІД 15 ДО 50 ВІДСОТКІВ»

— Ви пообіцяли містянам знизити тарифи на тепло. Чи вдалося це на практиці?

— У деяких комунальних підприємствах, які постачають тепло, нам удалося знизити тариф від 15 до 50 відсотків. Ситуація у них різна, але всі вони почали нараховувати плату за приладами обліку, які встановили майже у 95% будинків. Крім того, ми займалися питаннями, пов’язаними із заміною устаткування котелень на сучасніше й менш енерговитратне. Отже, за результатом, містяни не отримали таких убивчих платіжок, як, наприклад, у Києві, коли це мало не викликало соціальний вибух.

— Що дасть впровадження електронного квитка для проїзду в міському транспорті?

— Дніпро був одним з основних провайдерів цього проекту, який підтримали керівники п’ятнадцяти міст і глави кількох облдержадміністрацій. Цей законопроект дуже успішно пройшов у Верховній Раді. Електронний квиток — це те, що я обіцяв під час виборчої кампанії. Він дозволить чітко контролювати економічну складову й прозорість тарифу на проїзд. Зараз ми не розуміємо, яким чином відбувається ціноутворення. Перевізники гарно все розповідають, але ми чудово знаємо, що в кожній маршрутці сидить водій і просто збирає гроші. Немає ні обліку, ні контролю. Крім того, це дасть можливість містянам користуватися електронним квитком як наскрізним проїзним. Зараз маршрути влаштовані так, що деяким людям для того, щоб дістатися на роботу, треба робити дві або три пересадки. А з появою електронного квитка у нас буде зонування й тарифікація зі значною економією коштів. Нарешті, це дозволить розібратися з величезною кількістю пільгових пасажирів, починаючи з ветеранів АТО і закінчуючи інвалідами й пенсіонерами. Запровадження електронного квитка дасть можливість виключити зловживання як з боку перевізників, так і з боку пільговиків, які такими не є. Це прогресивна система, що діє в найбільших містах світу. Вона вже обкатана й налагоджена — від Лондона до Сингапура. Як підтвердили у міністерстві інфраструктури, першими «пілотними» містами в Україні, де ця система впроваджуватиметься, стануть Дніпро й Львів.

«СМІТТЄВА ПРОБЛЕМА» — РЕАЛЬНО СЕРЙОЗНА, І ЇЇ СЛІД ВИБУДОВУВАТИ, ПОЧИНАЮЧИ З КВАРТИР»

— Одна із загальнонаціональних проблем — «сміттєва», що набула особливо гострого характеру у Львові. Як до цієї проблеми підходять у Дніпрі?

— Сміттєву проблему можна розділити на кілька частин. Я вивчав її, коли відвідував сміттєспалювальні заводи, приватні підприємства. Тому вважаю, що якоюсь мірою будівництво сміттєспалювального заводу — це певна ілюзія. Я поясню чому. Ось, наприклад, в Анкарі приватні інвестиції в сміттєспалювальний завод становили близько 320 млн євро. Я розмовляв з його власником і з представниками компанії з переробки сміття — ця тема «злітає» лише в тому випадку, якщо є встановлений на законодавчому рівні акт про «зелений тариф» і довгостроковий договір з мерією. Тобто є монопольний контракт. Інакше вкладення не окупаються, хоч би що там розповідали.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

До того ж, усе залежить ще й від так званої «морфології» сміття. Хоч як це дивно, сміття в кожному місті різне, у нього різна історія поховання, й усе це треба вивчити. Я чесно кажу, що мало вірю в сміттєспалювальний завод, хоча ми ведемо переговори з японською компанією і є пропозиції китайських інвесторів. Зараз як мінімум ми хочемо ввести в експлуатацію 2017 року сортувальні лінії, які ми встановимо на полігоні. І ці лінії сміття розбиратимуть на фракції. Тут багато залежить і від перевізників. Тому що ця тема може мати економічну складову, якщо все збудовано в єдиний логістичний механізм. Зараз сміття, яке доїжджає на полігон, вже знецінене. Тому що перевізники його перебирають і витягують з нього найкоштовніше. А коли воно приїжджає на полігон, то вже й дістати з нього нічого.

Сміттєва проблема — реально серйозна і її слід вибудовувати, починаючи з квартир. Немає сенсу змушувати громадян сортувати сміття у себе вдома в різні пакети, притому, що все це складається в один сміттєвоз, і потім сміття перебирають напівпідпільні компанії. Але дорогу осилить той, хто йде. Поки я не бачу критичної ситуації в Дніпрі, хоча жителі селища Діївка скаржаться на полігон. Зараз ми консультуємося з компаніями, які хочуть добувати там газ. Вони буритимуть і реалізовуватимуть цей газ, але у нас не збігаються економічні підходи. Вони вважають, що мають забирати все до копійки, а я вважаю, що мають ділитися прибутком з містом. Зараз запущені різні механізми, і я думаю, що в недалекому майбутньому це дозволить ситуацію зі сміттям виправити.

«ЯКЩО МИ ХОЧЕМО ПОБУДУВАТИ ПОЛІТИЧНУ НАЦІЮ, ТО ПОВИННІ ДУМАТИ, ЯК НАМ ОБ’ЄДНАТИСЯ»

— Який український історичний герой вам близький?

— Мені подобаються люди на кшталт В’ячеслава Липинського. І в першу чергу його знамениті «Листи до братів-хліборобів». Ця людина мала системну дискусію з Дмитром Донцовим. Вони були в не дуже добрих стосунках, але, на мій погляд, один одного ніби доповнювали у своїх думках. Логіка Липинського, його теорія політичної української нації, мені близькі по духу ще в тому плані, що сам Липинський був поляком, який себе «призначив» українцем. Я вважаю, що він поки дуже недооцінений. Користуючись своїм впливом у Дніпрі, мені вдалося переконати перейменувати одну з вулиць міста на вулицю Липинського.

— Свого часу в Берліні стався важливий процес — приєднання, підтягування «соціалістичної» частини міста до «буржуазної», в якому були задіяні дизайнери, архітектори й навіть психологи, щоб полегшити людям розставання з минулим. Чи цікавилися в Дніпрі цим досвідом, і чи не вважаєте це питання важливим?

— Чесно кажучи, для мене це нове. Коли ми були в Берліні з візитом за обміну досвідом, то нам про це не розповідали. Берлін — дуже еклектичне місто, де досі видно диспропорції, хоча минуло вже десятиліття після об’єднання. Але якщо ми говоримо про позбавлення парадигм минулого, то в першу чергу, я вважаю, треба йти через об’єднувальні речі. Зараз знову порушується питання про прискорену українізацію, скасування святкування 9 травня або 8 березня, але ці питання, на мій погляд, не є дуже вже актуальними. Можна із цього приводу багато сперечатися, але зараз такі питання роз’єднують. 2014 року, коли почалася «російська весна», ніхто в Дніпропетровську не з’ясовував, хто якої національності. Ми просто розуміли, що якщо ми хочемо побудувати політичну націю, то мусимо думати, як нам об’єднатися. Не можна повернутися у міфологію початку ХХ століття, ми маємо обирати якісь нові шляхи. Звісно, це довга і філософська розмова, але я відчуваю інтуїтивно, що коли народ озлоблений, коли він доведений до зубожіння, починати це все піднімати не варто.

«З 2014 РОКУ Я ПРОСТО НЕ ПІДНІМАЮ ГОЛОВИ»

— Що вважаєте своїм головним досягненням на посаді міського голови?

— У практичній площині це, напевно, запуск будівництва метрополітену. У політичному плані — що вдалося зберегти депутатську коаліцію більшості в міській раді, керованість процесами, незважаючи на те, що в місті є сили, не налаштовані на жодний компроміс. Мене самого дуже багато хто звинувачує в тому, що я безкомпромісна людина, яка постійно воює, емоційно ображає опонентів у соцмережах. Але я просто знаю чудово ситуацію зсередини, у них було бажання як мінімум обмежити мої повноваження, а як максимум відправити мене до в’язниці. І вони для цього докладали неймовірних зусиль, вигадували різні комбінації, але все виявилося марним.

— Як ви розпоряджаєтесь вільним часом, якщо він у вас з’являється?

— З вільним часом важко, бо на роботі сиджу до самої ночі, зокрема й у вихідні. Друзів тепер бачу рідко, хоча раніше ми разом каталися на мотоциклах, подорожували. З 2014 року я просто не піднімаю голови. Що стосується особистого життя, то це, звісно, сім’я. Своїй дружині я дуже вдячний за розуміння — у неї свого часу був період відторгнення моєї політичної кар’єри. Але зараз вона сама долучилася до питання розвитку спорту. Я приходжу додому й слухаю за вечерею розповіді про міську федерацію легкої атлетики, про ремонт стадіонів і про те, як спорт впроваджуватиметься в школах. Але коли бувають вихідні — це дача, це собаки, це сауна.

Зараз читаю одразу три книжки — вони просто різні. Перша — це український переклад «Пригод бравого вояка Швейка». Її мені подарував новий голова «Приватбанку» Олександр Шлапак. Він привіз дуже хороший переклад, дуже соковитий, і читається книжка зовсім інакше. Хоча пригоди Швейка читав три або чотири рази. Друга книжка — про дореволюційний Катеринослав. Я вважаю, що як міський голова маю розширювати свої знання про наше місто. Прочитав, наприклад, що сто років тому в Катеринославі проживало православних близько 80 тисяч, а юдеїв — близько 60 тисяч. Тобто пропорції були майже однакові, не кажучи про те, що жили ще й католики, вірмени, лютерани. Місто у нас багатонаціональне й зараз. Як міський голова я маю знати, хто такий Олександр Поль або Андрій Фабр, чиїми іменами названі вулиці й проспекти. А третя книжка аналітичного плану — вона присвячена дослідженню, чому нації занепадають. Це для того, щоб розуміти процеси, що відбуваються в сучасному світі. Адже ми живемо в період змін і маємо бути готовими до будь-яких викликів. Але, взагалі, особисто я дивлюся в майбутнє з оптимізмом і часто згадую приказку: «Очі бояться, а руки роблять!».