Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Українське майбутнє Європи

Жахи та надії наших громадян «для себе» заступили праця, страждання та війна за майбутнє «для всіх»
28 листопада, 2014 - 16:12
21 ЛИСТОПАДА 2014 РОКУ. ФЛЕШМОБ ЄДНОСТІ УКРАЇНИ ТА ЄС ДО РІЧНИЦІ ПОЧАТКУ ЄВРОМАЙДАНУ. МИНУЛОГО РОКУ РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ ПОЧИНАЛАСЯ МИРНОЮ АКЦІЄЮ ПРОТИ СКАСУВАННЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Хотілося б додати кілька філософських думок стосовно того, що вирішувалося рік тому і що є надалі актуальним на сьогодні саме в цивілізаційному сенсі.

Свого часу, у 30-х роках ХХ ст., видатний німецький філософ Едмунд Гуссерль писав про кризу європейства. Він не був єдиним після Першої світової війни, хто замислювався про такі речі. Не вдаючись до переліку інших імен та екскурсів у їхні праці, наголосимо на одній, на наш погляд, важливій думці саме згаданого філософа. Е. Гуссерль відзначав, що для модерної Європи протягом століть йшлося про те, щоб поставити розум, який прагне істини, не лише за основу єдності знання, а й обґрунтування цінностей та ідей, які є рушієм прогресу людства. Істина мала протистояти тим безперечностям та, певна річ, зрозумілим догмам, які панували у світі й давали ввести себе в оману людству.

Цей проект побудови європейської культури на засадах розуму, очевидно, зазнавав поразки на початку ХХ століття. Разом із тим, як відзначав Гуссерль, зникала також і віра в те, що людський розум здатний надати сенс світові, історії, самому людству, а також віра у людську свободу, яку і треба розуміти як здатність людини надавати сенсу своєму індивідуальному та загальнолюдському буттю. Філософ не дожив до початку Другої світової війни, події якої, мабуть, довели до краю цей апофеоз безсенсовості та панування для когось безперечних ірраціональностей. Гуссерль пропонував як вихід із кризи повернення до життєвого світу, тобто тих очевидностей, на яких ґрунтується наше усвідомлення себе й навколишнього. Світ вижив у війні 1939 — 1945 років, Європа відбудувалася на засадах загальнолюдських прав, засудження злочинів проти людяності. Отже, було знайдено ті основи, на яких можливо втримати розумне існування, спільні норми й цінності для подальшого існування європейської цивілізації.

Що відбувається тепер в Україні, з огляду на досвід ХХ століття? Ми бачимо знову наступ на істину. Без пафосу, це так. Потік відвертої брехні від агресора немов нівелює не лише здатність, а й саме право людини на те, щоб мати думку, робити висновки на підставі достеменних фактів, жити відповідно до розуму, а не у світі омани та «самозрозумілих» величних ідей, як то світової місії певного народу...

Месіанство походить не від світу цього. Хто проголошує себе таким чи спонукає його таким вважати, той грішить проти істини. Українці знають це, маючи досвід після Майдану 2004 року. Проте є своя місія, цілком земна і не пафосна, у нашого народу — довести ще раз, що у цьому світі можливо вибудувати простір спільного життя на підставах розуму, знання, на універсаліях людських цінностей. Ми маємо це зробити, інакше у світі буде втрачено орієнтири, а саме віру в те, що істина таки править цим світом, що люди, якими б недосконалими вони не були, здатні жити разом принаймні чесно, поважаючи особисті права й свободу. Те, що може дати Європі та світу Україна, — це віра в істину, яка відкидає догми, цинізм і спонукає до розвитку. І ще одне, дуже важливе, це приклад небайдужості, братства, любові до своєї землі. Цього природно бракує в ситих та мирних країнах Заходу.

Україна сьогодні — це не та держава, якій щось мають дати. Вона сама дає надію світові й відроджує європейські підвалини соціального буття. У цьому нам варто допомогти, адже втрата української надії підважує майбутнє самої Європи.

Пережите країною на Майдані стає історією. Проте історія твориться й тепер. Ми здобули волю, але наша доля ще вирішується. Жахи та надії українців «для себе» заступили праця, страждання та війна за майбутнє «для всіх». Разом із тим прийшло розуміння: те, що відбувається в України, дає сподівання на життя у кращому світі не лише для нас. Дивлячись на Україну, Європа має розуміти — це про її подальшу долю йдеться тут — у Києві, Одесі, Львові чи Донецьку.

Євген Мулярчук, науковий співробітник Інституту філософії НАН України
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ