Патріотизм плюс професіоналізм

Відгук на статтю Євгена Марчука «Нелегке читання» («День» № 189— 190 від 10 жовтня 2014 року)

Прочитавши «Нелегке читання. До питання про стратегічне мислення» Євгена Марчука («День» 10.10.2014), згадав книгу видатного американського політолога, одного з провідних ідеологів зовнішньої політики США Збігнєва Бжезінського «Велика шахівниця». Зверніть увагу: не ринг, не майдан, а саме шахівниця, на якій грають політичні гросмейстери.

На мій погляд, події, що відбуваються в Україні, це також шахова партія провідних геополітичних гравців, в якій українцям відведена роль грати «в Чапаєва», і без глибокого стратегічного аналізу цієї шахової партії і прийняття адекватних рішень ми не зможемо вирішити ті надзвичайно складні проблеми, що зараз маємо.

Однією з головних причин нинішньої ситуації є відсторонення від влади фахівців, що мають державний рівень мислення і прийняття рішень. Згадаємо нашу історію. Хіба вперше виникла проблема Криму? «Мєшковщину» ми подолали без жодного пострілу, зберігши Крим, бо тоді при владі ще залишались справжні професіонали, що змогли розрулити ситуацію. У нас був Майдан 2004. Хіба тоді не було палких революціонерів-шибайголів, що з трибуни майдану закликали штурмувати Адміністрацію Президента? Були, але тоді спецслужби очолювали професіонали, що пройшли всі щаблі зростання від курсанта до генерала, і змогли вирішити проблему без жодного загиблого. А в що перетворили Майдан гідності «стратеги», що так рвалися ділити гроші МВФ, що хоч кулю в лоб?!

Дуже правильно зауважив Євген Кирилович, що люди зі стратегічним мисленням стають дуже незручними для різного роду керівників, навіть найвищих рівнів, у тому числі — державних.

Відсторонення від влади справжніх професіоналів почалося ще за часів Леоніда Кучми, коли при владі залишали тих, хто голосніше всіх співав в придворному хорі «Боже, царя бережи». За часів Ющенка державні посади займали «любі друзі», довівши ситуацію до абсурду, коли на посаду міністра було призначено особу, у якої перший запис у трудовій книжці — міністр. Янукович замість «любих друзів» поставив «своїх». Знаючи, що «батя своих не сдает», «свои» так розперезалися, що більшої ганьби для влади і біди для держави навіть важко уявити.

За десятиліття такої кадрової політики в державі на верхівці влади міцно закріпилися кадри, для яких головною метою є залишитись біля державного корита і вчасно потрапити на фуршет до чергового переможця. Кадри, що оточували Леоніда Кучму, всі перейшли в оточення Януковича. Любі друзі Ющенка зараз серед друзів Петра Порошенка. Короля грає оточення. Ви можете повірити в те, що кадри, які дискредитували свого попереднього шефа, принесуть лаври шефу наступному. Я хотів би повірити, але не вірю.

Навіть найкраща ідея буде провалена і дискредитована, якщо її виконання доручити команді, що не здатна її реалізувати. Згадайте народну мудрість. Наші мами і бабусі розповідали нам казки, в яких позитивним героєм була Курочка Ряба, що знесла яєчко не тільки просте, але і золоте, а негативним героєм був Змій Горинич. Але я не знаю жодної казки, де на бій зі Змієм Гориничем виходила Курочка Ряба, це робили інші казкові персонажі.

У ситуації, що склалася, зміна влади необхідна. Але механізм, який для цього запропонований — люстрація — у мене викликає велике занепокоєння. Хто буде проводити люстрацію? Навіть найкращий шаховий гросмейстер не пройде люстрації, якщо її буде проводити бігун, бо для бігуна головне швидко бігати, а для гросмейстера — швидко мислити. Люстрація Шаріковим і Швондером професора Преображенського — класичний приклад корупції. Тому я повністю підтримую думку Президента України Петра Порошенка, що люстрацію має проводити народ, виключно на виборах.

Проаналізувавши виборчі списки політичних партій,  я дійшов висновку, що більшість партій поставились до цього безвідповідально, включивши до списків кандидатів, що за рівнем своєї підготовки абсолютно не відповідають рівню вищого законодавчого органу держави, де народний депутат прирівнюється до державного службовця першого (найвищого в державі!!!) рангу. Більшості кандидатів необхідно довго і напружено вчитися при хороших вчителях, щоб відповідати цьому рівню.

Патріотизм — це необхідна умова для призначення на високі державні посади, але не достатня. Достатньою умовою є професіоналізм. Під час війни вимоги до професіоналізму влади багатократно збільшуються, бо за непрофесіоналізм одних інші платять найвищу ціну — власне життя. Скільки ще кращих синів має похоронити ненька Україна, щоб всі зрозуміли, що державою мають керувати патріотичні професіонали з державним рівнем мислення і прийняття рішень.