«Постмодерністи були б у захваті...»

У світовому вимірі агресія Росії проти України — не лише виклик військового, дипломатичного та економічного характеру, але також атака інтелектуальна, ідейна. Адже російська війна, зокрема її інформаційна складова, б’є в найболючіше місце західного світогляду — вона апелює до морального релятивізму й доводить його до найвищої точки. Москва намагається «інфікувати» Захід своїми принципами, або радше їхньою відсутністю. Така стратегія знаходить вияв, зокрема, й у спробах (часом цілком успішних!) корумпувати європейських політиків та урядовців. Про ідейну агресію Росії проти Заходу, а також про ефективні засоби протидії говоримо з доктором філософських наук, доцентом філософського факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка Андрієм БАУМЕЙСТЕРОМ.

— Андрію Олеговичу, в чому, на вашу думку, полягає новий інтелектуальний виклик, який путінська Росія кидає сьогодні Заходу?

— Те, що путінська Росія кидає передусім інтелектуальний виклик Заходу й ставить його у скрутне становище — думка не тільки моя. Наприклад, німецький історик Карл Шлеґель висловив схожу думку ще рік тому в інтерв’ю впливовій німецькій газеті die Welt (від 25 лютого 2015 року). Там він вживає словосполучення «інтелектуальна розгубленість Заходу». Путін уміє безсоромно й «вправно» брехати. Причому брехня використовується ним з метою домінування. Він веде себе як агресор, але виставляє себе жертвою. Порушує міжнародні права та угоди, покликаючись на «права людини» і «культурно-національну ідентичність». Його стиль управління — відверто диктаторський, але він нахабно виправдовує захоплення Криму «демократичним волевиявленням народу». А от там, «де треба», Путін позиціонує себе як захисника прав суверенної держави (у випадку із Сирією чи раніше з Іраком та Лівією). Шлеґель дуже слушно виявляє внутрішній механізм такої поведінки: стратегія знищення різниці між фактами і фікціями. Немає жодних фактів, будь-яка інформація вже від самого початку проголошується неправдивою. А оскільки «брешуть всі», то всі й позбавлені «монополії на істину». «Американці брешуть і ми брешемо. Тому це — цілком нормальна ситуація». Сенс не в тому, аби відстоювати якусь правду, адже правди не існує (постмодерністи минулого століття були б у захваті!), а в тому, щоб майстерно користатися зі слабкості та «промахів» опонентів. Йдеться про хитру гру, про вишукування «слабких місць», по яких можна вдарити у потрібний час і в потрібній ситуації. Причому, завдавати удару, як нам нещодавно повідали, треба першому. Ефективність такої стратегії посилюється через наявність конфліктів та суперечок в самій Європі. Можна грати на цих суперечностях, підтримувати певні політичні групи (від радикально-правих до радикально-лівих). Наприклад, можна роздмухувати антиамериканські настрої у Франції чи використовувати історичний «комплекс провини» у німців. Що ж, спрацьовує.

«РОСІЯ ВИКОРИСТОВУЄ «ЗАХІДНИЙ СЛОВНИК» З АЗІЙСЬКИМ НАХАБСТВОМ»

— На мою думку, європейська ідея (ідея Західного світу) була дуже вміло «зламана» зсередини. Як ламають код комп’ютера або пароль кредитної картки. Хтось пише від вашого імені листи або користується вашою кредиткою. На перший погляд вживається ніби той самий словник «гуманітарних цінностей» («права людини», «культурні права». «демократія», «гуманітарна допомога» тощо). Але «західний словник» використовується з азійським нахабством й азійською підступністю. Ви кажете про демократію? От і маєте волю «більшості» в Криму. Ви кажете про права людини? То не заплющуйте очі на їх порушення на Донбасі. Ви проти втручання у внутрішні справи суверенної держави? Але ж ви, американці, створили обидва Майдани в Києві. Ви захищаєте принцип державного суверенітету? Тоді навіщо ви, американці з європейцями, сприяли падінню «легітимних» режимів в Іраку та Лівії й прагнете скинути легітимну владу Сирії? Ви виступаєте за соціальну справедливість? То приймайте мільйони біженців і витрачайте на них мільярди євро. Апеляція до фактів і здорового глузду не приймається — в нашій грі для них немає жодного місця. Навіть якщо запитати Путіна, чи дійсно він опікується правами людини й соціальною справедливістю, чи його насправді турбує думка якоїсь соціальної групи чи цілого народу, — він подивиться на вас з презирливою посмішкою. Бо хіба справи в таких «дрібницях»? І хіба існує якась «думка», правда і справедливість?

Чому Захід останнім часом демонструє інтелектуальну розгубленість? Тому що європейська дипломатія звикла до розмов, обговорень, прийняття виважених рішень. А тут вона отримала азартного гравця, який не несе жодної відповідальності за свої нахабні дії. Західні політики звикли до словника «цінностей та ідей», але їхній опонент оперує ідеями-перевертнями, ідеями-паразитами, ідеями-фантомами. Зрозуміло, що Захід не може грати за такими правилами. Звісно, є така річ, як інтереси. Існує також і політична доцільність. Але зухвалої та явної брехні західні виборці своїм політикам не простять. Існує межа, яку американський, британський або німецький політик не може перетнути.

«САНКЦІЇ — ДЕМОНСТРАЦІЯ РІШУЧИХ ДІЙ ЗА ЧАСТКОВОЇ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ»

— Якою, на вашу думку, має бути адекватна відповідь на цей виклик Європи, західних інтелектуалів? Чи може Україна захистити свій національний інтерес й не втратити при цьому таких потрібних нам західних союзників зважаючи на те, що природа нинішнього російського режиму й природа агресії, яку він здійснює щодо нашої країни, залишається для них значною мірою незрозумілою?

— Поки що західний світ використовує стратегію економічного і політичного тиску. Можна почути думку, що це єдино правильно стратегія на сьогодні. Так це чи ні? Чи існує більш ефективна стратегія? На моє глибоке переконання «стратегія санкцій» радше свідчить про слабкість Заходу. Це демонстрація рішучих дій при частковій бездіяльності. До того ж я не впевнений, що європейські держави готові до політики довгострокових санкцій. Всередині цих держав на політиків чиниться потужний тиск (від бізнесових груп аж до простих громадян). Ми це добре знаємо. А хвилі мігрантів плюс внутрішньо-європейські суперечки тільки ускладнюють ситуацію. Мені здається, що Захід може й повинен поводитися більш жорстко, з більшою впевненістю у власних силах і власній правоті. Подобається, як останнім часом поводиться Велика Британія. «Справа Литвиненка» показала, що політика Путіна є загрозою для британської безпеки. Мені хочеться вірити, що після гучних заяв британських політиків будуть і відповідні кроки: максимальне обмеження дипломатичних контактів, заморожування всіх економічних та культурних стосунків, призупинення всіх спільних британсько-російських проектів, пильне ставлення до російської діаспори в Британії. На жаль, Німеччина та Франція до таких кроків ще не готові. Втім, здається, що «переоцінка цінностей» відбувається і в цих країнах. Але тут є ще один вкрай важливий чинник.

Ми звикли повторювати, що економіка є фундаментом політики, що економічні інтереси є пріоритетними у стосунках між державами. Але теперішня ситуація вимагає переглянути цю аксіому. Принаймні ми очікуємо від європейських лідерів, щоб вони, роблячи важкий вибір між економікою та принципами обрали принципи. Нам здається, що вони навіть зобов’язані це зробити. У нас є претензії до західних партнерів, що вони діють не достатньо жертовно. Очевидно, що беручи до уваги економічні інтереси, стосунки із Росією для Європи мали б бути значно пріоритетнішими, ніж економічні стосунки з Україною. І якщо Європа йде на певні втрати і тримається «стратегії санкцій» майже два роки, це свідчить про те, що поки що принципи переважають економіку.

«ЕФЕКТИВНА ВІДПОВІДЬ ЗАХОДУ МОЖЛИВА ЛИШЕ ЗА УМОВИ, ЩО СВОЇ СХЕМИ ПОВЕДІНКИ ЗМІНЯТЬ УКРАЇНСЬКІ ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ»

— Але чи керуються принципами політичні еліти в Україні? Я хочу сказати, що Захід може дати ефективну відповідь на стратегію Путіна тільки за умови, якщо українські політичні еліти змінять свої схеми поведінки. Європейським політикам буде дедалі важче переконувати своїх громадян обирати принципи всупереч економіці, якщо українські еліти будуть продовжувати діяти безпринципно. Сказане повертає нас до початку розмови. Путінській філософії «всі брешуть, отже брехати — цілком нормально» необхідно протиставити іншу філософію — «ми відмовляємося від брехні, отже, політична брехня — це неприпустиме зло». Однак поки що наші еліти не здатні на таку філософію. Вони грають у свої ігри — безглузді та згубні. Тому ваше запитання «чи може Україна захистити свій національний інтерес і не втратити при цьому таких потрібних нам західних союзників?» я б переформулював так: «чи може Захід ефективно відповісти Путіну без активної участі України»? Я вважаю, що не може. І це вагомий аргумент проти поширеної тези, що Україна сьогодні не є активним гравцем, не є суб’єктом у сучасних подіях. Так само, як дії української армії змусили західних військових аналітиків переглянути свої прогнози та стратегії, так само вчинки українських політиків повинні надихнути західний політичний істеблішмент на більш рішучі дії. Тоді й стане можливою ефективна відповідь на путінську стратегію «брудної гри».