Котлован по-київськи

В одному американському фільмі головний герой переноситься з наших днів у 60-ті роки минулого століття. У невеликому кафе, куди він приходить із різних епох, існує коридор часу, що пов’язує Америку Дж.Кеннеді з Америкою Б.Обами. Така кінематографічна фантазія неможлива в Києві, де старі будівлі і ландшафти знищуються із вражаючою швидкістю. У нас стареньке кафе в центрі міста довго не простоїть. Не лише кафе знесуть, а то й підриють землю під ним, як зараз зривають зелені схили знаменитих київських пагорбів.

Розумію, що життя не стоїть на місці, й міста змінюють свій вигляд разом з епохами, але причини і типи забудов повинні узгоджуватися з господарями міста. А це не мери й уряди, це різні покоління киян: минулі, нинішні, ті, що ще не з’явилися на світ. Сто років тому були плани вирівняти Андріївський узвіз для зручності транспорту і пішоходів, але наші предки воліли зберегти історію і знехтували комфортом заради неї. Чим же наразі керується влада міста, перебудовуючи Київ за засекреченими планами, а головне — ставлячи інтереси міської громади нижче за бажання деяких приватників? Ті хочуть мати прекрасний вигляд із вікон ціною спільної культурної спадщини, ми хочемо зберегти місто затишним, зеленим, з його природними ландшафтними особливостями.

Усі ми обурюємося перебудовою Києва на користь окремих осіб, які скуповують або захоплюють острови, престижні місця й особливо центральну частину міста. Якщо на околицях жителі масово виходять захищати сквери і дитячі майданчики, то в центрі міста все обходиться локальними протестами. Напевно, тому що тут уже мало пересічних громадян, натомість багато охочих розширитись у володіннях. А може, просто міська громада не усвідомила розмірів катастрофи, за якої Київ за своєю подобою перетворюється на Москву. Усвідомлено чи через недалекоглядність мерії ми обираємо імперський шлях розвитку столиці. Матимемо цитадель влади в серці Києва, а довкола — квартали безликих новобудов.

Щодня я дивлюся на Контрактову площу, помічаючи її неохайність, недоладність архітектурних форм, кожна з яких, можливо, прийнятна для ока, але перекреслена забігайлівками, кіосками і рядами сміттєвих баків. Хіба так має виглядати ділова площа європейської столиці? Завтра я побачу висотну будівлю, яка підніметься вище за Андріївську церкву, якщо дивитися на неї з Контрактової. Післязавтра...

У соціальних мережах часто бачу старі фотографії Києва, які люди розміщують із різних приводів, але зі спільним відчуттям жалю про втрачене. Не думаю, що в наступному столітті хтось розмістить фото будівельно-господарського супермаркету і зітхне з ностальгією над зображенням кіоску у формі ящика. Тому що ці форми не співвідносяться з емоційним світом людини і задовольняють лише споживчі запити, які змінюються, як мода. Але якщо у Львові підриють Високий замок із господарських міркувань, у Римі розібрати Колізей, а в Амстердамі розширити вулиці за рахунок каналів, то з’явиться місце, але зникне дух міста, який, звісно, не продаси, але, зберігши, врятуєш саме місто. І у нас той самий випадок порятунку.

Нині ми в точці біфуркації новітньої неполітичної історії Києва. Підемо шляхом європейського містобудування чи зробимо крок в епоху просвітницького варварства, коли історичні та природні пам’ятники оцінюватимемо за метражем займаного ними місця.