А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

«Ми маємо не столітню, а тисячолітню історію»

100 років тому був прийнятий IV Універсал про незалежність УНР. Що означає цей етап у державотворенні України?
22 січня, 2018 - 18:39
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Як минулий, так і нинішній рік для України є дуже символічним. З одного боку, країна відзначає століття Української революції 1917—1921 рр., а з іншого — все це, як і сто років тому, відбуваються в умовах російської агресії. Ще на підступах до важливих дат ми писали про уроки, які необхідно винести з тих часів, щоб не повторювати їх через сто років. Адже найголовніше — успадкувати не руїну, а позитивні моменти нашої історії.

22 січня 2018 р. — це не просто день Соборності, коли 99 років тому відбувся Акт Злуки (об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки) і до якого ми в деякій мірі навіть звикли. Важливо, що в цей день рівно 100 років тому Центральною Радою був прийнятий IV Універсал, який проголосив незалежність УНР. Рішення стало своєрідною ланкою в ланцюзі тодішніх подій, які розпочалися навесні 1917 р. із створенням Центральної Ради. Як сьогодні політики оцінюють етапи державотворення сто років тому? Які ними зроблені висновки?

З нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення незалежності УНР в український столиці пройшли низка заходів, зокрема, відбулося урочисте зібрання, на якому виступив Президент Петро Порошенко. Як завжди, спічрайтери глави держави підготували йому змістовну промову, яку Петро Порошенко із притаманним йому запалом прочитав.

«Без Четвертого Універсалу не було б і Акта проголошення незалежності. Якби наші славні предки далекого 1918 року не посіяли зерна ідеї незалежності, вона б ніколи не розрослася до майже одностайної підтримки на референдумі 1991-го року. Символічно, що прапор, герб, гімн, гривню, певною мірою єдиний стандарт літературної державної мови ми прийняли у спадок з тих часів. Рівно як і академію наук і національний архів, україномовні школи та університети. І незалежну від Москви Українську Православну Помісну Церкву. Четвертий Універсал та Акт злуки належать до числа найважливіших документів національно-визвольних змагань», — заявив Петро Порошенко.

«Головне, що не дало тоді постати українській незалежній державі — брак внутрішньої єдності, політичні чвари, анархія,              — продовжив Президент. — ...Фантазії про безбуржуазність української нації, неповага до права власності; право сили, а не сила права, брак компетентності та управлінського досвіду, перевага ідеологів над технократами — все це аж ніяк не сприяло українському державному будівництву. Калейдоскопічні зміни урядів, змови і постійні заколоти не залишали шансів на успіх нашої справи. За чотири роки влада в Києві змінилася, уявіть собі, за чотири роки — понад десять разів     — поки врешті-решт не дісталася Кремлю на цілих сімдесят один рік. Через брак міжнародної підтримки Україна в ті часи залишилася сам-на-сам з агресором. Власного ж боєздатного війська створити так і не встигли, бо надто пізно втямили, наскільки Україні потрібно військо».

Далі Президент робить висновок: «Ми засвоїли уроки. Ми усвідомили помилки. Ми не допустимо їх повторення». Звичайно, кардинальна і головна відмінність — Україна сьогодні є незалежною державою, яка має досить сильну армію. Але низка проблем і причин поразки тодішньої революції притаманні і нинішнім реаліям. Які вони? До того ж, звернемо увагу, що у своїй промові Петро Порошенко жодним чином так і не згадав про відновленні незалежності. Що з цього приводу думають історики?

«МИ ЗАРАЗ Є СВІДКАМИ СТОЛІТТЯ НАШОЇ МОДЕРНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ»

Богдан НАГАЙЛО, журналіст, історик (hromadskeradio.org):

— Ми не стали незалежними 1991 року, як хтось хоче нам це представити після розпаду Радянського Союзу. Ми стали незалежною державою 22 січня 1918  року з проголошенням IV Універсалу Центральною Радою. Я був кілька днів тому на науковій зустрічі у музеї Української революції, де було сказано, що за три дні перед проголошенням IV Універсалу Перший Президент України, професор Грушевський сказав: «Ми не проголошуємо незалежність, а відновлюємо нашу незалежність». Наша незалежність була в різних формах протягом тисячоліття. Дехто нам хоче нав’язати думку, що Україна з’явилась за часів радянської влади. Ми зараз є свідками століття нашої модерної незалежності. Комусь це невигідно. А я не кажу про Президента чи прем’єр-міністра. Але ж вони мають фахових спіч-райтерів, істориків, інститутів, які повинні доносити це до народу.

Можна говорити, що Україна веде свою державність від Ярослава Мудрого, від Богдана Хмельницького, який мав союз спочатку зі шведами, потім з Москвою, від Івана Мазапи тощо. Все це наша тисячолітня історія. Але ми маємо відзначати дату 22 січня як державне свято, і в цей день парламент мав би засісти в тому ж будинку, де 100 років тому засідали українські парламентарі — в нинішньому Будинку вчителя на Володимирській вулиці. Молоді школярі мають розуміти, що цей день означає. Але, на жаль, якось все це проходить мимо.

Для нас — українців у Великобританії, Канаді та США, 22 січня завжди було святом. Це був святий день. І тут не треба плутати Акт злуки 1919 року та перший документ про незалежність — це був саме 1918 рік. Ми святкуємо в першу чергу проголошення Незалежності в нашій модерній історії. Не розумію, чому для українців за кордоном — це є більшим святом, ніж в самій Україні. Подивіться скільки маємо тепер історичних паралелей. Тоді хлопці гинули під Крутами, а зараз загинули «кіборги». І все це навіть в одні ж ті самі дні. Ми маємо показати Європі і світу, що ми не з’явились внаслідок того, що розпався СРСР і нам нібито безкоштовно подарували незалежність. Цікаво те, що того часу в січні перед Крутами в Києві були представники Великобританії, Франції... Вони вже де-факто визнали українську незалежність. З листопада 1917-го світ тоді вимагав від нас визначитись — чи ми за незалежність, чи ми за федерацію.

«НА ЖАЛЬ, ІСТОРІЯ НЕ ДУЖЕ ЦІКАВИТЬ НИНІШНЮ ВЛАДУ»

Владислав ВЕРСТЮК, доктор історичних наук, професор:

— На жаль, історія не дуже цікавить нинішню владу. Відповідно і до висновків з історичних уроків вони ставляться так само. Саме існування української держави в нинішньому часі доводить те, що вона дійсно має право на сталість. До того ми маємо не столітню, а майже тисячолітню історію. І, підкреслюю, це наша історія, тобто історія нашої державності. Коли ми говоримо про те, що відбувалось сто років тому, то інколи забуваємо, що основна причина наших бід          — це зовнішній фактор. Тобто              — агресор, окупант. Так, у нас багато було внутрішніх проблем, які існують і в інших країнах. Але ми постійно перебували під намаганням зовнішнього агресора загарбати наші землі. Дуже важко зараз критикувати керманичів України, які були тоді. Адже вони перебували в надскладних умовах. І сьогодні Росія не хоче відпускати Україну. Це факт. Росія себе не мислить без України. Мені все ж таки здається, що влада цей фактор розуміє більше, ніж нинішнє суспільство. Незважаючи на те, що саме суспільство в 2014 році взяло на себе функцію захисту інтересів державності. Волонтери і добровольці стали яскравою ознакою цього.

22 СІЧНЯ 2018 Р. ПРЕЗИДЕНТ ПЕТРО ПОРОШЕНКО РАЗОМ З ДРУЖИНОЮ МАРИНОЮ ПОРОШЕНКО ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ПЕРШИХ ЗАГИБЛИХ УЧАСНИКІВ ПРОТЕСТІВ НА МАЙДАНІ — СЕРГІЯ НІГОЯНА ТА МИХАЙЛА ЖИЗНЕВСЬКОГО / ФОТО МИХАЙЛА ПАЛІНЧАКА

Зараз, на жаль, відбувається певна демобілізація. Люди звикають до того, що у нас начебто триває не війна, а АТО. На мій погляд, це страшна помилка. Ця демобілізація може зіграти з нами злий жарт. Можливо, кожному з нас треба ввести воєнний стан в самому собі. Принаймні не варто виступати із політичними провокаціями, розхитуванням ситуації. Багато політичних сил хочуть зробити собі капітал на війні, на невизначеності. Тому, безумовно, існує ризик приходу популістів, які замість того, щоб творити державу, будуть перетворювати діяльність державотворця на шоу.

«БЕЗ ЗМІЦНЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ІМУНІТЕТУ НАМ НЕ ВДАСТЬСЯ ПОБУДУВАТИ ЕФЕКТИВНУ ЄВРОПЕЙСЬКУ ДЕРЖАВУ»

Юрій ЩЕРБАК, дипломат, публіцист:

— Безумовно українська державність походить з глибини віків — з Київської Русі. Переконаний, що прямі нащадки Русі досі живуть тут. Але згодом, окрім Русі, в наших традиціях залишилась зокрема спроба побудови військової держави Хмельницького. Але треба усвідомлювати, що в наших традиціях також залишилась величезна доза анархії. Це призводило до руйнації дисципліни і взагалі побудови інституцій. Цей фактор дуже негативно впливав на розбудову державності. Тим не менше — це століття є дуже важливим процесом. Винниченко цілком справедливо назвав свою книжку «Відродження нації». Але треба додати, що цей процес був ще й відродженням державності.

На жаль, Україна тоді ще не була готова до розвинутої форми державності, бо вона була придушена імперською державою. Як наслідок Україна не мала своїх державницьких інституцій і не була сформована політична нація. Без об’єднаної націй побудувати державу майже неможливо. Тому ми маємо з пієтетом поставитись до спроб відновити державність сто років тому. Але, на жаль, на той час перемогла думка соціалістів, яка проклала дорогу більшовицькій агресії. В народі дійсно тоді домінували соціалістичні симпатії і думки. Істинно націоналістичних елементів, окрім невеличкої групи Міхновського, в Україні не було. Винниченко дуже точно змалював народження національної свідомості. Ми повинні сьогодні дивитись на наші державницькі форми, як на результат сторічної протяжності. А історично ще на набагато більший термін.

Що дивовижно, за жахливих умов спротиву і репресій, коли імперія не допускала жодної самостійності в її середині, Україні за сто років все одно вдалося вирватись на європейській простір і розпочати розбудову держави. Були спроби більшовиків зробити так, щоб український народ забув про існування УНР, але при цьому не треба забувати і про період українізації за часів радянської влади. УНР дійсно стояла страшним маревом перед більшовиками, і українізація стала способом перемогти пам’ять про УНР. Таким чином, з 1925-го по 1929-й рік більшовики намагались підмінити ці процеси. Цей експеримент все одно дуже позитивно вплинув на стан національної свідомості. Треба це визнати, бо той період сформував групу дуже сильних українських інтелігентів та еліти в 1920—1930-ті роки. І це — незважаючи на те, що потім вони здебільшого були знищені.

Зараз ми маємо усвідомлювати те, що наш програш в нинішній війні РФ проти України може означати смерть української ідеї та українського відродження. Російський народ на 70% налаштований вороже проти України. Не треба мати ілюзій щодо цього. Зараз склалися неймовірно позитивні для України міжнародні умови, що необхідно використати. Ці обставини дають можливість відірватися від імперії. Але це потребує дуже серйозної роботи в Україні по зміні свідомості. Без зміцнення національного імунітету нам не вдасться побудувати ефективну європейську державу.

Іван КАПСАМУН, Валентин ТОРБА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments