«Компроміси Пінчука» = «Мюнхен-2017»?

Своєрідний новорічний «подарунок» підготував олігарх Віктор Пінчук... Соціальні мережі не вщухають вже третій день. Його стаття в американському виданні Wall Street Journal з так званими «болісними компромісами» буквально підірвала інформаційний простір. Пропозиції Пінчука розкритикували відомі політики, громадські діячі і журналісти. Адже в цій публікації олігарх фактично вивів формулу компромісу заради досягнення «миру» в Україні. Тобто умовно визнаючи українські території за Україною, де-факто він пропонує відмовитись від них на користь окупанта до кращих часів…

«…Крим – це Україна і має повернутися. Але Крим не має стати на заваді досягненню угоди, яка закінчить війну на сході на базі справедливості. Пройде 15-20 років, щоб забезпечити достатнє економічне зростання, стабілізувати інфраструктуру, соціальну захищеність і фінансову систему. Тоді всі в Криму захочуть жити в Україні. …Конфлікт на сході ініційований з-за кордону і не є боротьбою за автономію або громадянською війною. Не буде умов для чесних виборів, поки Україна не візьме під контроль всю її територію. Але нам, можливо, варто не звертати на це увагу і провести місцеві вибори», - пише Віктор Пінчук.

Логічне питання на цю давню спокусливу пропозицію – чи можна задовільнити акулу, якщо вона вже відкусила частину руки чи ноги? Давно відомо, що мета Путіна навіть не Крим чи Донбас. Більш того, Путін навіть не збирається задовільнити свої апетити південно-східними областями для створення вигаданої ним «новоросії». Мета Путіна – державність України. І ті, хто нашіптує всілякі навіювання щодо примирення, виступає зовсім не за мир, а за «договорняк». Персона Пінчука в цьому плані досить показова. Це не просто один з найбільших представників олігархічної системи України, це зять екс-президента Леоніда Кучми.

По-суті Пінчук представляє родину, яка непросто свого часу заклала основні проблеми під державність України (Кучма найдовше серед усіх інших займав найвищі посади в державі – спочатку рік прем’єрства, а потім десять років президентства), вона досі впливає на українську політику. Сьогодні мало хто згадує, що перший майдан зібрався саме проти Кучми, який хотів зробити своїм наступником Віктора Януковича. А другий, вже кривавий майдан, вийшов проти «учня» Кучми – Януковича, який пізніше таки прийшов до влади. Сьогодні, Кучма вже третій рік представляє Україну на мінських переговорах, які насамперед за своїм форматом із самого початку є програшними для України, а по своїй суті проводять позицію Кремля по фактичному контролю ним окупованих територій Криму і частини Донбасу. Як тут не згадати, що «Мінськ» підписав саме Кучма. Відповідно, пропозиції Пінчука – це по суті закономірний крок попередньої діяльності цієї родини.

Пінчук в своїй статті говорить про перспективу в 15-20 років, коли Україна стане багатою і заможною, тоді Крим та Донбас самі забажають повернутись в лоно впливу Києва. Ця популістична «формула» не нова – її озвучував президент Петро Порошенко ще в 2014-му році. Поки що, як бачимо, особливо ніхто ні до кого не проситься. Навпаки, політиками (з обох сторін) і російською пропагандою зроблено все, щоб Донбас був де-факто блокований і відтятий від України. Не секрет, що війна РФ проти України на Донбасі обросла великим шаром корупції. А отже замороження (а не розв’язання) конфлікту цілком вигідно всім сторонам на різних рівнях прийняття рішень, окрім пересічного українського громадянина.

Ще один дуже важливий момент. «…І давайте визнаємо, що Україна не приєднається до НАТО ні найближчим часом, ні в среденьостроковій перспективі», - пише Пінчук. Тут також є своє пояснення і давні корені. Відповідні заяви цілком вписуються у політику Кучми часів його президентства. Нагадаємо, що влітку 2004 року — після Стамбульського саміту НАТО — Леонід Кучма робить розворот на 180 градусів від Альянсу. До цього, тодішнім секретарем РНБО Євгеном Марчуком була проведена колосальна робота на шляху до НАТО. Саме він створив основу, представляв, доповідав і відповідав на запитання на всіх етапах цього процесу. І коли стало зрозуміло, що Україна дуже близька до підписання ПДЧ (Плану дій з членства в НАТО), саме в цей час Леонід Кучма на 1-2 дні разом із Володимиром Путіним зникли з поля зору преси десь на Азовському морі. Повернувшись, Кучма дає команду негайно виключити з Воєнної доктрини згадану формулу про співпрацю з НАТО. Далі, прийшовши до влади, команда Януковича вже вилучила цю формулу через парламент і зі згаданого Закону «Про основи національної безпеки України».

До речі, ще в перших Мінських угодах (вересень 2014 р.), які потім доповнили в лютому 2015-го, окремо прописаний пункт про особисту безпеку учасникам переговорів. Пам’ятаючи про незавершену резонансну «справу Гонгадзе-Подольського», схоже, Кучмі цей пункт був дуже потрібен. Нагадаємо, що замовники в цій принциповій справі досі не покарані, а Кучма і Литвин відмовляються прийти в суд навіть як свідки. На жаль, жодна влада, не дивлячись на свої численні обіцянки, абсолютно цьому не сприяє (варто прийти на засідання суду і переконатися в цьому), хоча доказів достатньо – варто хоча б згадати про відомі «плівки Мельниченка», на яких чітко зафіксовано причетність Кучми до злочинів проти Гонгадзе та Подольського.  

Не можна не згадати і про скандал щодо фінансової підтримки фонду Клінтонів з боку Пінчука, про що писали в американській пресі. Взагалі складається враження, що українська зовнішня політика монополізована одним кланом, адже на американському напрямку була фактично зроблена ставка на перемогу Гілларі Клінтон. До речі, спроби додзвонитися до українського МЗС, щоб дізнатися реакцію чи позицію на «компроміси Пінчука», не мали успіх. Тому після перемоги Дональда Трампа, українська влада залишилася у великому програші. Віктор Пінчук, тим часом, схоже намагається шукати підходи до новообраного президента США. Враховуючи з яким нетерпінням в Росії чекають вступу на посаду Трампа, який днями похвалив президента Путіна за те, що той вирішив у відповідь не висилати з Москви американських дипломатів (президент США Барак Обама підписав указ про нові санкції щодо Росії, також США висилають 35 російських дипломатів із Вашингтона і Сан-Франциско), термін «компроміс», який звучить в статті Пінчука, є для Трампа дуже доречним.

Як було вже сказано українським олігархом, «Крим має бути повернуто Україні», але це не має перешкоджати «на шляху до угоди, яка покладе край війни на сході». Формулу «Крим в обмін на Донбас» ще в 2014-му році озвучували експерти, які були переконані, що Путін нападом на Донбас підняв ставки для того, щоб Україна і світ просто забули про анексію Криму. Справа в тому, що приблизно подібну думку буквально на кілька днів раніше висловив колишній держсекретар США Генрі Кіссинджер. За даними німецького видання Bild, він може стати посередником між Москвою і Вашингтоном щоб розробити план по вирішенню конфлікту в Україні. Основна ідея Кіссинджера полягає в тому, що Росія «гарантує безпеку сходу України і поступово йде звідти». У свою чергу, Захід заплющує очі на «кримське питання».

Так от, повертаючись до фінансування Фонду Клінтонів Пінчуком, слід підкреслити, що активна «розбудова» контактів із західними політиками сім’єю «Кучми-Пінчука» триває вже роками. Приклад тому – щорічні заходи, які організовує ця родина (Ялтинський форум, український сніданок на Давоському форумі). Тут варто нагадати, що нинішній народний депутат Ганна Гопко свого часу попереджала куди може привести та ж «Ялтинська стратегія». Перед Ялтинською зустріччю-2014 вона розмістила на своїй сторінці у «Фейсбук» лист до екс-президента Польщі Олександра Кваснєвського, що є головою наглядової ради YES, в якому повідомила, що відмовляється прийняти запрошення на Ялтинську зустріч і йому, м’яко кажучи, «не радить». «Вважаю власну участь та причетність усіх ключових політиків ЄС та України до YES такими, що відстають від змін свідомості людей та суперечать вимогам часу, запиту суспільства на перевіреність щодо поваги до країни», — зауважує Ганна ГОПКО.  Пінчук і його тесть Кучма доклали зусиль до того, щоб Україна опинилася в тому стані, в якому є, наголошує активістка. «Раніше на конференції (YES — «День») були такі гості як знатний українофоб радник Путіна Сергій Глазьєв», — зауважує вона («День», № 161 від 2 вересня 2014 р.).

Сьогодні після статті Пінчука, Ганна Гопко знову нагадала свою позицію (з її сторінки у ФБ): «Подивимося хто відмовиться від участі в так званому українському сніданку олігарха Пінчука при офіційному форумі в Давосі в січні 2017? Президент мав би перший продемонструвати приклад особливо після статті Пінчука.

Стаття Пінчука — досконала вправа з викривлення реальності. Вміло маніпулюючи фактами та фактично погрожуючи українцям це більшою кількістю жертв, Пінчук водночас дає надію, яка насправді є обманом — російською пасткою. Пінчук розповідає нам як умилостивити ворога, виконавши його вимоги. І не каже, що треба робити, щоб перемогти ворога. Звідки в нього така впевненість, що якщо Україна відмовиться від європейської та євроатлантичної інтеграції, то війна припиниться? Україна вже оголошувала позаблоковість і хіба це зупинило Москву від втягування України в свою зону впливу? Сьогодні виглядає так, що щоб залишатись нейтральними — нам треба захищатись і не відступати, бо Росія не виконує договори і розуміє тільки силу.

Якщо Пінчук уже говорить про компроміс, то нехай почне з потреби відновлення довіри, що може статися лише за умови виведення Росією своїх військ і повернення Україні контролю над кордоном, в тому числі кримським.

Проведення будь-яких виборів на окупованих територіях так само не є можливим без реалізації вищезгаданих умов.

Ми всі розуміємо справжню мету цієї статті Пінчука. Шлях, який він пропонує — не шлях миру, а дорога до втрати держави».

КОМЕНТАРІ

«ВІДМІНІИТИ САНКЦІЇ ЩОДО РФ МОЖНА ЛИШЕ ЗА УМОВ ТОГО РОЗКЛАДУ, ЯКИЙ ОПИСАВ ПІНЧУК»

Андрій КЛИМЕНКО, головний редактор проекту BlackSeaNews:

- Ця стаття не випадкова. Є дві складових причин її появи. Перше. Головне не те, як почати розмову, а те як з неї вийти. Пінчук таким чином фактично нагадує Трампу, що вони знайомі. Він розповідає всьому світу, що він знайомий з Трампом і навіть вмикав його по скайпу на одному з своїх форумів YES. В цьому контексті все інше виглядає приводом. Зрозуміло, що WSJ не оприлюднить фразу, про те що Пінчук з Трамом давно знайомі. Тому обраний резонансний привід для статті від якої редакція не могла відмовитись.

Друге. Безумовно, подібного роду речі є певною мірою зондажем – офіційних думок, громадської реакції. Не може не викликати інтерес те, що це вже другий потужний зондаж на цю тему. Перша спроба промоніторити реакцію була тоді, коли свої заяви зробив Кіссинджер. Його слова майже ідентичні тому, що написав Пінчук. Можна зробити припущення, що великі ділові круги стомились від війни і санкцій. Ці кола є, як в РФ, так і поза нею. Вони намагаються розпочати роботу з денонсації санкцій, а зробити це можна лише за умов того розкладу, який описав Пінчук. Якщо брати США, то вони найменше переймаються санкціями. Їх більше хвилює політика. А ось Європу дійсно цікавить відновлення позицій на російському ринку. Чесно кажучи, я думаю, що готується не Мінськ-3, а Мюнхен-2017.

«ЧОМУ ЦЕ ПІНЧУК БЕРЕ НА СЕБЕ РОЛЬ ВИЗНАЧАТИ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ВЕКТОРИ ДЕРЖАВИ?»

Сергій ІВАНОВ, блогер, телеведучий:

- Пінчук змоделював собі певну нову реальність. Треба розуміти, що Пінчук намагається давно приймати участь у великій політиці. Але його модель вийшла далекою від реальності. Пройшли вибори в США і результати виявились не тими, на які він розраховував і в який він інвестував. Тепер він, як будь-який пристосуванець, намагається терміново переформатувати порядок денний. При цьому цю людину не цікавлять інтереси держави і те, що українці воюють.

Чому він взагалі має давати нам поради? В статті написано, що він є бізнесменом і філантропом, але треба чітко вказати, що він є олігархом і зятем людини, яка підозрюється в замовному вбивстві журналіста. Більш того, його тесть збагатився виключно завдяки корупції. Не зрозуміло, чому це Пінчук бере на себе роль визначати зовнішньополітичні вектори держави?. Можна вже тепер здогадатись звідки росли ноги у редакційній статті в «Українській правді» про проханням давати Україні безвіз.

В «пошті Суркова», до речі, були конкретні загадки на його стосунки з Пінчуком. Цьому є відповідні докази. І зустрічався Пінчук з ним вже після Майдану і початку війни. При цьому він ніколи не надавав допомоги українській армії.

РЕАКЦІЯ СОЦМЕРЕЖ