«Вічний двигун безвідповідальності»

Леоніда Кучму похвалили і подякували за роботу в Тристоронній контактній групі (ТКГ). Це вже вдруге він покидає українську делегацію в Мінську — вперше це було у вересні 2018-го (був призначений Петром Порошенком влітку 2014-го). Проте з приходом Володимира Зелеснького до влади, в послугах другого президента чомусь знову зацікавилися і в червні 2019-го призначили його представляти Україну на переговорах.

«Дякую за всі зусилля, яких ви доклали для розблокування Мінського процесу задля досягнення миру. Ваш досвід був надважливим і надзвичайно потрібним. Завжди готовий почути вашу пораду в майбутньому», — сказав Володимир Зеленський під час зустрічі з Кучмою 28 липня (president.gov.ua). Кучма же зауважив, що й надалі у разі потреби готовий ділитися досвідом і надавати консультації щодо кроків на шляху до встановлення миру.

Дивує звичайно як старі і нові політики в Україні прагнуть скористатися «досвідом» Леоніда Даниловича, не розуміючи, або роблячи вигляд що не розуміють, якою насправді є політична історія незалежної України. Це все одно, що намагатися вирішити якусь складну проблему, звертаючись по допомогу до першопричини цієї проблеми. Адже саме через систему, яку привніс Кучма під час свого десятирічного правління, Україна виявилася слабкою перед російською агресією. Хіба не Росія у 1994-му допомогла Кучмі прийти до влади? Хіба забули проти кого збирався помаранчевий Майдан? А хто в свій час призначав Януковича прем’єр-міністром України, а згодом хотів зробити своїм наступником на президентській посади? І саме проти цього повстав народ в 2004-му, а в 2014-му, до речі, народ вже повстав проти Януковича.

Може все-таки спочатку потрібно вивчити матчастину. Особливо молодим політикам. Хоча, можливо, причину постійного залучення Кучми до процесів слід шукати в його ж словах. «Колишній президент Кучма якось сказав мені, що єдине, що мені слід знати про українську політику, так це те, що всі великі політичні діячі (Віктор Янукович, Віктор Ющенко, Павло Лазаренко і навіть Юлія Тимошенко) працювали в його адміністрації», — заявив Брюс Джексон, президент Проекту перехідних демократій (Вашингтон), під час лекції на тему «Пострадянська напівтемрява» у Відні («День» № 89 за 28 травня 2013 р.).

І ось в 2014-му Росія за допомогою своїх військ і тотальному тиску заганяє послаблену «системою Кучми» Україну в «дипломатичну котел» у вигляді Мінських домовленостей. Але українська влада робить «хід конем» і призначає самого Кучму головним переговірником під час всіх цих процесів. І, до речі, саме його підпис стоїть під Мінськими домовленостями.

«Те, що сам Леонід Кучма підписав текст Мінських угод — злочин, який буде колись розслідуватися, певно, вже після його смерті, — коментує «Дню» політолог Віктор Небоженко. — Кучму звуть бути «миротворцем», тому що в Україні немає механізмів політичної відповідальності: скільки б ви шкоди або навіть користі не принесли Україні — ні позитиву, ні негативу в суспільстві немає. Кучма в цьому сенсі приклад такого вічного двигуна безвідповідальності. Тому він ще раз може увійти до переговорної групи, якщо попросять, або якщо це потрібно буде Росії».

Чому ж Кучма сьогодні знову вирішив піти?

«Швидше за все, вихід з ТКГ Кучми повинен підтримувати міжнародне враження про те, що в заморожуванні процесу по Донбасу винна саме Україна, — вважає Віктор Небоженко. — Все ж Кучма президент, хоч і колишній, а тим самим передбачається, що Україна послаблює свою присутність в переговорному процесі, тож в цьому плані Кучма грає на руку Кремлю. Взагалі Кучма був дуже зручним для Москви в якості учасника переговорного процесу. Як відомо, він є родичем олігарха Пінчука, якому важливі економічні інтереси, пов’язані з трубами та іншими моментами на ринку Росії. Мені здається, Кучма брав участь в процесі не тому що, він пристрасно любить Україну і в своєму віці не може стояти осторонь, а тому що його попросили, перш за все, родичі. Зараз їм це вже не так потрібно. Тоді попросили приймати участь, щоб створити позитивні умови для Пінчука, а тепер попросили відійти в сторону, щоб можна було звинуватити Україну у відмові участі в переговорах».

Отже, якщо чинна влада дійсно хоче привнести мир на Донбасі і взагалі підступитися до вирішення багатьох проблем в Україні, вона має починати з азів. Звичайно, розблокування питання окупованих територій сьогодні майже повністю залежить від Росії, проте якщо ми хочемо правильно формувати свій внутрішній порядок денний і мати в союзниках сильних світових гравців (щоб в першу чергу розвиватися самим і тиснути на агресора), потрібно насамперед поставити правильний діагноз, щоб виписати правильний рецепт.