Випадок у Срібному

Ідеться про несправедливість стосовно виборців та обраного ними голови у Срібнянській об’єднаній територіальній громаді, що на самому півдні Чернігівщини. Майже рік тому там пройшли вибори — 57% голосів отримав Олег Куделя. На першому ж засіданні ради депутати двома третями голосів усувають його з посади, посилаючись на порушення конфлікту інтересів під час попередньої каденції. Зазначимо, що ці депутати за збігом обставин — переважно штатні працівники місцевого агрохолдингу та прибічники однієї з провідних партій, а обраний голова не належить до жодної загальноукраїнської політичної сили, до обрання займався малим бізнесом. Тож конфлікт інтересів справді є, питання — який. Інформація, що доходить із Срібнянського й сусіднього Талалаївського району часом нагадує кримінальну хроніку — спалили машини, «наїхали» на дрібних підприємців, погрожували...

Дуже нехороша й, на жаль, стійка тенденція. Стосовно Срібного, то там ситуація дійшла до абсурду, адже вже десять місяців місцевий суд не може приступити до розгляду справи по суті, бо його правомочність у цій справі була оскаржена однією зі сторін — селищною радою. Нарешті апеляційна та касаційна інстанції кажуть: розглядайте. І тут стається казус, гідний кінематографа: знову з’являється позов, цього разу на неіснуючу ухвалу суду, і справа відправляється по колу.

Що тут скажеш — вітчизняна судова система не наважується винести хоч якесь рішення, отже, фактично, виявляється неспроможною виконати свою функцію встановлення справедливості з причин, про які ми можемо лише здогадуватися. Це не пересічний епізод, а свідчення слабкості й безпорадності держави, зрештою — показник загрози національній безпеці. Перетнуто «червоні лінії», що можна, а чого не можна. У відповідь — тиша. Ні, вибачте, подивіться, будь ласка, на яскравий «меропад» останніх місяців.

Дозвольте нагадати задіяним сторонам: сто років тому Росія ліквідувала незалежність України переважно так, як вона спробувала це зробити 2014 року. На початку ХХ століття це вдалося — не без допомоги самих українців. А от українську козацьку державу наша північно-східна сусідка знищила інакше — граючи на корумпованості тогочасної старшинської козацької еліти, на її ненажерливості, часом безпардонності стосовно земляків. У тому числі — до місцевого самоврядування. Зрештою, за гроші та привілеї вона «злила» власну державність. Потім ностальгувала, що не заважало вірно служити іншій державі.

Події, подібні срібнянським, набирають обертів. Не стверджуватиму достеменно, але все це нагадує елементи гібридної війни, адже так створюється додаткова напруженість на місцевому рівні, толерується, а часом використовується як знаряддя політичної боротьби корупція, і, як наслідок, серед громадян посилюються розпач і зневіра у будь-які ідеали. Фортеці руйнуються ізсередини, чи не так? Мені байдуже, чи робиться таке свідомо, чи ні. Випадок у Срібному спрямований проти найуспішнішої нині реформи місцевого самоврядування та й проти самої України.