Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

«Любі друзі» і політична відповідальність

21 березня, 2019 - 10:49

Один з основних трендів нинішньої передвиборчої кампанії — дискусія з приводу альтернативи старим політикам. Частина кандидатів саме так себе і позиціонує, намагаючись довести свою новизну та інакшість, хоча їхня політична біографія свідчить протилежне. Візьмемо до прикладу колишній помаранчевий табір. Сьогодні він фактично представлений трьома основними колонами, які «продають» себе в абсолютно різних іпостасях і за різними соціологічними даними входять до п’ятірки лідерів президентських перегонів.

Петро Порошенко — діючий президент, який хоче переобратися на другий термін, заявляючи, що «кандидатів багато, а президент — один». Юлія Тимошенко — представляє себе як опозиція до чинної влади і пропонує «новий курс» для країни. Анатолій Гриценко — називає себе представником «демократичної» опозиції, яка є справжньою альтернативою, бо «чесних більше». Всі вони були частиною команди третього президента Віктора Ющенка: Порошенко (секретар РНБО, міністр закордонних справ), Тимошенко (двічі прем’єр-міністр), Гриценко (міністр оборони). Але з часом пересварилися між собою, хоча «любові» там не було із самого початку. Тому відповідальність за втрачені шанси і зневіру людей в постпомаранчеивй період, що зрештою привело до влади Віктора Януковича, це також їхня «заслуга».

Чи мають право «любі друзі» як ні в чому не бувало балотуватися в президенти? З юридичної точки зору — так, адже ніхто в демократичній країні не може їм заборонити, а от з точки зору моралі та відповідальності (до того ж Порошенко останні п’ять років є президентом країни) — ні.  Не кажучи про те, що насамперед потрібно вибачитися.

Підготував Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments