Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

Війна з пам’яттю

У Севастополі демонтували пам’ятник Петру Сагайдачному. Та факт є фактом: уперше запорозькі «чайки» з’явилися в цих бухтах ще за 200 років до виникнення міста
15 травня, 2014 - 19:31
Війна з пам’яттю
ПЕТРО САГАЙДАЧНИЙ

Якщо керівництву Одеси свого часу вже так припекло будувати монумент Катерині ІІ, то чому б їм, скажімо, відновлюючи пам’ятник цариці, не було спорудити пам’ятник її жертвам — останньому кошовому отаману Запорозької Січі Петру Калнишевському та українським козакам, адже саме вони штурмом не раз брали турецьку фортецю Хаджибей (востаннє — 11 вересня 1789 року), оселилися тут, заснували в такий спосіб нинішнє місто Одесу. Недарма знаменитий генерал де Рібас відзначив, що «росіяни вперше утвердилися в Хаджибеї, який невдовзі став Одесою, під тупіт запорозького гопака». Це об’єктивне свідчення іноземця. І саме пам’ятник українському козацтву міг би стати об’єднавчим символом для всіх одеситів, серед яких чимало нащадків саме тих козаків — засновників міста. Так само, як у Севастополі нещодавно демонтований російськими окупантами пам’ятник гетьману Петру Сагайдачному. Що ж, скоро цей монумент стане окрасою якогось іншого міста України, скажімо, тієї ж Одеси.

«Я не знаю, де твоя могила, але знаю, де твоє життя» — ці слова поета цілком стосуються і такої величної постаті української історії, як гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Точний рік його народження невідомий (він народився приблизно 440 років тому, могила його — десь під бруківкою-асфальтом у районі Києво-Могиляської академії, бо не вберегли її «славних пращурів великих правнуки погані...»). Та славен він своїми ділами, відома й дата його смерті — 20 квітня 1622 року.

Минуло майже 400 років відтоді, як українські козаки під проводом гетьмана Петра Сагайдачного оволоділи татарськими фортецями Інкерман та Ак-Яр — саме 1608 року козацький флот Петра Сагайдачного ввійшов у Північну бухту нинішнього Севастополя, де з нього висадився потужний десант.

А вперше запорозькі «чайки» з’явилися в цих бухтах ще 1585-го. Тобто за 200 років до виникнення тут Севастополя, який спочатку, між іншим, називався Ахтіяром, коли тут ще й не чули про московитів (бо росіян на той час ще теж не було, а були московити), натомість українці, «руські», бували тут мало не з ІХ століття — від князя Володимира з військом, який 988-го у Корсуні — Херсоні Таврійському — охрестився. Та й Таврійським Херсонес називали невипадково — ще візантійський письменник ХІІ століття Євстафій писав, що корінне населення Криму — таври й руси — це один і той самий народ.

Таври були українцями — це доводили і вже наш сучасник, професор Сімферопольського університету Петро Гарчев, і видатний краєзнавець Валько Кравченко у своєму й досі належно не поцінованому дослідженні «Український Севастополь» (обидва, на жаль, уже покійні). Отже, на запитання, коли українці з’явилися в Севастополі, в Криму, можна відповісти словами Валька Кравченка з його книжки: «...вони ніколи тут не з’являлися, вони були тут завжди, з прадавніх віків, коли тут ще не було не лише Севастополя, а й навіть Херсонеса Таврійського. І татари, й інші народи, а тим паче московіти прийшли в Крим значно пізніше». Українсько-литовське військо Великого князя Литовського Альгірдаса (Ольгерда) 1363 року, громлячи ординців, узяло місто Херсонес.

Та, як пише Валько Кравченко в «Українському Севастополі», настав 1783 рік. Росія захопила Крим («по праву силы и победы оружия нашего»). 13 /2/ травня до нинішньої Південної бухти Севастополя віце-адмірал Федот Олексійович Клокачов привів Озівську флотилію, створену в січні 1783 року. За два дні до цього кошовий отаман Лиманської флотилії Чорноморського козацького війська Сидір Білий привів сюди вісім фрегатів. Згодом він передав їх призначеному командувачем створеного Чорноморського флоту Клокачову, а сам повернувся до керування своєю флотилією. Не лише залоги Сидора Білого складалися з українців, а й на кораблях Клокачова майже всі матроси були українцями. Вони оселились в заснованому тут місті, й тоді в Севастополі з’явилися перші українські хати-мазанки і залунала українська мова. Д.М.Сенявін (майбутній адмірал) згадував: «Начали строить казармы. Эти строения делали из плетня, обмазывали глиной, белили известью, крыли камышом на манер малороссийских хат».

Сидір Білий за бойові заслуги був нагороджений землями в Херсонському повіті й дістав звання підполковника російської армії. Серед засновників Севастополя один лише Клокачов був росіянином, та й той перебував тут лише тиждень і вже 8 травня відбув до Херсона. Далі керували створенням Чорноморського флоту і будівництвом Севастополя Мак-Кензі — шотландець, Войнович — серб, а відрядив сюди Клокачова ефіоп Ганнібал.

Харчі для Чорноморського флоту постачалися з українських земель, будівельні матеріали для перших міських споруд також. Перші кораблі будували в Херсоні та Миколаєві, майстри та екіпажі їх складалися переважно з українців. А на чиї кошти будувалися ці кораблі й споруди військового порту Севастополя? А хто став тут уособленням військової доблесті? Українці: матрос Кошка й адмірал Нахімов. І тисячі героїв-українців у всіх війнах, на Чорному морі передусім, і у Вітчизняній, і у Другій світовій. На початку ХХ століття Севастополь був потужним центром українського відродження.

Московсько-кремлівське керівництво анексувало Крим, мотивуючи свої начебто історичні права на нього, оскільки він був завойований десь 250 років тому російськими військами і силоміць приєднаний до Російської імперії. Але ж завоювання чи анексія будь-якої території аж ніяк не є підставою вважати цей півострів «исконно русским». До окупації Криму Російською імперією це було Кримське ханство, і жили там багато представників різних народів.

Якщо послуговуватися логікою нинішніх «собирателей земель русских», то чому б їм не повернути під юрисдикцію Російської імперії Фінляндію, Польщу, не кажучи вже про Литву-Латвію-Естонію, щоб захистити «національні права русского населения»? Або, скажімо, чому б не відібрати в США Аляску, захищаючи «русскоязычных православных эскимосов». Чи місто «русской славы Порт-Артур», що тепер належить до Китаю і має назву Айшунь, разом із Маньчжурією? Адже вони колись належали до Російської імперії, й за великого бажання там теж можна знайти «русскоязычное население, умоляющее Владимира Владимировича Путина защитить их и присоединить». І назвати ці землі теж Новоросією.

Гулять так гулять!

Данило КУЛИНЯК, письменник, заслужений журналіст України
Газета: 
Рубрика: