Ех, живе країна, гуляє, лише у нас...

Те, що відбувається в Україні, багато у чому нагадує російські вибори 1996 року. Однак є одна важлива відмінність: внаслідок певних обставини у нинішнього Президента України набагато більше можливостей впливати на ЗМІ, аніж у Єльцина у 1996 році. По-перше, у нас немає сильного неурядового каналу (аналога НТВ). Це ж можна сказати і про радіостанції. По-друге, недостатньо розвинена опозиційна преса, а та, що є, зазнає тиску з боку влади. По-третє, меншою мірою розвинений Інтернет, та й доступ до нього для більшості утруднений.

Домінування в інформаційному полі Л. Кучми дозволяє йому ефективніше боротися з конкурентами. Найпомітніше це виявляється на прикладі телебачення. У наших умовах для більшості населення ТБ — єдине джерело інформації, оскільки газети стали недоступними. Усім відомо, що всі національні канали тією чи іншою мірою підтримують Л. Кучму. СТБ, який ще недавно критикував Президента, зараз став більш «реалістичним» (наша податкова зробить реалістом кого завгодно). Хтось може заперечити, мовляв, не вірить народ телевізійникам. Може й так, але якщо ви мешканець Закарпаття або якоїсь там Зачепилівки на Харківщині, то альтернативи УТ-1 або «Інтеру» у вас немає. Надивишся на акції «під патронатом» і задумаєшся: ех, живе ж країна, гуляє, лише в нас...

З друкованими ЗМІ дещо інша ситуація. З одного боку, тут немає такої монополії пропрезидентських ЗМІ, як на ТБ. З іншого, серед опозиційної преси не так багато видань високого рівня. Наприклад, «Комуніст» і «Товариш» можуть викликати якісь емоції тільки у некрофіла, а різного роду праві газетки своїм націоналістичним пафосом відлякують розсудливу людину. Залишаються «День» і «Зеркало недели», та ще журнал «ПіК», у якому хоч іноді критикують Президента.

Однак, виграючи якісно, ці видання програють кількісно. У тих же «Фактів» тираж у п'ятнадцять разів більше, аніж у «Дня», — дешево і, найголовніше, що все вже розжоване.

Про Інтернет говорити не будемо — тут і так все зрозуміло.

Так що акції на кшталт «Голосуй, бо програєш!» уже стають реальністю. Загалом, правильним шляхом ідемо, товариші...

Юрій РОМАНЕНКО, студент
Харків