Факт капітуляції як акт примирення

Останнім часом відбулися декілька показових і схожих за змістом подій, які наштовхують на думку про певну сплановану кампанію. 

Перше. У Харкові 11 та 12 грудня відбулися резонансні дебати орієнтовно 30-ти письменників, дослідників, вчених, журналістів, філософів з понад десяти країн Європи та пострадянського простору — України, Білорусі та Росії. Також з гостями спілкувалися представники відомих у Харкові громадських та волонтерських організацій. Ініціаторами дебатів стали кілька німецьких інституцій, таких як Фонд С. Фішера, Культурний фонд Allianz та Німецька академія мови та поезії. Зустрічі були суто громадськими, без участі політиків або чиновників.

Обурення харківської патріотичної спільноти викликало залучення до поважного кола запрошених інтелектуалів скандальної журналістки та поетеси з Луганська Олени Заславської, яка підтримала терористичну організацію «ЛНР» і не відома якимось вагомими науковими роботами чи літературними творами.

Оскільки ініціатором запрошення луганської літераторки виступив поет Сергій Жадан, то саме йому деякі громадські активісти також висловили своє невдоволення. Проте поет вважає, що запрошення Заславської не було помилкою, бо «з ворогом треба говорити віч-на-віч».»Ніхто не приймав позицію Олени. Ми дивилися одне на одного як вороги, ніхто не змінив своєї позиції, не було братання чи якихось компромісів, — запевнив Сергій Жадан. — Йшлося про те, щоб проговорити якісь речі. Ми робили те, що нам доведеться так чи інакше робити».

Друге. Минулого ж тижня журналістка Громадського Телебачення Анастасія Станко провела майстер-клас у Школі журналістики УКУ, де розповіла про те, як добирати слова для висвітлення конфлікту на сході України. Її виступ викликав достатньо бурхливу реакцію в соцмережах — думки розділилися: є ті, хто критикує, а є ті, хто підтримує.

Наведемо один з прикладів. «Ми у своєму словнику кажемо: «українські» замість «наші». Уникаємо слова «герої». Намагаємось не використовувати слово «зачистка», яке вживає російська пропаганда. Не дуже хочеться бути схожими на них. Це слово має негативне значення, а ми ж говоримо про людей. Навіть якщо вони з ДНР. Так само ми не вживаємо слова «бандити» і «терористи», — каже Станко. 

Про що це свідчить? «Моторала» не терорист? Дивує сервільність позицій багатьох журналістів — давня хвороба українських мас-медіа. Всі хочуть про це дискутувати, але немає спільної смислової платформи.

Третє. Далі читаємо в журналі «Новое время» заголовок: «Обід з Андрієм Куликовим»: Ведучий політичного ток-шоу переконано говорить про те, що з прихильниками сепаратизму треба не воювати, а розмовляти.

Всі ці події свідчать про те, що готується певний ґрунт. Ставлення суспільства до згаданих подій ще виробляється, але громадянам вже розповідають і показують — «як треба». Давайте згадаємо — про те, що у нас АТО, а не війна, нам говорять із самого початку. Виходить те, заради чого Кремль розпочав війну проти України, поступово досягає своє мети?  

Легітимізація лірикою,

або Навіщо Європі  поетеса з «ДНР-ЛНР» та ім’я Жадана

Леся ІВАСЮК, доктор філософських наук, університет Відня, перекладач

Коли нещодавно я дізналася по австрійському телебаченню, що Сергій Жадан потрапив до п’ятірки найкращих авторів грудневих європейських рейтингів, то дуже втішилася. А коли вчора надвечір прочитала про «міжнародну дискусію», на яку Сергій Жадан запросив «поетесу» із так званої ДНР-ЛНР, його звернення до неї, а відтак коментар Юрія Винничука у «Фейсбуці»: «Тим більше, що все профінансувала Європа. І вона замовляла музику», уточнивши: «Німці замовили — німці отримали те, що замовили. У чому проблема? Це був їхній сценарій», то зрозуміла, що радість моя була завчасною.

Не буду розмірковувати про роль Жадана у цьому трагікомічному дійстві. Майже не сумніваюся, що робив він це з неабиякою долею самоіронії. У соцмережах можна прочитати різні припущення, починаючи від того, що це помилка, що автор починає працювати проти інтересів держави, аж до пояснень, що, мовляв, письменник керувався ідеалістичним покликанням, прагненням пацифікації тощо. Були й думки, що, мовляв, люди мають звикати і до такого явища, як «література «ДНР-ЛНР», і, таким чином, певні групи людей суспільства теж звикатимуть одне до одного, до ситуації, і, відповідно, до окупації...

Одначе я веду мову не про мотивацію літератора...

Знаковим є інше.

ФОРМАТ «МІЖНАРОДНОЇ ДИСКУСІЇ»: QUI BONO?

По-перше, «міжнародна дискусія», тобто такий фарсовий «літературний діалог» України, в особі її провідного літератора, з літературною «елітою» так званої Новоросії, це початок зовсім нефарсового, серйозного у своїх політично-суспільних наслідках, тренду.

Дай Боже, щоб я помилялася, але цей перший крок, зроблений, очевидно, з подачі «Європи», «німців», чи когось там іще, з добре продуманим використанням бренду Жадана, має на меті далеко не порозуміння всередині України. Якщо дивитися тверезо і зі знанням того, як прагматична Європа бачить Україну, ослаблену війною, а також роль України в Європі, то такими «дискусіями», власне, самим їхнім фактом проведення, пишеться історія визнання «ДНР-ЛНР» (навіть за умови її короткого існування), усвідомлюють це учасники та організатори, чи ні. Бо ж, питають мене колеги, чому б письменнику не зробити компліменти і не покритикувати товаришку поетесу за закритими дверима, як літератор — літераторку, як колега — колегу, за горнятком кави? Але ж потрібна була публічність і символічність. Навіщо? Для кого?..

Однозначним наразі є те, що цей «міжнародний діалог» як частина інтелектуальних дискурсів України увійде у шкільні підручники з історії. Аналогічно, терміни «Новоросія», «ДНР-ЛНР», література «Новоросії» тощо теж не зникнуть. Повзуча легітимізація оази «русскаго міра» проводитиметься іншими методами, набагато вагомішими, ніж літератори та літературні тексти, але вона продовжуватиметься. Що, звісно, не означає, що окупації не прийде кінець. Але це вже інше питання.

НАВІЩО ЄВРОПІ ЛІРИКА «НОВОРОСІЇ»?

З якого дива німцям чи, більш узагальнено, Європі, захотілося послухати «поетів» із «ДНР-ЛНР», тобто з окупованої зони? Та ще й саме тоді, коли на сході України, а, власне, на сході Європи, точиться виснажлива війна? Варто наголосити, що лише незначна частина населення в Європі розуміє, що війна точиться в їхній (нашій) же Європі, що це і їхня (наша), європейська війна. Я вже мовчу про те, що, наприклад, в Австрії населення традиційно налаштоване проросійськи і виховане на традиціях «великої російської літератури». Для більшості австрійців і СРСР, і Росія — «вєлікіє», а агресія Росії тільки підкреслює цю велич. Статистики настроїв навести не можу, але прошу повірити моєму довгому спілкуванню із представниками німецькомовних країн, зокрема Австрії. Оце сьогодні спілкувалася із професором літератури з Німеччини, який мене «заспокоював», що, мовляв, Україна належить до слов’янського простору, що громадянська війна мине, і що все у нас буде добре — він справді щиро тішився, що така «міжнародна дискусія» відбулася, і навіть оком не зморгнув, коли я переклала йому німецькою перші п’ять рядків вагінально-центричного вірша «поетеси», http://fakty.ua/207289-ni-cvetaeva-ya-ni-ahmatova-no-i-ya-poetessa-pi-ataya-s-zolotymi-ustami-donbasskimi. Почула від німця, що сучасні літературні антології і не таке витримують. Щоправда, він не знає ні історії України, ні Росії, ні СРСР. Обіцяв наступного року прочитати...

Та повернімося до головного — до наслідків таких «міжнародних дискусій».

1. Демократичність Європи, звісна річ, передбачає діалоги, форуми, дебати, дискусії, круглі столи й публічні розмови... Принципом тут є свобода думки і зібрань, а також необхідність вислухати всі сторони. Завжди є хтось, хто ці події організовує і бере на себе кошти. Є як є. Проте, коли справа доходить до загрози державним цінностям, як-от до заперечення Голокосту чи написання та розповсюдження неофашистської літератури, то за ці злочини чимало людей сидять в Австрії в тюрмі. А, наприклад, наплив мігрантів призвів до того, що для контролю ситуації зовсім недемократично зводять огорожі з колючим дротом, за якими бачимо дитячі сльози й руки на дроті. У ситуації загрози самій демократії чи суспільному порядку перестають діяти певні принципи демократії. Закономірно, що готовність до політично деконструктивних компромісів зникає.

Тому в «Міжнародних дискусіях» із представниками «літератури» Новоросії потрібно вбачати не захисний маневр, а, навпаки, непрямий спосіб політичної легітимації «ДНР-ЛНР» через літературу.

2. «Міжнародні дискусії» є свідомо створюваним інформаційним приводом для європейських медій. Те, що при цьому використовуються відомі літературні імена, не випадковість. Якщо на свою роль не погодився б Жадан, то це зробив би хтось інший. Головне — щоб публіка вірила цьому літератору і не ставила під сумнів правильність його дій. Саме тому європейський більш-менш освічений обиватель, який, безумовно, читає Жадана, зчитає в таких зустрічах традиційне «примирення публічних інтелектуалів у контексті громадянської війни в Україні» і «крок назустріч європейським цінностям», а праві й ліві проросійські лобісти в Європі матимуть з цього неабиякий інтелектуальний капітал.

3. Врешті, хочу наголосити, що наразі літературний канон світової літератури активно деконструюється. Тобто, «світова література» у сучасному розумінні, це не література якості — літературної чи естетичної — як її бачив і артикулював Гете. Ні, нині світова література — це література репрезентації, де якість літературних текстів не відіграє ролі як такої. Теорії, де переосмислюється поняття «світова література», запропонували Мадс Томсон, Оттмар Етте та інші. Ці теорії були підхоплені академічним світом. Тому готуватимемося до того, що в європейських поетичних антологіях поряд із поезією Любові Якимчук, Ірини Цілик, Оксани Забужко та інших будуть вірші «поетес» із «ДНР-ЛНР», причому з літературознавчої точки зору такий підбір текстів вважатиметься однозначно легітимним, бо це теж література, яка репрезентує і легітимує.

А перекладачі знайдуться так само просто, як і знаходяться літератори із брендовим іменем...

Навіщо «міжнародні дискусії» з «Новоросією» німцям і Європі — зрозуміло.

Навіщо вони потрібні «ДНР-ЛНР» — теж.

І зрозуміло, що для товаришки-поетеси це теж непогано.

Незрозуміло лише, навіщо це українському суспільству.