Чому не радісно 9 травня

У весняні дні 1945 року, коли в Європі завершувалася Друга світова війна, коли людство спрагло чекало миру, в Галичині точилася жорстока війна совєтської влади проти українства.

Проводилися масові арешти та вивози місцевих жителів до Сибіру. Карали за синьо-жовті прапори, якими щирі й наївні галичани вітали радянську армію в 1939 році, карали за патріотичні висловлювання й пісні, за виявлення любові до України, арештовували тих, хто боровся раніше проти польських окупантів. Очевидно, збиралися не менше від них гнобити українців. При цьому користувалися архівами польської поліції, вважали українців, які боролися проти польського гноблення, і своїми потенційними ворогами.

Також без суду й слідства вивозили тисячі сімей, навіть якщо вони нічим конкретно не виявили свого несприйняття радянської влади. Наприклад, вивезли зі Львова багатодітну родину професора консерваторії Прокоповича, бо його помешкання сподобалось енкаведистові, який там і оселився.

Сльозами й кров’ю вмивалася Україна весною 1945, і подалі... І спричиняли це вже не нацисти, а так звані визволителі...

Особливо цинічною й жорстокою була війна совєтської влади проти Української Греко-Католицької церкви, яка століттями була оберегом українського народу в час панування різних окупантів.

Задуманий Сталіним у Москві ще 1943 року і розроблений полковником держбезпеки Г. Карповим, план ліквідації УГКЦ почав здійснюватися. 11 квітня 1945 року було заарештовано католицьких владик на чолі з Митрополитом Йосифом Сліпим. Про це виконавці з НКГБ зараз же повідомили в ЦК ВКП(б)У Зленкові: «По Львову і області було заарештовано 33 чоловіки — з них 1 митрополит, 2 єпископи, 20 священиків; оунівців, які мали тісний зв’язок з духовенством — 4 особи» /Державний архів Львівської області, ф.3, оп.1, спр.212/.

Прийшовши на наші землі, «визволителі» безпардонно нищили цвіт нашої духовності. Нищили тих, хто вчив свою паству любові й милосердя, нищили тих, кого всі шанували й любили.

14 квітня 1945 року вдосвіта була оточена Духовна семінарія у Львові. Деякі отці-наставники і теологи були заарештовані, а «осіб призовного віку» (як було сказано у рапорті) під конвоєм направили у військкомат для призову на військову службу. Це понад сто п’ятдесят майбутніх душпастирів! Так було зліквідовано Богословську академію у Львові — найвищу українську цитадель духовності.

Далі почався жорстокий наступ нової совєтської влади, тобто тих, хто називав себе «визволителями», на галицьких священиків і вірних Української Греко-Католицької церкви. Нова влада, знаючи про беззаперечний авторитет і вплив галицького духовенства на галичан, постановила зліквідувати УГКЦ і замінити її послушною комуністичній владі Російською Православною церквою.

І коли в Москві лунали залпи салюту перемоги над німцями, в Галичині лунали постріли по місцевих жителях. Літо та осінь 1945 року ознаменувалися жахливими репресіями...

Тож подумайте, справедливі люди, чи втішала тоді перемога там, у Європі, коли в Галичині творилося таке... Спробуйте уявити, які спогади викликає день 9 травня!