«Новий формат» замість АТО – Що це?

Секретар РНБО України Олександр Турчинов заявив, що в Україні потрібно завершити Антитерористичну операцію. «Військові дії тривають на сході нашої країни вже три роки і переросли як за тривалістю, так і за масштабами формат АТО, — пояснює Олександр Турчинов у ексклюзивному інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна». — У той же час потрібно відзначити, що антитерористична операція виконала дуже багато важливих завдань. Саме в рамках АТО ми зупинили агресора, змогли провести президентські, парламентські й місцеві вибори, а також звільнили значну частину окупованої території України... Прийшов час перейти до нового формату захисту країни».

Дійсно, і президентські, й парламентські вибори в Україні провести вдалося. Щоправда, треба визнати, що народ обирав на той час не стільки Президента, скільки Головнокомандувача, який заявляв про те, що «терористи розуміють лише мову сили».

Слід нагадати, що з самого початку війни факт проведення АТО у експертів викликав неоднозначні висновки. Якщо АТО, то чому тоді в операції беруть участь Збройні сили України? І чи можна назвати реальні бої із залученням армад військової техніки та лінією фронту звичайною операцією? Тоді депутати спеціально під таку складну ситуацію змінили законодавство, яке стало допускати можливість залучення ЗСУ до АТО. За словами Турчинова, тепер українське законодавство передбачає два основні випадки, за яких дозволено бойове застосування Збройних сил: оголошення війни та антитерористичної операції.

Щодо воєнного стану Турчинов зазначив, що, «згідно з нашим законодавством, введення воєнного стану передбачає лише наявність особливого правового режиму в країні, або в окремих регіонах, і не надає автоматичного права на використання Збройних сил України та інших військових формувань». Таку невідповідність реаліям секретар РНБО пояснює тим, що наше законодавство формувалося на основі уявлень ХХ століття про класичну війну і не враховує необхідності протистояти гібридній агресії.

За його словами, «прийшов час не просто визнати окупованими деякі регіони Донецької й Луганської областей, а чітко, на законодавчому рівні визначити засади державної політики щодо їх звільнення. Необхідна ефективна технологія захисту країни, а для цього законодавчо потрібно надати президенту право застосовувати ЗСУ та інших військових формувань проти гібридної агресії з боку РФ».

Отже, війна й окупація — два терміни, які секретар РНБО пропонує закріпити офіційно. Окрім того, РНБО пропонує створити постійно діючий у зоні протистояння оперативний штаб із широкими повноваженнями для комплексного управління ЗСУ, усіма силовими структурами, а також військово-цивільними адміністраціями. Свої пропозиції Олександр Турчинов має намір представити Президенту і сподівається, що вони будуть негайно внесені до Верховної Ради.

«ЯКІСНИЙ ФОРМАТ ОБОРОНИ ПРОТИ АГРЕСІЇ РОСІЇ МАЄ БУТИ ГНУЧКИМ, АСИМЕТРИЧНИМ ТА НЕПЕРЕДБАЧУВАНИМ»

Iгор КАБАНЕНКО, екс-перший заступник начальника Генерального штабу ЗС України, адмірал, експерт із питань оборони та безпеки:

— Для вироблення політико-військових стратегій слід розуміти загальну безпекову ситуацію й її розвиток у просторі та часі. Військові індикатори свідчать, що поблизу східних кордонів України та в Криму продовжується нарощування потужного наступального військового компоненту. Станом на сьогодні вже розгорнуто величезне угруповання з трьох загальновійськових армій, продовжується розгортання армійського корпусу в Криму. Додайте сюди потенціал військової авіації (стратегічної, бомбардувальної, штурмової, винищувальної й воєнно-транспортної), нарощені останнім часом можливості Чорноморського флоту РФ з нанесення масованих ракетних ударів по об’єктах на суходолі — буде «картина маслом». Все це перераховано не для того, щоб когось налякати — попереджений означає озброєний. Озброєний у плані вживання адекватних заходів. 

За цих умов у загальних рисах стратегія звільнення окупованих територій має бути всебічною й якісною, не кількісною, бо симетрично буде важко адекватно відповісти на всі ці загрози, та, мабуть, і не має сенсу. Наприклад, один, на перший погляд, невійськовий елемент — введення безвізового режиму з ЄС — вплинув, десь прямо, десь опосередковано, на політико-військове врегулювання конфлікту через свідомість людей не лише «тут», але й «там». Таких елементів може бути сотні, якщо не тисячі. Подібні процеси відбувалися в Німеччині після Другої світової — довгий шлях, але він завершився відомими подіями. Чи може це бути прискорено? Так, але це залежить виключно від нас усіх. Слід також дбати про спільно-політичну живучість в умовах дії гібридних загроз. Насамперед це питання зменшення владної відстані, налагодження постійних стратегічних комунікацій влади з народом (не лише в односторонньому ТВ-форматі), винесення уроків із минулих подій та інші.

У військовому вимірі якісний формат оборони проти агресії Росії має бути гнучким, асиметричним та непередбачуваним. Іншими словами, ефективний маневр та випереджувальний вплив на уразливі місця противника там, де він не очікує. Якщо щось не працює, то воно має бути змінено. Це не лише суто військова стратегія у традиційному її розумінні, а також стратегія дій у новітніх доменах збройної боротьби, насамперед інформаційному і кібер. Тобто супротивник повинен розуміти, що його агресивним діям буде надана така відповідь, яка з точки зору наслідків буде неприйнятною для нього. Це потребує високотехнологічних пріоритетів розвитку системи оборони (бо це основа оперативної переваги на полі бою), збалансування оборонних спроможностей видів Збройних сил (не слід забувати, що, крім Сухопутних військ, потребують системного розвитку Повітряні сили та Військово-Морські), а також достатніх ресурсів на національну оборону і безпеку.

Водночас слід розуміти, що не всі стратегічні аспекти воюючої країни є публічними. Нова генерація війн (гібридна війна) побудована на випередженні, раптовості (сюрприз-факторі) і новітніх (зокрема інформаційних) технологіях. Введення в оману та дезінформація, а також багато інших прихованих дій є невід’ємними складовими цієї війни. Якщо в заяві йшлося про зміни політико-дипломатичної стратегії врегулювання конфлікту, то суспільство повинно знати, яка вона, якщо це передбачається.

Сподіваюся, що все це добре розуміють на Банковій та в РНБО України, як і те, що проголосити — одне, але найголовніше — реалізувати з ефективним результатом.