Мінськ. Атакуючий «миротворець»

У середу було проведено засідання Трьохсторонньої контактної групи у Мінську. Це були перші перемовини цього року після того, як у грудні Нормандська четвірка вирішила пролонгувати дію Мінська-2. Особливої інтриги вони додали внаслідок скандального епізоду з приїздом Бориса Гризлова до Києва напередодні. Нагадаємо, що Україна закрила повітряний простір для російських рейсів, а сам Гризлов перебуває в санкційному списку європейських країн, США і Канади. Ще більше питань виникло, коли на фоні мовчання офіційних осіб з’явилася інформація про те, що прилетів Гризлов зовсім не до Кучми (очевидно: навіщо летіти в Україну для зустрічі з Кучмою, якщо це можна було зробити на день пізніше в самому Мінську), а до самого Президента України. Домогтися офіційних коментарів від Адміністрації Президента було неможливо (і це підозріло!), а у самого Порошенка виявилося алібі — він відвідував Тернопільщину. Звичайно, візит на Західну Україну Президента відбувся, але це зовсім не означає, що глава держави перебував там всю добу, аж доки не відлетів Гризлов. Знову ж таки, мало б бути офіційне пояснення такої ситуації від самого Порошенка, яке так і не з’явилося. Так само, як і не з’явилося офіційних коментарів — хто саме і на якій підставі дав розпорядження порушити прийняте урядом рішення про закриття повітряного простору.

Інформація про напівтаємний візит Гризлова стала прологом до згаданої зустрічі в Мінську. І саме прес-секретар Леоніда Кучми Дарка Оліфер одразу після перемовин доповіла, що «Україна підтримує ініціативу (коли останній раз ми чули прес-секретаря Президента Святослава Цеголко з цього приводу? — ред.) представника Росії Бориса Гризлова про оголошення режиму тиші, який має розпочатися негайно». Тобто виявляється, що Росія вимагає тиші, а Україна лише її підтримує в цьому. Такі дивні висловлювання не можна розглядати без згадки про сепаратні переговори з Гризловим. Швидше за все на цих переговорах у Києві говорили саме про те, хто буде ініціатором тих чи інших пропозицій і вимог. При цьому дворічний досвід бойових дій на Донбасі доводить: якщо Росія говорить про мир, значить, вона планує наступати. І ось одразу після оприлюднення звіту про результати переговорів 13 січня вночі відбулося 70 обстрілів наших позицій з боку бойовиків. Більш того, паралельно переговорам трапилося кілька спроб прориву, зокрема в Широкиному. Таким чином поведінка Росії традиційна і навіть передбачувана — вони мають виглядати «миротворцями», бойовики мають бути стороною перемовин, а для того, щоб Україна була більш зговірливою, на нас тиснуть військовими засобами і засобами таємної дипломатії через конкретних осіб.

Нагадаємо, що основним успішним напрямком з боку України в «мінському форматі» торік була саме робота безпекової групи на чолі з Євгеном Марчуком, яка домоглася встановлення затишшя на кілька місяців і навіть впритул наблизилась до питання розмінування територій. Однак сам алгоритм пунктів Мінських угод передбачав амністію бандитів, проведення виборів на окупованій території (фактичну легітимізацію бандитів) і лише наступного дня встановлення Україною контролю за кордоном. Звичайно, повірити в те, що Кремль, який на Донбасі сформував потужний військовий анклав, дозволить встановити такий контроль з української сторони, неможливо.

Ватажок банди «ЛНР» Ігор Плотницький перед Різдвом пообіцяв звільнити всіх полонених, як акт доброї волі. Потім передумав. Безумовно, такі ігри в слова є моделлю загальної поведінки російської сторони — всіляко демонструвати добрі наміри перед світом і потім порушувати домовленості та наступати. Цього разу після мінської зустрічі знову заговорили про обмін 50 полонених з обох боків (в першу чергу поранених, тяжкохворих і жінок). Українська сторона також наполягає на тому, щоб до полонених були допущені міжнародні гуманітарні організації, зокрема Міжнародний комітет Червоного Хреста. А ще переговірники домовилися про те, що з окупованих територій буде надходити сплата за водопостачання, а Росія взялась гарантувати ці платежі.

Отже, першу поступку в цьому році українська сторона озвучила — це, виявляється, Росія вимагає тиші на Донбасі. Які наступні?

КОМЕНТАР

Валентин БАДРАК, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння:

— Росія намагається зруйнувати Україну як державу і при цьому постійно спотворює інформацію, до чого змушує і тих людей, з якими безпосередньо проводить переговорний процес. Таким чином російська сторона прикриває себе перед світом. Вони поводяться так, щоб продемонструвати світу, що Україна погоджується з якимись неприпустимими речами. Українська сторона в свою чергу намагається іти на компроміс. З одного боку, українське військово-політичне керівництво налаштоване на те, щоб не було великомасштабної війни, тобто щоб нинішня ситуація не переросла в формат застосування серйозних озброєнь за участі російських регулярних військ. Але ті компромісні речі, на які погоджується наша сторона, не є позитивними з огляду на нашу національну безпеку. Все це відбувається паралельно з майже щоденними втратами на фронті, де наші військові своїм життям прикривають нас від агресії ворога.