Георгій із роду Булашевих

Рік 2020 минув, не помічений жодною згадкою про нього. Хоча 160 років від дня народження досить поважна дата, щоб мати нагоду пом’янути ім’я українського етнографа, історика та літературознавця, який своєю працею зробив певний внесок у скарбницю національної духовності й культури.

Певні сподівання на повернення з історичного небуття Георгія Онисимовича Булашева з’явилися після того, як 1993-го видавництво «Довіра» здійснило перевидання в перекладі на українську мову Юрієм Буряком його фундаментальної праці «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях». Уперше вона побачила світ 1909 року. Це був лише перший випуск, але видання другого залишилося нездійсненним. Чи то через смерть автора, чи то через комуністичне божевілля, що вже незабаром запанувало в Україні.

Проте донедавна чи не єдиним енциклопедичним виданням, у якому Георгію Булашеву присвячена була коротенька стаття, залишалася «Православная Богословская Энциклопедия» 1902 року видання. Щоправда, й у ній суто біографічні відомості викладені в одному реченні. І лише останнім часом побачили світ тритомне видання «Биографический словарь выпускников Киевской духовной академии. 1819 — 1920-е гг.» (2014 — 2019 рр.) та «Киевская духовная академия в именах» (2019 р.), яке готував Національний університет «Києво-Могилянська академія» за участі КДА.

Наскільки нам відомо, частина творчої спадщини Георгія Онисимовича Булашева зберігається в фондах Інституту рукопису Наукової бібліотеки ім.В.Вернадського НАН України в Києві. Тут між іншими паперами зберігається й анкета Г.Булашева. Цінність цього документа в тому, що ми отримуємо кілька фактів із його біографії, достовірність яких не підлягає сумніву.

У анкеті його рукою записано таке: «Родился 1860 г., 8-го января (по недосмотру отца записан под 8-м февраля), с.Малая Токмачка, Таврической губернии, Бердянского уезда. Отец — исправляющий должность псаломщика»

Лише окремі факти за роки його навчання в Сімферопольському духовному училищі (1869 — 1873), Таврійській духовній семінарії (1873 — 1879) та Київській духовній академії (1879 — 1883) дають нам певну уяву про його життя і навчання в цих закладах.

Георгій не лише успішно закінчив 1879 року повний семінарський курс Таврійської духовної семінарії, удостоївся звання студента та отримав встановлений атестат. 21 червня того ж року йому також надавалося право вступу до Київської духовної академії.

Попри те що Григорій здобував освіту в закладах духовного відомства, в навчальному процесі його особливо приваблювала історія та література.

ДУХОВНА АКАДЕМІЯ

Початок навчання в Духовній академії виявився в творчому плані особливо плідним для студента Г.Булашева. Він одразу заявив про свої серйозні наміри не просто здобути вищу освіту, а й зарекомендувати себе в науково-дослідницькій сфері. Навчаючись на ІІ курсі, в травні 1881 року Георгій Булашев підготував своє перше серйозне дослідження під назвою «Месяцесловы святых при рукописных богослужебных книгах Церковно-археологического Музея (при Киевской духовной академии)» на здобуття Євгеніє-Румянцевської премії.

Представлену «на благоусмотрение Совета Академии» роботу студента Булашева, за тодішніми правилами, до остаточного присуду було вирішено надрукувати в «Трудах Киевской Духовной Академії». Твір також було видано окремою книгою.

Наступний етап наукової діяльності Г.Булашева в стінах академії визначається його роботою над темою, присвяченій постаті епіскопа Іринея Фальковського. Так, 5 червня 1882 року на церковно-практичному відділенні розглядалися роботи ІІІ курсу, серед яких особливу увагу викладачів привернув новий твір Георгія Булашева «Преосвященный Ириней Фальковский, епископ Чигиринский».

Щоб уявити собі, навіть за теперішніми мірками, обсяг опрацьованих архівних матеріалів, подамо лише перелік того, з чим довелося не просто ознайомитися, але ретельно опрацювати двадцятидворічному студентові. Так, матеріалами до його монографії стали: друковані твори Фальковського, архівні справи Києво-Михайлівського монастиря і рукописи преосвященного Іринея, які зберігалися в бібліотеках Київської академії, Києво-Софійського собору, Михайлівського монастиря. Георгію Булашеву було надано дозвіл ознайомитися з приватними архівами професорів М.І.Щоголіва й М.Ф.Буданова-Владимірського. Самих рукописів довелося переглянути понад 90 томів. До своєї наукової праці Г.Булашев залучив навіть усні перекази про Іринея Фальковського, які зберігали в себе київські старожили.

Після того, церковно-практичне відділення постановило «признать сочинение Булашева достойным степени магистра», Георгій Булашев, уже будучи студентом ІV курсу, 8 січня 1883 року звернувся з прошенієм до Ради академії, щоби його наукову роботу «Преосвященный Ириней Фальковский, епископ Чигиринский» прийняла «в качестве магистерской диссертации». Відповідь була позитивною.

У своїх публікаціях Булашев завжди висловлювався в притаманному науковим роботам стилі — з залученням глибоко опрацьованих історичних джерел, із частим цитуванням різних наукових праць.

До захисту своєї дисертації на ступінь магістра богослов’я в листопаді 1883 року Георгій Булашев продовжує навчання на останньому четвертому курсі академії, яку закінчив у червні. По закінченні академії Г.Булашев удостоєний ступеня кандидата богослов’я «с правом получить степень магистра без нового устного испытания, но по представлении и публичном защищении особой диссертации». А 1 листопада 1883 року, за три тижні до захисту дисертації, центральним управлінням духовно-навчального відомства Булашев призначається викладачем російської і церковно-слов’янської мов у Києво-Подольському духовному училищі.

Після того, як на церковно-практичному відділенні академії з’явилася вакантна кафедра церковної археології і літургіки, на право балотуватися заявили два кандидати: приват-доцент Казанської духовної академії по кафедрі літургіки Олексій Дмитрієвський і Георгій Булашев, на той час учитель Києво-Подольського духовного училища.

Акт обрання доцента на кафедру церковной археології і літургіки відбувся 16 грудня 1883 року на зборах Ради КДА в складі 10 членів. У результаті закритого балотування Дмитрієвський «получил 8 избирательных и 2 неизбирательных, а Булашев 5 избирательных и 5 неизбирательных шаров».

Того ж таки 16 грудня Рада прийняла постанову щодо обрання магістра О.Дмитрієвського на вакантну в Київській академії посаду доцента церковної археології та літургіки.

Відомо, що в період із 1869 по 1884 роки доценти та професори духовних академій обиралися на конкурсній основі шляхом таємного голосування. Члени конкурсної комісії перевагу віддавали тим, хто на момент проведення конкурсу вже заявив про себе як про дослідника тієї дисципліни, яку хотів викладати. Станом на 1883 рік Олексій Дмитрієвський уже був відомим фахівцем із літургіки, вихованцем відомого професора Казанської духовної академії Красносельцева. До того ж Дмитрієвський уже мав досвід викладання літургіки. Крім того, його кандидатська та магістерська дисертації були присвячені історії богослужіння, тобто тій спеціальності, яку мав викладати в Київській академії. Що ж стосується Георгія Булашева, так, він був талановитим студентом, але свою роботу він писав не з літургічної тематики. І на той час не мав досвіду викладання. Тому його програш за вакантне місце Дмитрієвському цілком зрозумілий.

Усе це аж ніяк не зупинило Г.Булашева продовжувати працювати на історико-літературній ниві. Все написане Г.Булашевим з’являлося на сторінках «Киевской старины», «Народной школы», «Воскресного чтения», «Церковно-приходской школы», «Киевских епархиальных ведомостей», «Черниговских епархиальных ведомостей» та щоденних київських газет.

ПЕДАГОГІЧНА ТА РЕДАКТОРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Увесь доробок Георгія Булашева ще чекає на дослідника, а його розкриття стане духовним надбанням наступних поколінь. Подамо лише коротеньку хронологію педагогічної та редакторської діяльності Г.Булашева, коли він міг реалізовувати свої творчі плани.

Так, одразу по закінченні КДА з 1 листопада 1883 року він був «определен» викладачем російської та церковно-слов’янської мов у Києво-Подольському духовному училищі.

Десь на початку 1885 року Г.Булашев отримав запрошення від 1-го Київського жіночого училища духовного відомства, де йому пропонувалося дев’ять годин лекцій із російської мови, словесності та педагогіки.

А вже в серпні того 1885 року він був переведений із Києво-Подольського духовного училища викладачем словесності в Київську духовну семінарію, звідки за вислугою пенсії в 1908 році пішов у відставку. Щоправда, й після цього деякий час продовжував свою викладацьку працю в тому ж таки 1-му Київському жіночому училищі, де мав 30 уроків на тиждень.

Ще під час своєї служби в духовній семінарії Г.Булашев виявляв певну ініціативу. Так, восени 1905 року в порожньому приміщенні семінарії тимчасово був розквартирований 166-й Рівненський полк. І тоді ж серед викладачів виникла думка запровадити  читання для військових, про що повідомляли «Киевские епархиальные ведомости». Відомо, що 27 листопада викладач Булашев читав оповідання «Заколдованное место». Під час читання демонструвалися «световые картинки».

Водночас із викладанням в училищі та семінарії Г.Булашев знаходив час для редакторської роботи.

Хай як це дивно, але така завантаженість аж ніяк не заважала Г.Булашеву виступати в цих виданнях із власними матеріалами. Його творчий потенціал не спадав, а продовжував наростати, а з-під невтомного пера з’являлися нові статті, нариси, історичні розвідки.

ЕТНОГРАФІЧНА ПРАЦЯ Й ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

Стосовно етнографічної праці «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях», яка є, за точним визначенням Валерія Шевчука, «немеркнучим пам’ятником» діяльності серйозного ученого і дослідника, скажемо таке. Маючи ґрунтовну духовну освіту, це аж ніяк не завадило Г.Булашеву, а, можливо, навпаки сприяло дослідженню віковічних духовних уявлень українського народу, бажанню простежити процес відозміни народної творчості, «збагнути процес творення народного світогляду» та його єднання з християнством.

Це перша книжка під назвою «Космогонічні українські народні погляди та вірування», що побачила світ у 1909 році, за задумом Георгія Булашева, мала відкрити цілу серію, в якій розглядалася б система «думання, уявлень, міфотворчість та вірування українського народу». Втім, наші припущення виглядатимуть правдивими, якщо знайдуться заховані в якихось архівах рукописні матеріали, етнографічні розробки до наступних книжок такої серії. Якщо, звичайно, їх не знищив час або люди.

Про особисте життя Георгія Онисимовича відомо, що був він одружений на донці настоятеля священника Свято-Миколаївської церкви заштатного м.Погар Стародубського повіту Чернігівської губернії Хрисанфа Бялопольського (Білопольського) Парасці, з якою пошлюбився 29 травня 1883 року. В них народилися діти: сини Павло 27 листопада 1884 року та Віктор 15 вересня 1886 року і донька Зінаїда 20 березня 1893 року. Відомо, що родина Булашевих мешкала на Печерську — в 1904 року в будинку 8 по вул. Московській, а 1915-го — в Бутишевому провулку, 29.

Сьогодні невідомо, як склалася подальша доля Г.Булашева. Бо вже незабаром посеред Європи, в самісінькій Україні розпочалися такі моторошні події, в яких загубитися окремій людській долі не складало труднощів. Лише з «Памятной книжки Киевской губернии» дізнаємося, що 1915-го він ще продовжував викладати в 1-му Київському жіночому училищі духовного відомства. В травні 1918 року брав участь у Київському єпархіальному з’їзді.

Можемо лише висловити сподівання, що все ж таки десь має зберігатися творча спадщина Г.Булашева, представлена особистими документами, щоденником, листами, завдяки яким можна, за словами Романа Корогодського, проникнути на глибину об’явлення душі людини.