«Наздогнати інформаційний експрес»

Ян ІВАНИШИН, майор, ведучий телепрограми «Нова армія» (УТ-1):

— Подія ця важлива навіть не для військових ЗМІ. Вона знакова для українського суспільства в цілому та Збройних сил як його складової. Як не можна ділити українців за ознаками наявності погонів та зірок, так не можна і пресу ділити на суто військову та невійськову.

Звичайно, за останні роки бурхливого розвитку інформаційного простору військові журналісти зі своїми виданнями та програмами відстали від цивільних колег. І далеко відстали. Зустріч з міністром оборони дає шанс наздогнати інформаційний експрес. А як докласти зусиль, то і очолити його рух, принаймні, що стосується військової тематики. В це вірить міністр. В цьому впевнені журналісти. А виграти має суспільство. Читачі та глядачі.

Сергій ЧЕРЕВАТИЙ, майор, журналіст Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України:

— Потрібні зміни — такий головний лейтмотив зустрічі військових журналістів з Євгеном Марчуком. 25 листопада 2003 року українські військові журналісти запам’ятають надовго. Хтось навіть напівжартома запропонував зробити цей день професійним святом військових репортерів. Адже вперше за 12 років розбудови українського війська міністр оборони зустрівся з широким загалом військових медійників.

За роки цинічного та байдужого ставлення до журналістів вони вже майже звикли до ролі слухняних трубадурів, що описували подвиги в розбудові війська воєначальників різного рівня. Зрозуміло, що така політика привела до того, що військові ЗМІ значною мірою втратили авторитет у аудиторії і майже зійшли на маргінес суспільного життя.

Проте бажання змінити стан речей було. Більш того, не отримуючи нічого від керівництва, редакції знаходили можливість для придбання комп’ютерів, відеокамер, іншої техніки. Замість подяки за таку ініціативність отримували численні перевірки контролюючих органів.

Важким тягарем на крилах творчих пегасів, редакційних колективів лежать невирішені соціальні проблеми часів реформування та розвитку. Зокрема, більшість журналістів так і не дізнались, що таке ордер на квартиру. А якщо окремі офіцери іноді й отримували житло, то це було радше винятком, аніж правилом. Потребує серйозного переосмислення і процес навчання військових журналістів. Адже навчають журналістську юнь зараз, за великим рахунком, люди, які мають або дуже обмежений журналістський досвід, або взагалі його не мають. Але незважаючи на багато невирішених проблем, спілкування «очі в очі» з Євгеном Марчуком дало надію на позитивні зміни. Підсумовуючи результати діалогу, міністр чітко визначив вектори розвитку військової журналістики: від творчих та організаційних — до соціальних.

Активізація військових реформ обіцяє стати доленосною і для військових мас-медіа. Наступного року можна чекати реальних змін, що переведуть поступ армійських реформ у практичну площину та зроблять його незворотним. Адже час настав.

Іван ЧМІЛЬ, редактор телебачення ТРК «Бриз» Військово-морських сил Збройних сил України, м. Севастополь:

— На жаль під час зустрічі з міністром оборони журналісти з певних причин не обговорювали один iз практичних аспектів своєї діяльності. Євген Кирилович неодноразово зазначав, що військові мають навчитися давати інтерв’ю. Сьогодні для нас — військових журналістів — найгіршим, на жаль, є іноді відверте небажання військових, особливо середньої ланки, спілкуватися з представниками військових ЗМІ. Свою неконтактність вони зазвичай пояснюють страхом перед вищим командуванням. Мовляв, особливо в період реформування і скорочення не треба «висовуватись, якби чого не вийшло».

Зрозуміло, що цю ситуацію неможливо миттєво виправити якимось конкретним наказом МО України. Потрібна виважена, грамотна робота з командирами і підлеглими, необхідні відповідні публікації і матеріали, в тому числі і у цивільних ЗМІ. Адже, як це не прикро, саме вони користуються у пересічних військових більшою довірою, ніж мас-медіа Збройних сил. І в цьому питанні з нашими колегами не має бути якоїсь конкуренції. Ми мусимо спільно робити одну справу, результатом якої стане зростання престижу військової служби. Платники податків повинні бути впевнені, що їх гроші не витрачаються марно, а військові не повинні почувати себе ярмом на шиї народу України.

Юлія ЛІВІНСЬКА, кореспондент редакції телебачення ТРК «Бриз» Військово-морських сил Збройних сил України, м. Севастополь:

— Співпрацюючи з Пiвнiчноатлантичним альянсом з метою подальшої інтеграції, слід повчитися тому, яку увагу в країнах — членах НАТО і партнерах приділяють журналістам. І на сьогодні необхідно не тільки всіляко впливати на нормальне функціонування і розвиток військових ЗМІ, а й сприяти тому, щоб у військових з’явилось розуміння важливості журналістської праці. І наші візити на військові кораблі та частини не нагадували появу ревізора з відомого літературного твору, а навпаки, викликали бажання працювати на спільне вирішення існуючих проблем.

Микола ГУЦУЛЯК, підполковник, начальник прес-центру Західного оперативного командування:

— На завершення зустрічі міністр побажав військовим журналістам оптимізму, як батько бажає дитині не плакати. І не дивно, адже, щасливі від першої за всі часи існування українського війська розмови із першою особою, деякі репортери із доволі зірковими погонами на плечах викладали проблеми і образи ледве не із слізьми на очах. І молодих, і досвідчених офіцерів-газетярів легко зрозуміти: вперше за новітню історію держави і армії міністр оборони України — вельми делікатно і надзвичайно доброзичливо! — нагадав військовим журналістам зокрема і військовій журналістиці взагалі, що вони є справжньою четвертою владою... І підтримка на найвищому рівні вже знаходить відгук у серйозних публікаціях офіцерів-журналістів щодо проблем армії, зокрема — якості підготовки наших миротворців до іракської місії. Але якщо повернення військовим журналістам професійної свободи утримуватиметься лише на особистих якостях і свободах міністра, якщо не буде створена чітка система функціонування четвертої влади у війську, не виключаю, що у кого-небудь з часом знову виникне необхідність бажати журналістам війська оптимізму...