Яким шляхом рушить нова Верховна Рада?

За повідомленням ТСН, уже на першому ж засіданні нової Верховної Ради владний монополіст — партія «Слуга народу» — начебто планує не тільки оголосити про формування більшості, запустити всі парламентські комітети та, можливо, внести до парламенту кандидата на посаду прем’єра, а й розглянути чимало законопроектів, зокрема зміни до чинної Конституції. Як стверджує служба новин «наближеного до влади» телеканала «1+1», у перший же день має бути розглянуто 60—70 «стрижневих законопроектів». Серед них — про зняття недоторканності з народних депутатів і про скорочення кількості парламентаріїв аж на третину — від 450 до 300, що вимагає відповідних змін до Конституції. Можливий і розгляд законопроекту про проведення місцевих виборів у Києві та інших законодавчих актів, які наразі допрацьовуються.

Повідомлення це, як на мене, поєднує фантасмагоричні та реалістичні речі. Я анітрохи не сумніваюся, що цілком можливо за неповний робочий день (бо ж частину його заберуть організаційні питання) розглянути в Раді 60—70 законів — було би бажання. Проте такий «стахановський рекорд» апріорі перетворить Верховну Раду України в очах всього світу (і значного числа українців, бо ж за «Слугу народу» віддали голоси лише 22% від загального числа виборців) на суто «декоративний парламент» брежнєвської доби. З усіма наслідками, які звідси випливатимуть, бо ж «декоративні парламенти» традиційно прикривають своїми «демократичними» фасадами жорсткий авторитаризм, а то й відвертий тоталітаризм. Ба більше: навіть включення такого числа законопроектів до порядку денного першої сесії за один робочий день можливе тільки без обговорення, без аналізу в комітетах (вони лише формуватимуться), списком — і вже це стане аргументом для тих, хто стверджуватиме: Україна сповзає до диктатури, а Рада перетворюється на провінційний аналог російської Держдуми. Пам’ятаєте безсмертну формулу екс-спікера Думи Гризлова — мовляв, «парламент не місце для дискусій»?

А от винесення на розгляд Ради в перший же сесійний день законопроектів про скасування депутатської недоторканності і зменшення числа депутатів — справа реальна, хоча при такому бліцкригу знов-таки порушиться процедура. Та хіба порушення норм не є перманентною нормою діяльності парламентаріїв України? Принаймні, за будь-яких обставин ці два проекти змін до Конституції найближчим часом стануть предметом депутатських дебатів і практичної реалізації. Тим більше, що, здається, ледь не всі парламентарії згідні з обома ідеями, та й експерти у своїй переважній більшості їх не заперечують. І суспільство теж «за». Отож на цих двох законодавчих новелах і зупинімось сьогодні.

Не можна заперечити: межі депутатської недоторканності в Україні, образно кажучи, якісь безмежні (народні обранці весь час намагаються включити в них навіть своє майно, рухоме й нерухоме), а число депутатів узяте якщо й не зі стелі, то з нотатника якогось канцеляриста. Адже, коли 1989 року «у верхах» обговорювалося проведення перших напівдемократичних виборів до Верховної Ради УРСР, хтось вирахував: 450 — це число крісел, які теоретично могли влізти до зали засідань. Гарна цифра, кругла, легко вирахувати і конституційну більшість (300 голосів), і просту (226 депутатів)...

Та чому магістральний шлях до покращення ефективності діяльності Ради лежить через істотне скорочення кількості депутатів? Наприклад, у сусідній Польщі Сейм складається із 460 парламентаріїв, а Сенат — зі 100. І нічого, якось живуть, принаймні, відчутно краще за Україну. Натомість у Чехії число депутатів є відчутно меншим — 200 членів Палати депутатів і 81 сенатор. І теж непогано живуть. Але ж населення Чехії — лише 10,5 млн, це невеличка країна. Натомість населення Польщі — 38,5 млн, це стільки, скільки в Україні без тимчасово окупованих територій. А за цими територіями також має бути зарезервоване відповідне число депутатських мандатів, чи не так?

Іншими словами, навряд чи ефективність роботи парламенту залежить від кількості депутатів, головне тут — їхня якість. Але, припустимо, з метою економії державних грошей число українських нардепів варто скоротити. Та чому до саме 300? Бо це теж красиве (300 спартанців) і зручне число, коли легко вираховуються урядова та конституційна більшість? Чи тому, що це число фігурувало на фальсифікованому вздовж і впоперек референдумі імені Кучми 2000 року (про це вже дехто з серйозною пикою говорив)? Так це вже справжня політична порнографія...

Утім, хтось із адептів скорочення числа нардепів все ж зазначив — варто прив’язати кількість депутатів до кількості виборців, це корелює з новітньою європейською практикою. Так, корелює. А ще — з українською політичною традицією. У Конституції УНР (1918) у четвертому розділі, зокрема, вказано: «Вибори мають бути впорядковані так, щоб один депутат припадав приблизно на сто тисяч людності...» Голова Центральної Ради Михайло Грушевський, до речі, вважав, що краще було би мати одного депутата від 50 тисяч виборців, але його не підтримали. То чи не варто згадати вітчизняний принцип визначення числа парламентаріїв, бо в ньому є логіка? І, до речі, це стане спонукою для політичної еліти дбати про демографічну ситуацію в Україні: більшатиме число виборців — більше вакансій стане в парламенті.

А чи треба пояснювати, що повне скасування депутатської недоторканності — це неприховане встановлення диктатури беззаконня? Адже не лише «сержант Петренко» в будь-який момент зможе «запакувати» потрібне число нардепів перед важливим засіданням Ради, щоб забезпечити зрив голосування за той чи інший законопроект, а й «тітушки» на службі місцевих «князьків» майже безкарно ламатимуть «неправильним» парламентаріям руки-ноги під час спровокованих «побутових» бійок, де провину (хай живе найсправедливіший на світі український суд!) покладатимуть на обидві сторони...

І взагалі: виходить, що цивілізований світ дурний, бо здавна практикує в тій чи іншій формі депутатський імунітет як запоруку безперешкодної та ефективної праці парламентаріїв, а от Україна — найрозумніша. Куди там до неї, скажімо, якимось естонцям, у яких стаття 76 Конституції визначає: «Член Державних Зборів користується недоторканністю. Він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності тільки за поданням канцлера юстиції за згодою більшості складу Державних Зборів».

Не сумніваюсь: у разі, якщо винести на всенародний референдум питання про скасування депутатської недоторканності, більшість радісно проголосує «за». Щоправда, так само буде, якщо винести на референдум питання про зниження вдвічі податків і комунальних тарифів чи підняття вдвічі зарплат. А то й про депортацію з України деяких «незручних» етнічних груп...

Не сумніваюсь, що фракція «Слуги народу» в разі, якщо їй дадуть команду, переважно проголосує за скасування депутатської недоторканності; так само з різних міркувань зроблять і деякі начебто незалежні нардепи та представники інших фракцій. Але в такому разі слід розуміти, що на членів Верховної Ради повною мірою пошириться українське звичаєве право, яке діяло у Врадіївці влітку 2013 року і на київському Майдані взимку 2013—2014 років. З відомими наслідками. Ну, а «незручні» для олігархів та місцевих «князьків» депутати змушені будуть або «добровільно-примусово» складати мандати, або самі озброюватися та створювати власні групи охорони, тобто бойові загони.

Тому може йтися — якщо новий парламент не хоче показати власний крайній політичний ідіотизм — виключно про певне обмеження, а не скасування депутатської недоторканності, але таке, щоб парламентарії мали змогу вільно й ефективно працювати, не озираючись на чиїсь забаганки. Речі начебто й елементарні, але, як засвідчують нещадні факти, і в Офісі президента, і серед новообраних депутатів вистачає осіб, незнайомих навіть з елементарними правилами граматики, а не те що з політичною грамотою...