Для недержавного народу духова культура грає величезну ролю, бо власне нею він може перевищувати народ, що політично підбив його.
Іван Огієнко, український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець

Хащуватська трагедія

1942 року в цьому селі на Кіровоградщині було розстріляно понад 1000 громадян єврейської національності, серед них — 376 дітей
29 травня, 2014 - 19:40

«Хащуватська трагедія» — так називається найбільший у Європі меморіальний комплекс, розташований у Гайворонському районі Кіровоградської області. Присвячений він пам’яті сотень євреїв, розстріляних гітлерівськими нацистами та їхніми поплічниками 72 роки тому. Хоч меморіал було відкрито порівняно недавно, роботи з дальшого облаштування комплексу тривають. Та вже зараз він вражає не тільки розмірами, а й насамперед глибоко продуманим змістовим та емоційним наповненням.

Із книжки краєзнавця Леоніда Солгутовського «Нариси з історії Гайворонського району»:

«...На світанку 16 лютого 1942 року у село Хащувате було стягнуто чи не всіх поліцаїв району, усього 50—60 запроданців. Усе було наперед продумано, розраховано. Окремим сім’ям, ще задовго до цього жахливого дня, не дозволяли жити в своїх будинках, в одну хату зганяли по 4—5 сімей, реєстрували їх і видавали спеціальний номер будинку, заборонивши під загрозою розстрілу далеко відходити від нього.

12 лютого погнали всіх чоловіків чистити від снігу яму-глинище, яка пізніше стала для них, їхніх жінок, дітей і близьких могилою.

У самий день розстрілу між поліцаями були розподілені обов’язки. Одні — заганяли населення до клубу, другі — з клубу конвоювали до місця знищення, третя група безпосередньо проводила розстріл, а решта — як голодні собаки, тягли з опустілих від мешканців хат усе, що роками наживалося чесною працею.

Із кінотеатру о 8-й годині ранку вивели першу групу — 20 чоловік і розстріляли. Так почалася кривава оргія сп’янілих від крові душогубів. Крики і стогін дорослих, плач і зойк дітей, глухі постріли й окрики садистів було чути над селом.

Діти плакали, звертаючись до матерів. Поліцаї били їх ногами, супроводжуючи удари лайкою. І тоді старші діти брали маленьких на руки і несли до місця, де глибочіли відкриті ями. Їхнє коротке життя і крик «мама» обривала автоматна черга.

Розправившись з одними, вбивці збирали їх одежу і поспішали за новою партією смертників. Жорстокості поліцаїв не було меж. Особливо скаженіли під час розправи з жінками. Останні відмовлялися роздягатися, кричали. У відповідь лунали автоматні черги.

Тих, хто ховався від смерті, чекала ще гірша участь. Як дикі звірі рискали закутками поліцаї, вишукуючи здобич і убивали просто залізякою. Так по-звірячому було вбито 56 чоловік.

Розстріли продовжувалися кілька днів, і 20 лютого все було скінчено. В с. Хащуватому розстріляли понад 1000 громадян єврейської національності, серед них 376 дітей. Усі ями і вся площа біля них була залита кров’ю. Будинки євреїв пограбовані. Так було знищено єврейське містечко, яке проіснувало кілька віків».

Хащувате — село, яке розкинулося на лівому березі Південного Бугу. З кінця ХVIII до першої половини ХХ століття мало статус містечка, де переважало єврейське населення (на початку ХХ ст. у ньому жили близько шести тисяч людей). Тут жили і працювали талановиті ремісники і майстри усіх спеціальностей. Виробляли олію, крупи, також було чимало стельмашень, перукарень, харчевень, шевських, кравецьких та інших майстерень. Були заїжджі двори-готелі. Щотижня відбувалися великі ярмарки, де торгували зерном, худобою, різними товарами промислового та кустарного виробництва. У містечку діяли єврейська та українська школи, працювали лікарня, пошта, кінотеатр, синагога, православна церква.

Із початком війни все чоловіче населення віком від 18 до 50 років було мобілізоване на фронт.

29 липня 1941 року містечко окупували німецькі війська. Як відомо, в загарбників на різних територіях діяли по чотири спецгрупи, завданням яких було знищення «комісарів, євреїв та циган». Діяли ці загони за єдиним шаблоном: вступивши у населений пункт, дізнавались у місцевого населення імена равинів і найбільш відомих членів єврейської громади. Від них вимагали списки усього єврейського населення нібито для реєстрації та відправки у спеціальний «єврейський район». Люди не підозрювали про справжні наміри нацистів і виконували розпорядження окупантів.

На світанку 16 лютого 1942 року німці зібрали поліцаїв з ближніх сіл, оточили Хащувате і стали вигоняти людей з домівок — хто в чому був, збирали всіх у кінотеатрі...

І все ж деяким людям дивом вдалося уникнути страшної долі. Один з них — Ісак Крис, який зумів заховатися в суфлерській будці, а згодом знайшов прихисток в українській родині. Зумів вижити і в нестерпних умовах бершадського гетто (було розміщене на правобережжі Бугу, на території т.з. Трансністрії — місцевості, окупованій румунами). Після визволення району прискакав у Хащувате і назвав імена десятьох поліцаїв, причетних до розстрілів мирного населення.

Поталанило вижити й Вірі Ташлицькій, яку в момент залпу хтось штовхнув. Вона з ями бачила, як розстрілювали її сестру і братика... Їхні тіла впали поруч. А яма дихала. Коли все стихло, дівчинка вибралася з ями. Її два з половиною роки переховувала в себе родина Валентини та Юхима Левицьких.

Хащувате було визволене від німецьких окупантів 13 березня 1944 року. І цього ж року державна військово-медична комісія з розслідувань злодіянь гітлерівців та їхніх поплічників на окупованій території СРСР приступила до вивчення обставин трагедії. У глиняному кар’єрі було виявлено тіла 975 розстріляних.

Одразу після війни тут було споруджено скромний меморіал — основним будівельним матеріалом стала глина з місцевого кар’єру. І щороку сюди 16 лютого та 9 травня приїздять люди з близького та далекого зарубіжжя — Росії, Узбекистану, США, Ізраїлю, Німеччини. А у квітні минулого року Міністерство культури України оголосило місце розстрілу на єврейському кладовищі пам’ятником культурної спадщини місцевого значення і внесла до державного реєстру пам’яток. Також торік Борис Ташлицький (земляк, заслужений будівельник Росії) висловив ідею спорудження на місці розстрілу величного меморіалу. Одразу ж створили опікунську раду з організаційних питань. Було створено благодійний фонд «Меморіал Хащуватської трагедії», правління якого очолив заслужений журналіст України, редактор газети «Украина-Центр» Юхим Мармер. Перші пожертви на будівництво меморіалу надійшли від Бориса Ташлицького, Іларіона та Юхима Мармерів, Леоніда Купітмана, Леонарда Лідберга, композитор Ігоря Крутого (уродженця міста Гайворона) та його сестри Алли, їхньої матері Світлани Семенівни та багатьох інших.

Будівництво меморіалу розпочалося восени 2013 року. За цей час вимуровано Стіну плачу, на якій викарбувані прізвища розстріляних. Але і досі не всі прізвища загиблих встановлені — за двадцять днів до відкриття стали відомі ще три. Робота з уточнення списків розстріляних триває, і в разі віднайдення нових прізвищ Стіна плачу буде ними доповнюватися.

...Хоч будівельні роботи на комплексі ще тривають, 9 травня тут відбулося урочисте відкриття меморіалу. У ньому, крім жителів села, взяли участь численні гості з-за кордону, Києва, Кіровограда, Одеси, сусідніх областей. Старшокласники місцевої школи, які читали власні вірші, приурочені цій даті, запалили меморіальні свічі, усі присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять невинно убієнних земляків.

Під час заходу правозахисник, член Гельсінської спілки, позаштатний радник прем’єр-міністра України, голова Асоціації громадських громад України Йосип ЗІСЕЛЬС зазначив: «Зараз, коли маємо так багато проблем, дуже важливо не забувати загиблих. Ця пам’ять завжди з нами. Україна втратила мільйони своїх дітей і дочок — дітей та людей похилого віку. Серед них — півтора мільйона євреїв. Цю цифру важко осягнути. Ми повинні завжди нести із собою пам’ять про них. Бо це дуже важлива наша складова. Без пам’яті ми не можемо йти далі. Нині в нашому житті відбуваються дуже важливі переміни. Серед Небесної сотні є троє євреїв, і ми відчуваємо пам’ять також про них. Коли були на Майдані, ми не відчували себе людьми тієї чи іншої національності, ми відчували себе частиною єдиної великої України, як і зараз. Сподіваюсь, що нелегкі нинішні часи з їхніми негараздами швидко минуть. Незважаючи на всі проблеми, держава, уряд приділяють значну увагу утвердженню міжнаціональної і міжконфесійної злагоди».

Федір ШЕВЧУК, Гайворонський район, Кіровоградська область, фото автора
Газета: 
Рубрика: