Про мої хвилини радості та дні печалі
Здрастуйте, пані редактор «Дня»!
Можливо, ви припускаєте, що дехто з читачів газети розмовляють з вами, а можливо, й ні. Кажу, що я розмовляю з вами подумки. Багато говорю, ділюся, своїми роздумами, жалями, а й найрідше радістю. Ніяк не приживеться радість ні у власному домі, ні у рідній моїй Україні. «А сліз, а горя - напоїть всіх імператорів би стало з дітьми й онуками втопить». В. Сосюра те саме казав: «Навколо радості так мало.../ Який у чорта днів бадьорі, / коли ти крила поламала / У леті марному до зорі».
Зараз ходила на пошту, конверт купити. По дорозі побачила на двох балконах національні прапори. Зраділа. У Херсоні багато національної символіки, водночас мало, як то має бути. Рада була, коли зустріла на сторінках «Дня» Еріка Буве, французького фотокора. До сліз вдячна йому за характеристику українців, які вийшли на Майдан, на всі майдани України проти свавілля розбійників. Я ці його слова: «...Поранені і ті, що вмирали, не кричали і навіть не стогнали. Вони падали з великою гідністю. Це мене дуже вразило. Такого я ніколи не бачив» (див. «День» № 87 від 16 травня 2014 року) написала на плакаті і вийшла на херсонський Майдан. Потім причепила на символічному пам’ятнику Небесній Сотні. Ще почула з екрану, що Надзвичайний Повноважний Посол Іспанії висловив пропозицію висунути український Майдан на здобуття премії Миру. Це моральні люди. Моральні люди прагнуть справедливості. Саме мораль, дух правди вивів українців на шлях боротьби. А от А. Меркель має подвійну «мораль» (пишу мораль в лапках, вважаючи, що мораль подвійною бути не може. Це хибний вислів. Подвійність - це вже відсутність моралі). Спочатку вона давала Путіну нібито належну характеристику. Але що зробила тепер?! Медведчука запропонувала в переговорники, зрозуміло на догоду «хазяїна» Кремля. А нам, українцям, що люблять свою землю, пишаються її героями, це болить. Дуже болить. Ми тепер щодня стогнемо від болю за загиблими, за скаліченими, за ненародженими.
Я не експерт, мало що тямлю в цих сферах, але своїм розумом дійшла висновку (люди про це також телефонують на радіо), що на вогневих рубежах стоять і гинуть найкращі духом і мораллю громадяни України. А Путін пхає на нашу землю покидьків (за «совєтов» їх вже сюди незліченно напхали), щоб Україна підкорилася криміналу, як підкорився Донбас. Влада теперішня має щодня показувати на всіх каналах в різний час документальний фільм «Кримінальна окупація». Путін назад в Росію своїх кримінальників не пустить. Або вони тут загинуть, або російські ж «заградотряды» їх доб’ють. Невесело пишеться мій лист. Сподіваюся, що колись напишу кращий.
Завершу тим, що з 1 липня я вже отримую «День», а то раніше читала, коли мені його дадуть добрі люди. Я їм вдячна за те. Бо полюбила цю газету.
Валентина ІГНАТЕНКО, Херсон
