«Щойно з’являється надія на мир, одразу відчуваєш всю красу весни»

Тиждень добігає кінця. Він був сповнений як приємних моментів, так і сумних. У кожного — свої причини для радості і печалі, але останнім часом українців об’єднують спільні моменти щастя — коли ніхто з військових не загинув, не ведуться обстріли міст і сіл, коли додому вертаються бійці, які провели на сході довгі місяці. А ще — прекрасна весняна погода, а отже і надії, що все точно буде добре. Крім цього, в кожного з нас є свої щоденні радості, які додають оптимізму і не дають зневіритися. Про них «Дню» розповідають українці з різних міст.

Iгор ТОДОРОВ, професор Ужгородського національного університету:

— Найголовніша подія останнього тижня — це Міжнародний жіночий день. В Ужгороді 8 березня ми з дружиною і донькою ходили на концерт «Піккардійської терції». Дуже полюбляємо цей колектив, ходили на їхні виступи і в Донецьку, коли жили там.

Продовжує вражати сонячне Закарпаття. Погода чудова. Вчора трохи зіпсувалась, а до цього було тепло і гарно. Це навіть не «Майже весна», як співав Вакарчук, а практично весна.

Ужгородський університет розвивається. Нещодавно об’єднались два факультети — європейського права та юридичний. Також у цьому виші відкрилась спеціальність «Міжнародні відносини». Для мене це знакова подія, бо готував студентів саме цього напряму майже 20 років у Донецькому національному університеті. В Ужгородському національному університеті раніше існував напрям «Країнознавство», але тепер є і власне «Міжнародні відносини». Минулого тижня брав участь у профорієнтаційний роботі. Ми виступали у кількох школах, я розповідав про користь цієї гуманітарної спеціальності.

Так чи інакше, в Ужгороді постійно перебуваєш у донецькому контексті, регулярно дивишся новини по телебаченню і в інтернеті. І враження таке, що моя мала батьківщина, Донбас, у дуже скрутному становищі. Не видно будь-якої позитивної перспективи. Це прикро, це — постійний біль.

Iрина НIКIФОРОВА, член колегії головної ради в Українському товаристві охорони пам’яток історії та культури:

— У мене більше новин щодо охорони культурної спадщини. Трохи більше, ніж тиждень тому, було сенсаційне відкриття археологічних останків, побудов ХІ століття. Для Києва, для України це — хороша сенсація. Але тут одразу й погане. Віталій Кличко та В’ячеслав Кириленко заявили, що будівельні роботи призупинені, там проводяться археологічні розкопки, щоб зберегти пам’ятку для майбутніх поколінь. Але звідси ж випливає трішки песимізму. Час іде, і поки там нічого не відбулось у плані консервації. На жаль, погодні умови, коли піднімається рівень води у Дніпрі, теж грає погану роль, бо замокають дерев’яні останки. Тому рахунок іде буквально на дні. Я цікавилась цим питанням. У Києві спеціалісти такого рівня по консервації мокрого дерева ніби і є, але технологія потребує достатньо тривалого часу, і так швидко зробити все не можна. Тому є тривога, що можемо втратити ці пам’ятки. Ще з хорошого, вже ніби мають призначити керівництво заповідника «Софія Київська». Але про це говорять у кулуарах останній місяць. Ніяких кадрових змін поки не відбулося. Наказ про звільнення Олени Сердюк підписано, але вона оспорює його у судовому порядку. Вона ж зараз ще на лікарняному. Це звичайна тактика чиновників, коли є загроза звільнення, то загострюються всі хронічні захворювання. А ситуація в Софії така, що треба швиденько брати все в руки.

З особистого, попри різні думки чомусь дуже люблю свято 8-го березня, коли багато квітів, подарунків. А вчора у свекрухи був ювілей, 80 років. Це така особиста радість. А ще недавно було засідання колегії Українського товариства охорони пам’яток. Піднімали питання можливого будівництва від Київського Патріархату на фундаментах Десятинної церкви храму на честь усіх загиблих в АТО. Разом з колегами написали звернення до Президента з проханням не допустити ніяких навіть натяків на будівництво на фундаменті Десятинної церкви. Ідея храму хороша, але не в цьому місці. Бо ми це питання зараз піднімаємо і на міжнародному рівні. Новин у принципі хороших вистачає, весна все ж таки!

Юлія ПОЛIЩУК, художниця, головний редактор журналу для дітей про театр «Шалені Козюльки», м. Миколаїв:

— Передовсім, радує відносне затишшя на фронті. Як тільки з’являється надія на мир, одразу відчуваєш всю красу весни і всіх див, з нею пов’язаних. У мене весною настрій сам по собі завжди гарний і піднесений. Тим більше, що минулого тижня було ще й 8 березня, радість була подвійною. Бо завжди приємно коли є друзі які пам’ятають про тебе і знаходять час не забути і привітати. Особисто мене це радує! І взагалі спілкування з класними друзями тішить завжди!

Минулого тижня в мене з’явився велосипед! Це вагома причина для радості. Дуже давно його хотіла. Тепер є додаткова можливість подивитися на рідне і давно знайоме місто з нового ракурсу. Я люблю такі відкриття там, де здавалося б, все вже відомо і знайомо..

Ходжу на народний хор два рази на тиждень. Тож це також завжди приємно. Наш журнал для дітей про театр «Козюльки» знаходять все нових шанувальників — це не може не радувати! Є надія, що виросте покоління щирих театролюбів. Починаю ілюструвати книжку львівської поетеси Катерини Міхаліціної, сподіваюся, все вийде якнайкраще.

З поганого — розуміння всієї безглуздості і трагічності ситуації в Україні. Це єдине, що викликає негативні емоції: від відчаю до сильної агресії і злості! Надія на краще здається все більше примарною... Ну і, звичайно, висить над головою цілком ймовірна загроза поновлення військових дій. Також завжди приводить засмучують новини про поранених бійців. Усвідомлення того, що навіть якщо війни далі не буде, вже сьогодні маємо тисячі загиблих і тисячі поранених хлопців. І не тільки хлопців, і не тільки молодих.... Взагалі є тисячі людей, яким навіть ця весна не приносить радість. Це вносить ноти відчаю у всі невеличкі щоденні радості. Але, зрештою, вірю, все буде добре.

Олександр ГОРБАТКО, головний координатор громадської організації «Донбас SOS»:

— Великою подією для нашого колективу стало те, що, за підтримки Міжнародної організації з міграції і Європейського Союзу, наша «гаряча лінія» з підтримки переселенців отримала статус національної. Тепер у нас маленький «бум»: колосальна кількість дзвінків, ледь встигаємо все обробляти, і не всі люди можуть до нас додзвонитися.

Зараз чотири людини працюють на нашій «гарячій лінії». Все дуже серйозно. В основному, люди розпитують про перепустки, гуманітарну допомогу і, останнім часом часто, про штампи міграційної служби. Звичайно, завжди питають про житло.

Погано, що триває накопичення техніки з боку «ДНР» та «ЛНР». Нам повідомляють, що проводяться вчення бойовиків у районі Ровеньків на Луганщині і біля Горлівки на Донеччині. Побоюємося, що бойові дії можуть поновитися. Тоді хиткий мир знов порушиться.

Лишається проблема з перепустками. Питання не вирішується, хоча ним всі спекулюють. Багато обговорюють цю тему, а по факту нічого не роблять. Раніше можна було вимолити у військових, щоб пропустили, а зараз нікого так не пропускають.