Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

Літопис перлини козацького бароко

Вийшла друком книжка — погляд на новомосковський Свято-Троїцький собор з історичного та архітектурного ракурсів
18 листопада, 2016 - 12:05
СВЯТО-ТРОЇЦЬКИЙ СОБОР ІЗ БОКУ ДЗВІНИЦІ. МАЛЮНОК ОЛЕКСАНДРА ХАРЛАНА / ІЛЮСТРАЦІЮ НАДАНО АВТОРОМ

«Літопис собору» — так називається книжка про минуле і сьогодення Свято-Троїцького собору — видатної пам’ятки козацького бароко в Новомосковську, що на Січеславщині. Видання це приурочено до 440-ї річниці міста над Самарою. Сприяв його виходу благодійний фонд «Твій рідний край», створений за ініціативи народного депутата Вадима Нестеренка.

Дивом назвали появу цієї книжки її автори-упорядники — науковий співробітник Новомосковського міського історико-краєзнавчого музею ім. П. Калнишевського Костянтин Мешко та архітектор із Дніпра Олександр Харлан — на презентації, яка відбулася нещодавно в краєзнавчому відділі обласної наукової бібліотеки. Книжка стала симбіозом вивчення собору з історичного та архітектурного ракурсів. Джерельною базою для її створення слугували історичні праці багатьох авторів, людей різних епох, професій і доль, розкидані по архівах, бібліотеках, музеях. Для Костянтина Мешка, корінного новомосковця, закоханого в історію, робота над «Літописом» стала логічним продовженням студентських пошуків і узагальнення матеріалів для дипломної роботи. Олександр Харлан дерев’яним культовим спорудам півдня України присвятив свою дисертацію. Відомий він й іншими глибокими розвідками щодо ролі архітектурної складової у формуванні історичних ландшафтів краю.

Представляючи свою працю, автори підкреслювали, що це не просто систематизація джерел (сумарно бібліографічний список публікацій про собор налічує понад 200 найменувань). У процесі роботи на них чекали нові відкриття. Костянтин Мешко, наприклад, виявив у фондах Дніпропетровського історичного музею ім. Д.Яворницького старовинну світлину з грамоти Київського і Галицького митрополита Гавриїла про дозвіл на зведення в містечку Самарчик нової церкви. Цим документом митрополит задовольнив прохання козацької старшини на будівництво саме трьохпрестольного великого храму. Грамота датована 1 квітня 1775 року, а 2 червня відбулося освячення місця і закладка Свято-Троїцького собору.

У «Літописі» вперше публікується «Метрика для получения верных сведений о древне-православных храмах...» Заповнив її небайдужий до рідної історії священик Іоаннікій Вахнін у 1888 році (його могила з надгробком збереглася в саду, поруч із собором), а знайшов у архіві Інституту історії матеріальної культури РАН (Санкт-Петербург) Олександр Харлан у 2007 році. Це рідкісний зразок артефакту історичного і мистецтвознавчого характеру.

Запам’ятовується передрук спогадів Олексія Пахучого — майстра, який подарував собору нове життя, «Як я поновлював запорожський собор у Новомосковську». У 1887 — 1888 роках реставратор, опираючись на фотографію храму, зумів відновити первісний вигляд собору («Українець строїв, українець і перестроює» — заспокоював він прискіпливих фундаторів-замовників). Саме завдяки Пахучому собор, зібраний практично з нового лісоматеріалу, зберіг характерні риси, притаманні епосі козацького бароко XVIII століття.

Вміщені у книжці сторінки щоденника мистецтвознавця Стефана Таранушенка, датовані липнем 1928 року, з обмірами і замальовками собору. Доля автора типова для ХХ століття (арешт у 1933 році, п’ятилітнє ув’язнення, реабілітація 1958 року, публікація незадовго до смерті, 1976 року, ґрунтовної монографії «Монументальна архітектура Лівобережної України» — справи його життя). Архів ученого зберігається у відділі рукописів НБУ ім. В.І. Вернадського. Саме там і знайшов щоденник Олександр Харлан у 2004 році.

Окремий розділ книги присвячено ролі Олеся Гончара в долі собору. Саме після публікації знаменитого роману, який став каталізатором дисидентського руху на Дніпропетровщині, пройшов розголос (лише розголос!) про його занесення до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це якоюсь мірою стримало «богоборчі» настрої і вберегло собор від руйнації. Тут доречний коментар Олександра Харлана: «Нашого собору поки що нема навіть у списку кандидатів. Однією з умов включення об’єкта до списку ЮНЕСКО є автентичність території навколо нього. Зараз ця територія — найстаріша частина міста — виривається з історичного контексту, а має повністю підпорядковуватися пам’ятці. Її дослідження може розповісти нам і про XVII, і про XVIII століття».

Нові факти відкрились і під час поточної реставрації церкви (ведеться з 2012 року львівськими майстрами). Під час зняття старої шалівки знайшли фрагмент настінного розпису, що був у храмі до його перебудови: обличчя Ісуса, який несе хрест на Голгофу, та стражників, які його супроводжують. Пояснення просте — деякі колоди зі старого зрубу, що добре збереглися, використали повторно.

Нова сторінка новомосковської святині відкрилася з поверненням собору православній громаді в кінці 80-х років минулого століття. Разом зі статусом повернулися до храму старовинні ікони, збережені парафіянами в часи лихоліть.

Цікаво, що існує храм-двійник новомосковського храму — Покровська церква. Височіє вона над річкою Псел у с. Плішивець, що на Полтавщині, має на одну третину зменшені розміри, та й вибудувана не з дерева, а з цегли. Вважають, що ідею такого проектного рішення автору — архітектору І.С. Кузнєцову — подав Дмитро Яворницький. У сімейному архіві нащадків архітектора є фотографія собору з дарчим написом історика: «Архитектору Погребняку-второму, И.С. Кузнецову — Д.И. Эварницкий. 1902, ІІІ, 4». Вона відтворена в «Літопису» поряд з іще понад 200 малюнками, кресленнями та світлинами.

Закривши книгу, на обкладинці якої золотом горять дев’ять бань легендарного храму, ще раз перечитав роман Гончара, де в останніх рядках собор: «...стоїть серед заводського селища весь освітлений, парусно-повний і чистий, як тоді у минувшині, коли вперше тут виник, вичарувався з душі своїх мудрих і дужих майстрів».

Петро ЧЕГОРКА, головний редактор еколого-краєзнавчого часопису «Свята справа-ХХІ», м. Верхівцеве Дніпропетровської області
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments