Нехай наповнить душу святе прагнення не задовольнятися посереднім, а стреміти до найвищого і з усіх сил намагатися його досягнути — адже можемо, коли захочемо!
Джованні Піко делла Мірандола, італійський мислитель та філософ епохи Відродження, представник раннього гуманізму

Зупинити деградацію

Про що свідчить історія зі скандалом «95-го кварталу» та хору ім. Г. Верьовки
22 жовтня, 2019 - 17:37
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Ситуація з «переспівом» відомої української народної пісні «95-м кварталом» спільно з Національним хором ім. Г. Верьовки, насправді, не є чимось екстраординарним. Вона просто в черговий раз стало подразником того стану, в якому опинилося наше суспільство. Зверніть увагу, для частини громадян пісня «Палала хата» екс-голови Національного банку Валерії Гонтаревої — це абсолютно нормально (скоріше більшість з них є виборцями Володимира Зеленського), а для іншої частини — це стало серйозним приводом для критики. Дві реакції.

«У номері «Студія Квартал 95» про Гонтареву надпоганого нічого не бачу. По-перше, через те, що «Квартал 95» ще не замінив собою Юлію Мендель. І залишається гумористичним шоу. По-друге, про підпал досі мало чого ясно. Ну от просто. Забагато питань. По-третє, банкопад, з яким асоціюється Гонтарева, дуже неоднозначна штука. Реально людині (Гонтаревій) довелося рубати одним ударом гордієву павутину схематозу останніх двадцяти років. З іншого боку, при банкрутстві банків знаходилися «рівніші». Коли банкрутом став банк «Хрещатик», чомусь гроші Bohdan Hawrylyshyn Charitable Foundation згоріли. А от деякі люди, наближені до влади Петра Порошенка, гроші вивели. Мораль цього посту така: якщо до гумору різних шоу ми будемо ставитися як до політичних стейтментів, то нам шлях у Росію», — написав у ФБ політтехнолог Петро Охотін.

«Історія з хором Верьовки і жартівливою піснею про реально згорілий будинок мені нагадала телевізійні кадри гучної радості палестинських жінок щодо знищення веж-близнюків у Нью-Йорку. Начебто і зрозуміла природа і тієї «мстивої» радості, і цих «мстивих» жартів, але все одно відчуття як тоді, пам’ятається, було гидким, так і зараз. Звичайно, ці дві пожежі непорівнянні, але природа такої реакції на них одна — з кам’яного віку», — написав у ФБ письменник, журналіст Андрій Курков.

У самому «95-му кварталі» після обурення громадськості заявили, що «це гостра політична сатира, так було, є і буде. Навіть якщо це не подобається деяким політикам». Натомість художній керівник Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Г. Верьовки Зеновій Корінець заявив: «Звичайно, там, у цьому виступі, нічого антидержавного не було. Проте некоректна ситуацією з Валерією Олексіївною сталася. Дійсно, я, мабуть, повинен вибачитися перед нею» (radiosvoboda.org).

Було безліч коментарів, зокрема і заклики позбавити хор державного фінансування. Однак варто розуміти, що ця ситуація є результатом багаторічної деградації в багатьох сферах — культурі, політиці, журналістиці... «...І ніхто-ніхто не згадає, що «бійців культурного фронту», включаючи найіменитиших, заслужених і народних, давно прийнято в хвіст і гриву використовувати під час виборчих кампаній?», — написала в ФБ журналістка Ольга Мусафірова. Згадаємо також який контент всі ці роки наповнював наше телебачення — трагедії, попса, шоу, російські серіали, екстрасенси... Що ж до політики та журналістики, то тут безліч прикладів. Можна згадати один з них — справу, про яку ми постійно пишемо, «справу Ґонґадзе—Подольського». Більшість політиків уже роками — не хочуть, а журналістів — не можуть, поставити крапку в цій трагічній історії в частині замовників. Тому і маємо низькопробні жарти, непідготовлених неофітів у парламенті і беззубих «акул пера».

Утім, ця історія, яка отримала продовження, не лише про це. Вона і про кланово-олігархічну систему. Як відомо, «героїня» кварталівської пісні Гонтарева назвала цей сюжет «соромом». «Насміхатися над людським горем — це неможливо уявити в цивілізованому суспільстві!», — додала вона. Відповідаючи ж на питання, чи розглядала вона можливість замовлення цього номеру олігархом Ігорем Коломойським, Гонтарева зазначила: «Можливо, так і є. Я про це не думала».

Сам Коломойський також відреагував, причому доволі гостро і в своїй манері: «Це просто жарт, пісня, твір у розважальній телепередачі. Сатира та гумор. Чому ви не вважаєте, що це цькування Коломойського? А коли Тимошенко показували у вигляді якоїсь голої баби або Януковича показували — це було цькування? Ні! А Кличка коли вони показували? Або Луценка, що він гаркавить та весь час в п’яному вигляді, коли він Че Гевару зображував? Якщо так вважати, то вся сатира і гумор — це цькування когось... Хай сидить (Гонтарева. — Ред.) спокійно в Лондоні і переписує майно на інших, щоб їй щось ще не спалили... Може, у неї манія переслідування розвинулася, якщо вона вважає, що гумористичні передачі — це її цькування? Щось я не чув, щоб хтось після такого цькування застрелився або повісився. Якщо Гонтарева буде першою — це буде смішно».

Звичайно, у відносинах між бізнесменом і екс-головою НБУ своя історія. Багатьом подіям, які вже сталися, якщо там є склад злочину, мають дати оцінку правоохоронні органи і суди. Однак всі ці «разборки» нагадують нам, що клановий олігархат часів Кучми нікуди не дівся. Можливо, він дещо змінився, але старі правила, які панують в Україні десятиліттями, залишилися.

«Довгий час у олігархів вважалося за необхідне мати власний інформаційний телеканал, — пише у ФБ блогер, журналіст Денис Казанський. — За кілька років їх наштампували більше десятка. ...2019 й показав, наскільки безглуздими були всі ці витрати. ...слід було вкладатися в шоу-бізнес — штампувати розважальний контент, запалювати своїх зірок, розкручувати своїх гумористів, знімати свої серіали. В підсумку тему, як завжди, просік тільки Коломойський. ...Взагалі, не ясно, чому в політиків і різного роду НКО прийнято спонсорувати тільки «серйозну журналістику» і експертів в піджаках. Очевидно ж, що на першому місці за охопленням — розважальний контент. ...Пройшли ті часи, коли у всякого поважаючого себе мільярдера повинен був бути футбольний клуб. Тепер у кожного мільярдера має бути своє творче об’єднання».

Можливо, це надскладна задача для суспільства і нової влади (вона має шанс), але якщо не зупинити деградацію і вплив олігархів (йдеться не лише про Коломойського) на політику і економіку, країна може не витримати безкінечне паразитування. Тим паче, коли поряд сусід-агресор. Потрібні нові правила — в культурі, політиці, журналістиці...

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 
Рубрика: