Лист у номер

Доброго дня, вельмишановна редакціє!

Давно збираюся написати вам, та все вічні сільські турботи відволікають.

2008 року у вранішньому огляді друкованих видань інколи звучали теми з публікацій газети «День». Мені ці теми були цікавими. І з 2009 р. я стала оформляти передплату на вашу (а тепер і мою) газету. Я не перераховуватиму авторів, яких я читаю в першу чергу. Судячи з відгуків, я не самотня в своїх симпатіях. Скажу також, що я безмежно вдячна вам за те, що ви є, що ви саме так працюєте. А за себе рада, що «знайшла» вас.

А змусила мене написати вам моя категорична незгода з тими, хто жаліє, співчуває екс-президенту Л. Кучмі. Я обурена, чому кримінальну справу проти Кучми порушили за однією статтею. Та цих статей має бути не менше десятка. І якщо в справі про вбивство журналіста Г. Гонгадзе Кучма може сказати, що він не давав наказу вбивати його, то стосовно інших справ він такого сказати не може. І одна з них, я не пам’ятаю точної назви його указу, щось приблизно: «Прискорене реформування колгоспів». Що, він не розумів, що прирікає його на вимирання? Та на його совісті (якщо вона в нього є) сотні, якщо не тисячі занапащених життів. Президент якої країни може сказати про свою країну й свій народ таке: «Україна — це якийсь відстійник пенсіонерів. Який же бюджет це витримає?» А сам не відмовився від того утримання, яке його політичний «синок» йому відвалив.

Присягаються на Біблії робити одне, а роблять все навпаки. Воістину, як писав російський поет М. Некрасов: «Не страхають тебе громи небесні, а земні ти тримаєш в руках»...

Прошу вибачення, що відволікаю вас від справ. Хоч вам висловилася, адже більше ніхто не почує. Ще раз пробачте.