Час «Ч» уже настав

Російські політики та агітпром тріумфують: «Північний потік-2» побудований і скоро, мовляв, запрацює. Давайте розберемося, що з цього правда, а що фантазії Кремля, чому цей проєкт став можливим і якою є небезпека для України? Дійсно, будівництво газопроводу завершено, але час початку його роботи — поки під питанням. Є низка причин, які можуть загальмувати потік газу через трубопровід, хоча всім нам потрібно розуміти, що рано чи пізно це станеться, оскільки його вже побудовано.

Одразу зазначимо, що ПП-2 став можливим, тому що політичний тиск, економічний зиск і корупція були поставлені над цінностями демократії та міркуваннями безпеки. І якщо для головного організатора і лобіста цього проєкту — Росії якісь там західні цінності чи демократія мало чого варті, то для європейських країн це, здавалось би, основа буття. Але, як бачимо, на цю основу іноді можна наплювати. Серед головних лобістів газопроводу в Європі, звичайно, Німеччина, а також Австрія, Франція, Італія…

Насправді потужностей, які існували до будівництва «Північного потоку-2», цілком вистачало, щоб забезпечувати Європу російським газом. Через основного транзитера — Україну проходить ряд магістральних газопроводів: «Уренгой — Помари — Ужгород», «Союз», «Прогрес» та ін., пропускна здатність яких на вході — кордоні РФ з Україною становить 288 млрд куб. м на рік, а на виході — кордоні Україна з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Білоруссю, Молдовою — 178,5 млрд куб. м на рік, у тому числі з країнами ЄС — 142,5 млрд куб. м на рік. Також існує газопровід «Ямал — Європа» транзитом через Білорусь, який має спроможність прокачувати 33 — 34 млрд куб. м на рік. Більше того, 2012 р. введений в експлуатацію «Північний потік» (проєктна потужність становить 55 млрд куб. м на рік), а 2020-го — і «Турецький потік» (проєктна потужність — 31,5 млрд куб. м на рік).

Після цих цифр можемо зробити висновок, що будівництвом газопроводів в обхід України Москва прагне, по-перше, позбавити нашу країну статусу транзитера російського газу (мінус у бюджеті); по-друге, внести розбрат і розколоти західний світ; по-третє, поставити Європу в більшу залежність від російських енергоносіїв; по-четверте, розв’язати собі руки для подальшої агресії проти України, а можливо, і деяких інших країн Східної Європи.

Усе це прекрасно розуміють противники будівництва ПП-2: Україна, Польща, Литва, Латвія, Естонія, які доклали великих зусиль, щоб цей проєкт залишився нереалізованим, однак протилежна сторона взяла гору. Остаточно це стало можливим після домовленостей президента США Джо Байдена (Штати підтримували групу країн-противників будівництва газопроводу, і саме завдяки американським санкціям його не збудували вчасно) та канцлерки Німеччини Ангели Меркель. Президент Польщі Анджей Дуда навіть відмовився зустрічатися з главою уряду ФРГ під час її нещодавнього візиту до Варшави. Формальна підстава — незбіг графіків, справжня — «Північний потік-2». Треба визнати, що без Ангели Меркель Путін не зміг би реалізувати цей проєкт.

Отже, газопровід побудовано, але чому росіянам зарано радіти? «Запуск ПП-2 неможливий без сертифікації Nord Stream-2 AG як незалежного оператора газотранспортної системи. І всі спекуляції на кшталт «запустимо уже» не мають ніякого сенсу, — пише у ФБ радниця міністра енергетики України Олена ЗЕРКАЛЬ. — 11 червня Nord Stream-2 AG на запит BNetzA (німецького регулятора) подала документи на сертифікацію компанії як незалежного оператора в попередньому порядку, а тільки 13 вересня в BNetzA заявили, що заявка на сертифікацію завершена, тобто всі необхідні для розгляду документи надані. Починаючи з 8 вересня у BNetzA є чотири місяці для розгляду заявки та підготовки звіту (до 8 січня 2022 р.). Далі німецький регулятор передає його Єврокомісії, що передбачено зміненою Директивою про газ. ЄК має два місяці для власного висновку і ще додатково два місяці, якщо це знадобиться. Початок роботи ПП-2 без дозволів призведе до застосування санкцій до нього».

«До того ж, ПП2 повинен пройти внутрішню перевірку на попереднє введення в експлуатацію. Тривалість етапу становить до трьох місяців, — додає Зеркаль. — Щоправда, є ще одне «технічне» питання. До моменту фізичного запуску газу по трубі ця труба повинна отримати сертифікат безпеки незалежного міжнародного сертифікатора. Nord Stream-2 AG відмовляється коментувати, яка сертифікаційна компанія обслуговуватиме ПП2 і чи залучена ця компанія до процесу попередньої перевірки. Тривалість етапу становить від одного місяця до одного року. Як не крути, а заяви про повноцінний запуск проєкту 1 жовтня дещо переоцінені. P.S. На зустрічі з Андреасом Файхтом, держсекретарем Федерального міністерства економіки та енергетики Німеччини, він запевнив, що ПП-2 не буде запущено в комерційну експлуатацію до завершення сертифікації».

Тим часом Кремль реалізовує ще один сценарій, який покликаний тиснути на Україну та Європу. «Ми вважаємо, що вже сьогодні можна говорити про те, що Росія почала використовувати Nord Stream як зброю проти України... — заявив днями керівник Офісу Президента Андрій ЄРМАК (ukrinform.ua). — За даними біржі ICE Futures, у ході торгів ціна жовтневого ф'ючерсу на газ на індекс TTF перевищила 700 доларів за тисячі кубометрів, на максимумі, досягнувши 57,25 за мегават/годину… Наразі Україна працює з партнерами — і з США, і з Європою, в тому числі Німеччиною, щоби отримати реальний правовий міжнародний механізм гарантій від ризиків ПП-2. І під час зустрічі з федеральним канцлером Меркель, і під час візиту Президента Зеленського до Вашингтона ми дійсно почули, особливо від американської сторони, про конкретні кроки, які будуть вжиті в разі настання часу «Ч». Але ми все ж чекаємо, що все ляже на папір, тому що ми маємо приклад і Будапештського меморандуму, так що Україна сьогодні має вірити не словам, а реальним крокам».

Ситуація складна й очевидна: економічні інтереси окремих європейських країн поставлені над європейськими цінностями. Одна річ — економічна і політична конкуренція різних країн в мирний час, а інша — домовленості з окупантом про будівництво газопроводу і постачання газу, якого й так вистачало, в умовах війни Росії проти України. Подібним умиротворенням агресора частина Європи фактично закриває очі на російські злочини в Україні. Це може дорого коштувати не лише українцям, а й самим європейцям, які своїми ж руками руйнують щит, що оберігає їх від «дикого ведмедя». Сподіваємося, інша частина Заходу проявить більше принциповості й не дасть Росії нагоди ще раз використати газ як зброю для реалізації своїх неоімперських амбіцій.