Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

Посвячення в лицарі,

або Як стати орденоносцем Об’єднаної Європи
30 вересня, 2011 - 00:00

У серпні минулого року в публікації «Скільки коштує лідер» («День», №139-140 від 6 серпня 2010 року) я звертав увагу читачів на те, що із кучмівського минулого на поверхню знову починають виповзати майстри різних шулерських махінацій по штампуванню «людей року», «лідерів», «ділових людей», «особистостей року», різного калібру кавалерів, орденоносців європейського рівня. Звичайно такі, послуги надаються за чималі гроші тих, хто спить і бачить себе як не лицарем Великого Магістра Ла-Валлетта чи королеви Вікторії, то почесним професором Віденського університету, членом Клубу ректорів Європи тощо. І все це готова влаштувати «Асамблея ділових кіл» — мало кому відома фірма із донецьким корінням.

Підкреслюю, було це на початку серпня 2010 року. А ощасливлення переможців «рейтингового конкурсу» «експертна рада і журі» обіцяли наприкінці його. Тож в охочих нагородити себе був час розібратися в ділових пропозиціях, оцінити морально-етичне і суспільне значення відзнак з боку «діловиків». І, по-перше, не стати бодай смішним диваком в очах людей, а точніше — жертвою чергового лохотрону. А, по-друге, зберегти від 17 тисяч грн. до 6200 фунтів стерлінгів (саме такою була вартість кожної із нагород).

Та, як з’ясувалося згодом, не всі втрималися від спокуси. Серед тих, хто «клюнув», був і бізнесмен Володимир Топеха, який через п’ять місяців після публікації статті отримав від «Асамблеї ділових кіл» повідомлення про те, що він удостоєний звання «Кращий підприємець року» і відповідно запрошується на Різдвяний бал у Києві на 24 грудня 2010 року. «Все так, як Ви і написали у статті. Вартість «нагороди» — 19 800 грн. і ще за акредитацію 1550. Невже знаходяться люди, які ловляться на цю приманку?» — завершував свій відгук на статтю Володимир Топеха («День» від 24 грудня 2010 р.).

Так ось, до цього запитання підприємця довелося мені повернутися зовсім недавно. І цілком випадково. Один знайомий керівник фірми скасував нашу зустріч у зв’язку із запрошенням його на урочисте дійство у малий Маріїнський палац із нагоди 20-річчя Незалежності України. І коли я поцікавився, хто ж організатор події, то почув у відповідь: «Наша Асамблея ділових кіл».

Тому я відразу скористався такою нагодою і непомітно прошмигнув повз не вельми уважних охоронців. І не шкодую. Бо став свідком цікавої і, водночас, смішної гри дорослих, які весь вечір були схожі на дітей, що бавляться у фантики. А якщо говорити серйозно, то це шоу більше нагадувало ринок, де окремі народні депутати, військові з генеральськими зірками, директори і генеральні директори різних підприємств та інші відомі й маловідомі особи з багатьох регіонів України виступали у ролі покупців. З єдиною різницею, що ніхто ні з ким не сперечався і не торгувався. Усі вели себе чемно, толерантно, спокійно і... гордо.

Спочатку я навіть пробував записувати прізвища, назви нагород і наданих звань, але невдовзі заплутався у цих дивних абсурдних словосполученнях і відмовився від подібної реєстрації. Бо кількість щасливчиків перевалила за другий десяток. А переможцем за власні (хоч це і сумнівно) кошти кожен із них став завдяки «трудовим героїчним подвигам»: хто за велику кількість відгодованих свиней, хто за успіхи у збереженні навколишнього середовища, будівництві тощо. Так у всякому разі характеризував переможців «рейтингового конкурсу», якого не було, голова, який перед цим для годиться виголосив навіть коротеньку промову, присвячену 20-річчю Незалежності.

Формою і змістом усе це нагадувало колишні урочисті засідання партійно-господарських активів. Лише із сучасними атрибутами та символікою. І це не дивно — бо більшість учасників були із того минулого.

Та головними дійовими особами на цьому дійстві були цинізм і фальш. І, що прикро, всі присутні про це знали, але робили вигляд, що все відбувається у межах моралі і здорового глузду, хоча ні тим, ні іншим, як мовиться, там і близько не пахло. Що говорити — вміють колишні партноменклатурники локшини на вуха навішати. Нюхом відчувають любителів номенклатурних тусовок, колекціонерів різних нагород і звань. Причому хоч будь-яких і хоч від будь-кого.

Полишаючи захід із гірким присмаком, я своєму знайомому гендиректору — орденоносцю із шаблею — процитував слова графа Голіцина, відомого у ХІХ столітті кримського винороба. В автобіографії він писав: «Чинами и орденами не посрамлен». Новоспечений лицар аж зупинився. Не знаю, наскільки ці слова його здивували, але те, що новий орден, як і попередні, він запише в автобіографію, сумніву немає. Та якби тільки він один...

P.S. Коли цей матеріал уже був підготовлений до друку, мій знайомий отримав повідомлення з «Асамблеї ділових кіл». Цитую мовою оригіналу: «Нам приятно сообщить Вам, что по результатам исследований Вы представлены к присвоению Почетного звания «Особистість року» за особо значимые успехи, достигнутые в течение года в профессиональной, социально-политической и общественной деятельности. Официальная церемония награждения состоится в октябре 2011 г. на Торжественном заседании Ассамблеи деловых кругов. При Вашем желании награждение может состояться в торжественной обстановке на Вашем предприятии. По всем вопросам просим обращаться в Донецкое представительство Ассамблеи деловых кругов. Член координационного совета Д. И. Евстафьев». Вважаю, що коментарі тут зайві.

Аркадій МУЗИЧУК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ