«Головним було зберегти життя людей...»

...Обстріл почався зненацька і кілька мін відразу «накрили» відділення сержанта Миколи Трасковецького. Осколки перебили кістки лівої ноги, артерію, через що він почав стікати кров’ю. Попри шалений обстріл, підлеглі все ж доправили його до медичного пункту. Непритомного.

— Врятуйте ногу — в мене ж двійко дітей, — шепотів спраглими губами Микола, перебуваючи в напівпритомному стані. — Благаю вас!..

Оглянувши пораненого, майор медичної служби Денис Закусілов розпорядився готувати чоловіка до операції. Тривала вона понад годину, але медикам вдалося виконати прохання сержанта.

Молодшого сержанта Анатолія Таранара принесли притомним, але з вогнепально-осколковими переломами кісток гомілки, стегнової кістки. До цього всього «набору» він мав ще й контузію. Тож довелося медикам і над цим чаклувати. Успішно: сьогодні Анатолій ходить своїми ногами і навіть не шкутильгає.

Я навів усього два епізоди з роботи майора медичної служби Закусілова та його колег в зоні проведення антитерористичної операції. А загалом того дня вони прооперували 20 чоловік. Під снарядами й мінами, що літали над їхніми головами, без належних медико-санітарних умов і з ризиком для власного життя.

У кожного, як писав класик, своя дорога на війну. В Дениса Закусілова вона почалася в серпні 2014-го, коли він, майор медичної служби, повернувся з Республіки Ліберія, де як лікар-хірург 56-го окремого вертолітного загону ЗС України виконував миротворчу місію. Не встигнувши як слід відпочити, був призначений начальником лікарсько-сестринської бригади, яка увійшла до складу окремої батальйонно-тактичної групи 93-ї механізованої бригади. Тож разом з її бійцями медики відбули на Донбас, де надавали допомогу не лише її особовому складу, а й інших частин і підрозділів, що перебували в секторі «Б». 

— Разом зі мною були старші сержанти медичної служби Федір Геращенко, Степан Усс, старший солдат медичної служби Федір Романов та інші фахівці-медики, призвані до війська за мобілізацією, — розповідає Денис. — А також підполковник медслужби Сергій Маринін і старший солдат Віктор Зінченко, яких командування відрядило для посилення нашого невеличкого колективу. Мали ми і мінімедпункт, розташований на базі автоперев’язувальної та кількох автівок.

24 серпня 2014 року бойовики вирішили «привітати» наших військовиків з Днем незалежності й нанесли по їхньому розташуванню кілька потужних ударів «Градами». Того дня чимало загинуло, але ще більше було поранених, які, намагаючись врятуватися від смерті, ховалися хто де, і потім, зазнавши ушкоджень, не могли самотужки дістатися медпункту. Тож медикам довелося їх розшукувати і, надавши просто на місці виявлення невідкладну допомогу, доправляти до місця своєї дислокації. Там уже їх оперували.

— У нас не було анестезіолога і ми оперували під місцевим наркозом, — відверто зізнається офіцер. — Евакуювати поранених наземним шляхом не було жодної можливості, оскільки навколо нас розташовувалися бойовики, а вертольоти не літали, бо терористи вже отримали від «старших братів» переносні зенітно-ракетні комплекси і могли їх збивати...

Письменник Віктор Астаф’єв, пройшовши фронтовими дорогами всю Другу світову, стверджував, що «ніде і ні за яких інших умов не розкривається так людина, як на війні, коли над її головою свистять кулі, але треба вставати і робити свою роботу». З розповідей бійців, якими опікувався майор медслужби Денис Закусілов, він і його побратими-медики виявилися не лише відмінними професіоналами, а й мужніми, просто героїчними людьми, зберігши життя десяткам наших солдатів і офіцерів.

Останні дні серпня, коли наше угруповання почало виходити з оточення, він пам’ятатиме доти, доки житиме.

— Таке не забувається, — згадує офіцер. — Ми, медики, йшли по так званому зеленому коридору в загальній колоні. Російські військові пообіцяли не відкривати вогню і ми почувалися у відносній безпеці. Але неждано і негадано їх артилерія відкрила по нас ураганний вогонь.

Це був вогонь на фізичне знищення людей, які ніяк їм не загрожували. Денис вижив, щоправда, осколки «прошили» і його ноги, плече. Проте, незважаючи на нестерпний біль, надавав допомогу пораненим.

Довелося йому пізнати і гіркоту полону. Але про ті дні воліє не згадувати, каже лише, що ні його, ні побратимів фізично не принижували. Шкодує лише про те, що як їхній командир не зумів зберегти життя своїм підлеглим — фельдшерам Степану Уссу та Федору Романову, які загинули, рятуючи інших.

Сьогодні підполковник медичної служби Денис Закусілов (це звання йому присвоєно після повернення з зони АТО) очолює травматологічне відділення Миколаївського військового госпіталю. За героїзм і мужність, виявлені при захисті України, мужній офіцер нагороджений орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня.

Наполеон вважав, що всіма перемогами він завдячує «пересічним солдатам, які ходять в атаки і військовим лікарям, які їх потім лікують». Істина цих слів доведена всіма війнами та збройними конфліктами, зокрема й подіями на сході України. Адже це завдяки таким як Денис Закусілов та сотням його колег тисячам наших бійців не лише повернуто здоров’я, а й врятовано життя. І одужавши, хлопці продовжують захищати Українську державу.